Біля виходу зібралися бродяга. Дорога готель Інру була в самому центрі Крона, і як не круті, а стоїть у такому місці піднятися шумих, як про це дізнаються всі округи. Микола на це сподівався. Він хотів скористатися шумом, що піднявся, щоб у нього з'явилася можливість втекти, але він і подумати не міг, Що різниця між його силами та навичками Сун Міна виявиться настільки велика. У нього навіть не вийшло потягнути час і створити можливості для втечі.
Виходячи з будівлі, Сун Мін подивився на найманців, що валяються на підлозі. Ось вона, « руйнівна сила» якщо запозичити форму Яни. Перебуваючи в лісі Регро, він певною мірою уловив суть, але сьогодні використав цю силу вперше, і безсумнівно залишився нею задоволений. Ян Іль Чон назвав це « спокійним напрямом». Коли людина досягає граней вищості і звільняється від марних думок, вона стає на новий шлях. Наприкінці такого шляху Ян Іль Чон дійшов до Чорного Грому. Оскільки Сун Мін успадкував сили вчителя, то також навчився його техніки. Звичайно, він поки що не міг використовувати її так, як це робив Іль Чон, але був до цього близький. Сун Мін не зосередився на цьому і йшов далі по своєму шляху, а тепер йому здавалося, що руйнівна сила ідеально підходить для нього.
« Ваш командир лежить мертвий на верхньому поверсі », — сказав Сун Мін зібраний найманцем.
П’яні чоловіки збліднули і нервово сковтнули. Сун Мін пройшов повз них і сказав:
— Спалити його або закопати - вибір за вами.
З цими словами він відчинив ворота до готелю. Яна, проходячи повз волоцюг, помостилася, а Пек Сого зітхнула і відвела погляд.
— Хто ви?. — запитав чоловік з натовпу.
Сан Мін зустрівся з ним поглядом і відповів чесно:
— Я – Примарний Копьєносец.
Упевнена відповідь хлопця зачепила їх. Звичайно, всі чули про Примарного Коп’єносця, але не тільки це викликало в них здивування. Майже всі ці волоцюги були в Кроні і десять років тому, коли Ян Іль Чон підняв тут шуміху.
- Примарний Коп'єносець? Але чому ви...
— У мене були деякі претензії до короля найманців.
Почувши це, ті розкривали роти і не знали, що робити, нерво ковтнули. Ніхто не смів і пальцем зворушити До Джона. Начальці навіть були раді, що у них є такий захист, якого і сам Мур не може торкнутися. Його прирівнювали до Бога.
- Король найманців...
- Я ж кажу, він мертвий.
Сун Мін навіть не змінився на обличчі, коли повідомила про смерть такої персони. Микола не мав на увазі чогось особливого.
— Я вбив його, тому що на це була вагома причина. Не влаштовуйте тут балаган, я більше нікого не збираюся вбивати. Розступіться, — ввічливим тоном попросив Сан Мін.
Однак бродяги і не думали йти з шляху Сан Міна. Той же каже їм:
- Я можу повторити те, що тут влаштував мій вчитель. Повірте, я готовий до цього, але ось щодо вас не впевнений. У вас навіть не вистачить сил розкрити Та Гу Бон Джин.
Ці слова затремтіли. Страх, ненависть і злоба — усі ці почуття читалися на обличчях присутніх.
- Повторюю ще раз: я не збираюся з вами битися, так що задумайтеся і пропустіть нас. Або ви самі це зробите, або це зроблю я.
Цього було достатньо. Після цих слів шлях почав розчищатися.
Пек Сого сумним поглядом провела Сан Міна. Вона розуміла, що змінилася не тільки вона, але й її учень. Це більше не той хлопчисько, що не міг захистити себе на горі Муші п'ятнадцять років тому, і не хтось соромився вбивства Примарного мечника. Він більше не був тим чоловіком, який прийшов врятувати її з підземелля, а потім, ставши учнем Ян Іль Чона, поділив з нею пляшку алкоголю. І навіть не був тим Сун Міном, який втратив розум у Гермуді і збожеволів.
« Я теж настільки змінилася?»
Пек Сого розуміла, що їй важко сама відповісти на це запитання. Вона жила з вірою в те, що зможе перемогти все зло, але тепер, коли вона дізналася про кінець світу, який знищить весь світ, вона вже не знала, до чого їй йти. Вона розчарувалася. Пэк Сого відчувала, що все що вона робила до цього моменту було марно. Але навіть при всьому цьому вона була тут, і йшла за своїм єдиним учнем.
— А... — Слідкуючи за Сон Міном, вона підняла голову до неба.
Щоб врятувати світ і змінити долю, її учень очікував цього. Вона тут тільки завдяки йому, і їй просто подобається, що вона має можливість ось так йти разом з ним. Вона могла йти за учнем і звільнитися від розпачу з його допомогою. Але найважливіше те, що їхня теперішня мета збігалася.
Вони пройшли між волоцюгами, що розходилися по сторонах, і Сан Мін прямував до центру Муріма, який лежав зовсім недалеко від готелю Інру.
- Будемо спостерігати?
« Ну, поки немає потреби нападати », — відповів Сун Мін на запитання Яни.
Він ішов туди не для того, щоб влаштувати бійку, так що не варто давати зайвих поводів.
