- Що таке? — запитав Сун Мін, підійшовши до короля Копій.
Він подивився на скручені долоні і цокнув язиком. Похитуючись, він піднявся на ноги і опустив руки, в яких ледь стискав два коротких списи.
- Міст розірвався.
— Що?.
- Я хотів виконати техніку, але міст енергії не витримав. Я думав, що так і буде, але ... думки не завжди можуть втілити в реальність.
- Ти тільки зараз це зрозумів? — запитав Чорний Дракон, який раніше просто спостерігав за боєм.
Він зітхнув і зібрався підтримати Короля Копій, але той неохоче подивився на Чорного Дракона і відштовхнув його руку.
- Все не так погано, щоб хтось допомагав мені.
- Я до тебе з добрими намірами, а ти... — Чорний Дракон прибрав руку.
Сун Мін підняв свій спис і подивився на його кінець, прокручуючи в голові подію. У його думках випливли дві сцени. Перша - це коли Ян Іль Чон втратив силу, але при цьому він зміг нейтралізувати атаку Мусіна і відривати йому руку, а друга відбулася зараз з Королем Копій, коли Сун Міну вдалося вивести його з ладу одним ударом.
Ситуації подібні, але не однакові. Початок того ж, але підсумки... Я поєднував. Король Копій випустив зброю і не зміг дати гідний відсіч, після чого його відразу ж затонуло кров'ю і він осел. За десять років він не зміг наблизитися до рівня Ян Іль Чона. Він доклав усіх зусиль і зміг розкрити техніку, але зрештою все одно програв.
— Все в порядке?
— Ні, — відповів Король Копій. — Я думав, що зможу все це зробити, а зрештою нічого не вийшло. Десять років я мучився, а нічого не досягнув.
- Може тоді на цьому і закінчимо?
Королю Копій хотів заперечити, але не зробив цього. Мабуть, він все ж сильно постраждав. Чорний Дракон подивився на нього і помотів головою.
— Ну ось і навіщо ти в бійку поліз?
- Хотів випробувати Ці Ян Іль Чона.
— І як, задоволений?
— Бувало й гірше.
— Навіть я не можу повністю використовувати сили вчителя, — вставив Сун Мін.
— Ну, це очевидно. Король Копій присел і задумався.
Мабуть, він прокручує у себе в голові щойно завершену бійку. Незабаром він розібрався з думками і сказав:
- Твоє тіло сильніше за моє, ти контролюєш енергію. Але за десять років твоя техніка володіння списом зовсім не покращилась.
— Я, на відміну від тебе, не тренувався останні десять років.
— Так, але Ци Ян Іль Чона компенсує цю ваду. До того ж, у тебе неймовірне тіло. Якби ти поліпшував і техніку списа, то я б точно не зміг з тобою дорівнювати - Король Копій визнавав це. - Але без цього ти не можеш остаточно перемогти мене. Нехай ти і застосуєш техніку, яку я щойно отримав. Ти мене не забудеш.
- А ти зможеш впоратися зі мною?
- Не знаю, тебе неможливо вбити... ха, як же несправедливо, - посміхнувся Король Копій, але в його умилилку не було висміювання, просто йому це дійсно здалося смішним.
- Що скажеш, якщо порівнювати з Мусином?
— Тебе? Чи мене?
— Обох.
— Думаю, я став кращим, ніж Мусин десять років тому. Правда, не знаю, зміг би я вбити його зараз. Якщо він не дурень, то також присвятив останні десять років тренуванням.
Сун Мін трохи здивувався почутим. Десять років тому король Копій навіть разом з Чорним драконом не зміг вбити Мусіна, а зараз він піднявся на одну з ним сходинок. Це означає, що Сан Мін або був на рівні Мусину, а то й став сильнішим за нього. Він не використовував усі свої навики в бою.
- То що? — запитав Сан Мін, подивившись на короля Копій.
- Я так і не зрозумів, що ти збираєшся робити. Побити Мусина чи Хижаків?
— Обох.
— А що, коли Мусин дійсно хоче врятувати світ від кінця?
— Ми підемо за ним і вийдемо на його вчителя, — сказав Сун Міна.
Від цих слів Королю Копій розсміявся.
— Сломим ватажка, а дальше подивимося? Добре, він кивнув. — Я помогу тебе.
Король Копій подивився на Чорного Дракона.
— Пошли.
- Я теж з вами? — Нахмурився чоловік.
Король Копій здивувався, почувши це.
— А ти маєш інші плани?
— Ладно... - Зітхнув Чорний Дракон.
Звичайно, він також хотів кінця світу. Для цього Мусіну слід не допустити знову стати маріонеткою в руках світлого духу. Цікаво, якщо йому все пояснити, то він зрозуміє?
"Буде добре, якщо він не захоче прикінчити нас, як тільки побачить..."
У такому випадку можна спробувати щось зробити. У цій ситуації буде краще, якщо він погодиться співпрацювати з Сон Міном, бо їхній ворог — вампірова королева.
— А, і ще... - Сан Мін щось згадав та подивився на Чорного Дракона. - Та рана, яка тобі дісталася від Джу Вона, ще не пройшла?
— Десять років тому, а не зсув, — відповів Чорний Дракон.
Мабуть, він згадав той день. Якби він не зібрався з силами і не втік, то загинув би ще тоді, на півночі, від рук Джу Вона.
— Але я вже навчився не думати про це.
— Хіба рана не приносить тобі неприємних відчуттів?
— Да, но...
