— Вчителю...
— А-а!
Перед тим як Сун Мін встиг щось вимовити, Ехва залилася криком. Підійшовши ближче, вона сіла біля тіла Ян Іль Чона і її очі наповнилися сльозами. Вона ридала, схилилася над тілом і тремтячими руками доторкнулася до нього.
Сан Мін закрив обличчя руками. Роздумуючи про смерть Диявола, він подивився на тіло вчителя. Не вистачало лівої руки. Інших ран майже не було, робу і волосся трохи розтріпалися, але обличчя виглядало спокійно, ніби перед смертю він зовсім не відчував болю, а кров з рани більше не йшла.
Він подивився на широку посмішку Ян Іль Чона і згадав його слова:
що ти як дитина? Хіба я не казав, що Мусина недостатньо? Та навіть Бога мені було мало. Я відкинув майбутнє, і я не помру. Я просто йду, дуже далеко. Може коли-небудь ти мене відвідаєш. Коли настане час, не задумуйся і не дурні.
На запитання про те, чи не збирався він піти до Шаманам, Іль Чон з усмішкою відповів, що йому більше туди не потрібно.
Що це означало? Сан Мін не знав.
Він сів поруч з Ехва і пустим поглядом подивився на тіло вчителя. Сан Мін ніяк не міг прийняти смерть голови Самарієн, який мав абсолютну силу. Він з легкістю переміг Та Гу Бон Джин і схопив Чорного Дракона. Ян Іль Чон стояв на вершині. Він вистояв навіть проти божественної сили.
« Я не знаю, — сказав Ходжу. Навіть коли Воль Ху приєдналася до Мусіну, Іл Чон все ще перевищував їх. Но... Раптом він втратив усі сили. Я не знаю, чому це сталося."
Сан Мін також задавався цим питанням. Якби вчитель не втратив сили, то легко переміг би Мусіна і Воль Ху. І тоді б він не помер.
- Чому тіло знаходиться тут?
Він зрозумів, що не може самотужки зрозуміти таємницю смерті Ян Іль Чона. Тому він запитав Осли. Та, плескаючи крилами в повітрі, опустилася вниз.
- До цього він сказав мені, що такого не станеться, але якщо він все ж загине... то він хоче бути похованим у цьому лісі. Я збираюся виконати його прохання.
- А чому ми тут?
« Це було його прохання, — заговорила Скарлет і з сумом подивилася на сувій у руках. — На випадок якщо він помре або ми потрапимо в небезпечну ситуацію, він заздалегідь попросив мене забрати тебе і Ехва, використовуючи цей список.
— Він знайшов його давно в підземеллі, — Осла дуже зітхнула. - Я допомогла ввести координати, але я й уявити не могла... що він буде використовуватися ось так.
- Чому? — Ехва заговорила тремтячим голосом. — Чому він мав померти? Чому? Ми б могли телепортуватися разом з ним!
— Ні, не могли, — зупинила Осла. - Він бився завісою. У нього не було можливості втекти звідти. Тому він зробив свій вибір.
— Как...
« Він так захотів, — тихо відповів Сун Мін. — Усе, що сталося, відбулося з його волі.
« Як завжди, - подумав він, дивлячись на усміхненого Ян Іль Чона.
Осла сіла біля його голови і маленькими ручками доторкнулася до нього.
- Він не помер.
- Що? — Здивовано запитала Ехва.
Вона в надії подивилася на Ослу, але та тільки розсміялася.
- Але він не зможе ожити... Вибач.
- Що це означає?
- Його дух пішов у інший світ. Він позбувся смертного тіла і став іншою істотою.
- Що...
— Хоча він може бути більш реальним, ніж помре через те, що більше не зможе повернутися до цього світу. Але він житиме в іншому.
Голос Осли трохи затих. Він покинув світ смертних в іншій, але Сан Мін не зрозумів цих слів. Але Ходжу теж бачив дорогу, і тому розумів її.
- Щодо заповіту... — Пробурмотала Скарлет, підійшовши до Сан Міну. — Коли Ян Іль Чон дав мені сувій, він передав і заповіт разом з ним. Я не читала його... Я думала, що це не буде необхідно.
Скарлет дістала щось з сумки і простягла Сан Міну. Той розпустив мотузку і прочитав текст у довгому сувої.
« Я помер?» — почав читати Сон Мін і з першого речення змінився обличчя. « Я хотів написати заповіт, але не думав, що вам доведеться його читати». « Якщо я помер, то не міг собі уявити нічого. Мене вбила королева вампірів чи Мусин? А може Ком Сон? Якщо ви це читаєте, то я вже мертвий. А як ваші справи?»
Ехва закрила руками рот, щоб зупинити плач.
« Можливо, вона плаче, а Скарлет стоїть з кислою міною. А ти як, мій учень? Чи сумуєш ти, що твій вчитель помер?»