Вони прибули до центру Мурама. Хоча десять років тому Ян Іль Чон практично зруйнував найбільшу будівлю у комплексі, тепер вона виглядала як нове. Двері були не зачинені. Мабуть, вони вже чули, що Сун Мін іде в їхній бік і тому за дверима його чекали мурими.
— Примарний Коп’єносець, — спокійно вигукнув Сун Мін.
Він подивився на чоловіка середніх років, який стояв у дверях. Сун Мін пам’ятав його. Це був Му Голь Ге, діючий глава Муріма.
- Давно не бачилися. Ви пам'ятаєте мене?
- Ще б, як таке забудеш... - Пробурнил Му Голь Ге.
Він ніколи не забував про те, що сталося десять років тому, але він і припустити не міг побачити це з учнем Ян Іль Чона.
- Кажуть, король найманців мертвий.
— У мене була причина вбити його. Але я не хочу піднімати шумиху і влаштовувати сварки.
- Тоді чому ти тут?
На обличчях воїнів Муріма віддзеркалювався страх і тривога. Людина, з якою вони зустрілися десять років тому розгромив лицарів смерті і вбив короля магів. Крім того, він був єдиним учнем Ян Іль Чона, який знищив Та Гу Бон Джин.
— У мене є прохання.
Він і правда не збирався битися. Сан Мін продовжив:
- Десять років тому мій вчитель викрав Чорного Дракона. Хоча вже минуло багато часу, але може у вас залишилися які-небудь його речі? Ви ж не могли все викинути.
- Навіщо вони тобі?
- Це особисте.
Сан Мін не почав говорити, що особисті речі потрібні, щоб знайти Чорного Дракона. Він думав, що якщо Му Голь Ге дізнається правду, то ніколи йому не допоможе.
— Всі посилаються на особисті причини. Так скажи мені, Примарний Коп'єносець, чому я повинен допомагати тобі в твоїх особистих справах?
- Тому що якщо Ви не захочете допомагати добровільно, я буду змушений змусити вас зробити це силою.
Почувши відповідь Сун Міна, Му Голь Ге повів бровю і скинув у себе накидку.
- Думаєш, твої погрози спрацюють?
— Так, — кивнув Сун Мін.
Навколо нього почали збиратися розкати грому. Фіолетові блискавки зайняли весь простір. Він використовував силу нелюдяного і руйнівного впливу. Му Голь Ге та всі інші мурими округли очі. Їм здавалося, ніби щось невидиме б'є їх прямо в серце.
- Я вмію робити те ж саме, що і мій вчитель. І я можу з упевненістю сказати, що ніхто із Муріми не зможе зупинити мене за винятком Ком Сона. Ви ж розумієте, що це означає? Я можу прикінчити вас усіх в один момент, — спокійного тону попередження пробуджувало тремтіння. - Але знаєте чому я цього не роблю? Я просто не хочу битися з Вами і взагалі вбивати когось. І тільки тому я прошу Вас допомогти мені. Тож, перш ніж я розлютився, дійте мені.
Ізо рота Му Ґоль Ге, який збирався дати відсіч, з'явилася кров. Він займав високе становище в Мурамі, і навіть досяг найвищої міри вищості, але на цьому всі його досягнення закінчувалися. Перед Сан Міном він та інші мурашки виглядали просто мурашками. Вони були на абсолютно різних рівнях.
Але раптом перед тим вийшла Пек Сого і зняла маску, яка змінила її вигляд.
Після цього очі Му Ґоль Ґе відкрилися ще ширше. І не тільки його, багато з присутніх дізналися дівчину.
— Я Пэк Сого.
— Але чому ви...
« Я вчитель Прірваносца Лі Сан Міна, — впевнено сказала вона.
Як тільки вона це зробила, на обличчях присутніх з’явився страх. Мало хто знав, що ці двоє пов'язані і тим більше знаходяться в відносинах вчитель-вченик. Про це знають тільки ті, хто десять років тому був з нею в підземеллі, але навіть Че Голь не розкрив Му Ґоль Ге цей секрет.
- Я можу поклястися на всіх своїх добрих діях, що мій учень пробачить вас з доброю метою. Тож, будь ласка, зрозумійте нас - Пэк Сого опустила голову.
Побачивши це, Му Голь Ге розсміявся. Як приймач Ян Іль Чона може стати учнем і такою світлою особистістю, як Пек Сого?
Сун Мін з сумом подивився на дівчину. Він підійшов до неї і підняв її опущену голову.
— Учителю, немає потреби заходити так далеко.
— Но ученик...
— Потрібно просто попросити більше. Я не збираюся їх вбивати, так що можете не хвилюватися.
Пек Сого усміхнулася і нічого не відповіла. Від того, що відбувається у Му Голь Га, ще більше погіршилося настрій. Він закрив очі.
- Ян Іль Чон виростив монстра... — Я сказав він.
Примарному Коп’єносцю Лі Сан Міну зараз приблизно 30 років, а він вже має таку велику силу.
Ян Іль Чон мертвий, та й Примарний Коп'єносець до якогось часу теж вважався мертвим, але ось він виявився живий і став справжнім монстром. Тепер навіть Володар Крові не зможе зрівнятися з ним. Голь Ге гірко посміхнувся і обернувся.
— Давайте повіримо Пэк Сого.
Він був вдячний їй. Оскільки вона присягнула і була впевнена у діях Сун Міна, то нічого поганого не повинно статися.
« Почекайте трохи », — сказав Му Голь Ге і пройшов всередину приміщення.