Коли Сун Мін згадав про лікування, Чорний Дракон змінився в обличчя. Як би він не звик до цих ран, біль все ж завдавали незручності.
« Він приходить повертатися двічі".
Для початку він вирішив доставити Яну та Пек Сого в ліс фей, а потім повернутися на гору Муші і провести там день. Після цього він забере позосталих двох, тому що якщо він перевезе Чорного Дракона і Короля Копій в той же день, то з'явиться великий ризик. Минулого разу, коли він скористався магічним конем чотири рази підряд, відчував він себе жахливо, і заново це випробовувати він не хотів.
У результаті Пек Сого та Яну повернулися на гору Муші. Король Копій і Чорний Дракон закінчили всі справи та відпочивали. Сун Мін відпочинав і присів поруч з Чорним драконом.
- Я б хотів дещо запитати у тебе.
- Що?
- Чому ти так вчинив десять років тому?
Сан Міна вже давно мучила це питання, бо на той момент у Чорного Дракона не було ніякої домовленості з Ян Іль Чоном, а клятва була відмінила, так що в нього немає ніяких причин вдаватися до Сунміну і вигравати час, щоб він встиг втекти. Навпаки, Чорному Дракону було легше встати проти Сун Міна і вбити його, щоб загладити провину перед Мусином.
— А я думав, що ти збираєшся про щось велике запитати, - розсміявся чорний Дракон, продовжуючи в’ялене м'ясо. — Мені просто захотілося так вчинити. Тоді була порожниста метушня, але я подивився на Ян Іль Чона...
- І що?
- Знаєш, він мені ніколи не подобався. Він був занадто зарозумілим і сам собі на думці, але ... Він був сильний, а це найважливіше. Його гордість і Вольість були цілком виправдані.
Саме тому Король Копій, побачивши могутність Ян Іль Чона, захотів піднятися до його рівня.
— Думаю, я був зачарований ним, а він... Я не хотів, щоб ти помер. На той момент у мене були сили, щоб дозволити тобі втекти. Я так і зробив. Є багато причин, чому мені перестав подобатися Мусін, але осудити його я не хочу, - сказав Чорний Дракон і розсміявся. — Ха... Я прийшов за цим божевільний, Королем Копій, на гору Муші, і протягом довгих десяти років виживав тут тільки завдяки тому, що все ще був під враженням від Ян Іль Чона. Того дня усіх вразила Ці. Думаю... Навіть самого Мусина.
***
Мусин уже давно відкинув своє ім'я. Все так звикли до його прозвищу, що вже почали вважати це ім'ям, яке насправді не так.
Над Мусином ніхто не сміявся. Всі, кого називали цим прізвиськом були сильні і почитані, і сам він добре знав про це. Він не вважав себе гордим. Для нього його власне прізвисько було відображенням себе.
Десять років тому він був абсолютно впевнений, що серед всіх людей, які знають Ци, він знаходиться на найвищому рівні, який є найсильнішим і єдиним, хто сміє називатися Мусином.
Він вважав Ян Іль Чона гідним противником, але зрештою зазнав нищівної поразки. Воль Ху сказала, що колишній голова Самаріну отримав таку силу тому, ніби є частиною кінця, і Мусін погодився з нею. Навіть якщо б і не був, у нього все одно виникло бажання вбити Іль Чона.
Останні десять років Мусіну не залишалося нічого, крім як згадувати події того дня, пам'ятати рухи Ян Іль Чона і те, як він атакував, втікав від ударів та зупиняв їх. Його спогади про те, що він пам’ятав, все ще були в його розумі, але він продовжував бій.
Але в якийсь момент бій припинявся, і обезсильний Іль Чон простягнув вперед долоню, збираючи всі сили, та відриває руку Мусіну. Протягом десяти років він думав лише про те, як це можливо. Як Ян Іль Чону вдалося викинути щось подібне? Що якби Мусіну вдалося уникнути атаки? Він би міг вбити його тоді самостійно?
Він не знав.
Мусин не розумів, що взагалі відбулося в той день і в останній момент, через який продовжував думати про це, кручує ось уже десять років одну й ту ж битву у свідомості.
І сьогодні Мусин не відчував яскравих сонячних променів, коли через десять років вийшов з темної печери. Снаружи його чекала медіум. Мабуть, вона знала, що сьогодні Мусин закінчить свою вправу.
- Хто це? — Поцікавив Мусин у широко усміхненого медіума.
Біля неї стояла зовсім незнайома йому ельфійка з довгим волоссям. Мусин обкинув її поглядом і та злегка опустила голову. Медіум представила її:
— Моя старша сестра.
— Воль Ху?.
— Давно не бачилися, Мусин.
Воль Ху не померла, як сказала медіум. Почувши про це вперше, Мусин подумав, що це неможливо, але зараз він абсолютно точно відчував від ельфійки енергію Воль Ху. Мусин побігло оглянув її і кинув.
— Зрозуміло.
Хоча це не було розумно, Мусін зрозумів, як вона залишилась живою. Такого не можна було віднести до щоденних подій, але оскільки святий дух був затемнений у праці, то нічого дивного в цьому немає.
— Ви знайшли відповідь? — Поцікавилася медіумом, продовжуючи посміхатися.
Почувши запитання, Мусин подивився вгору на яскраве сонце.
— У якомусь роді, - відповів він і подивився на лівий рукав.
Остання рана, завдана Ян Іл Чоном. Останні десять років він відчував сильний біль, але тепер його не було.