"Ще б"
« Не роби цього» — подумав Сун Міну, що почув сміх вчителя. — Якщо я помер, то вибрав смерть. Отже, я був готовий до смерті і я точно про неї не шкодував. Хіба є той, хто зможе вбити імператора Ян Іль Чона? Якщо я помер, то саме за своєю волею."
« Як ви можете просити мене не сумувати? — подумал Сан Мин. - Навіть якщо людина помирає без жалю, то близькі все одно відчувають себе паршиво."
« Я прожив сотні років, провів тисячу років у світі Теніра. Моя сила - моя гордість, я завжди був їй задоволений. Я хотів вибрати місце і час своєї смерті, і якщо я помер, то це було моїм рішенням."
Сан Мін знав це.
— Я справді розумію, що такими словами не заспокоюсь твій біль і злість. Зараз я мертвий і просто несу нісенітниці, але мені більше нічого сказати. Та я постараюся".
У заповіті він згадав Ехва:
—Ехва, я знаю, що ти плачеш, але не дій імпульсивно. Я помер, але не роби того, що мені б не сподобалося. Не мсти. Твої навички для цього недостатньо. Я помер щасливим, тому не поспішай зустрічатись зі мною у потойбічному світі".
Ехва стримала плач, поки слухала заповіт. Як і говорив Ян Іль Чон, вона думала про те, щоб зустрілиться Мусіна.
—Я спас тебе. Я вже помер, але хочу сам вирішити, як ти живеш. Запам'ятай одне: ти повинна жити довго і щасливо. Ехва, ти та інші члени мого підрозділу більше не повинні втручатися в справи Самарян".
Ехва похитала головою.
— Мені нема чого сказати Скарлет. Хоча ні, я мушу подякувати їй. Якщо ви читаєте це заповіт, значить вона виконала моє прохання. Знаєте, поки я писав це заповіт, я не думав про те, що його може прочитати хтось інший. Просто я вірю їй".
— Ну, це було не складно... — пробурмотала рудоволоса дівчина.
— Ви можете запитати, а чому саме Скарлет? Тому що між нами була досить велика відстань і достатньо довіра. Якби я попросив учня або Ехва, ви б не виконали моє прохання".
Це було правдою. Якби Сан Міну сказали втекти, він би не зміг залишити Ян Іль Чона навіть після смерті. Як і Ехва.
« Вибач, що не можу сказати підбадьорливих слів. Чорний Дракон, не знаю, чи читаєш ти заповіт ...."
Перед смертю Ян Іль Чон зняв клятву з Чорного Дракона. Насправді, Сан Мін не розумів чому. І ще одне питання полягало в тому, чому чорний Дракон допоміг їм втекти.
« Я... не знаю про тебе багато чого, але за цей час я зрозумів, що ти зовсім не засранець. Ти не погоджуєшся з ідеями Мусина, просто він пообіцяв неможливе і змусив тебе підкорятися йому. Але я не можу передбачити, як ти будеш діяти після моєї смерті: чи станеш ти ворогом або союзником? Роби, як вважаєш за потрібне".
Ян Іль Чон перед своєю смертю сказав: « Не можна змушувати тебе робити щось проти твоєї волі ». Мабуть, він щось зрозумів тоді.
« Осла, ти напевно тепер теж читаєш мою промову. Я ніколи не бачив, щоб ти сумувала. І мені шкода, що ми не змогли зустрітися перед смертю. Я сказав, що коли-небудь вислухаю твоє прохання, але не зміг".
— Дурень ты... — Пробурмотіла Осла, стоячи на колінах. - Повний придурок!
— Ти повинен бути, ти зараз мене ображаєш. Я приму ці образи. Але, Осла, ти знала мене краще за всіх і розуміла мою смерть. Тому не плач. Я ніколи не бачив, як ти плачеш але напевно ти будеш виглядати страшно."
— Я не плакала! — Закричала Осла.
— Отже, тепер мій слабкий учень»
Наприкінці він згадав Сан Міна.
— Як я й говорив раніше, люблю посередність більше ніж генія. Я люблю, коли люди намагаються. Я знаю, що ти мав ще й благословення за свою старанність, але не хвилюйся, я не розлюбив тебе. Так, я сварив тебе, говорив, що ти дурний і слабкий, але я не шкодую про те, як зробив тебе своїм учнем."
Сан Мін стиснув кулаки. Він не хотів плакати, але розумів, що ось-ось зірветься.
« Я хотів сказати, що ти здатний на багато чого навіть без мене. Тим не менш, я хотів підготувати для тебе всі умови, але можливо доля важливіша за мої рішення. І в результаті я повинен відійти убік".
Сон Мін зітхнув і тихо вимовив:
— Нет...
« Ні, ні! Вам не можна було вмирати! "
« Я багато думав. Я допоміг тобі навчитися виконувати Чорний Грім ефективніше, але цього недостатньо. Я не знаю, що являє собою апокаліпсис, але ти збираєшся зупинити кінець світу. Це неможливо з твоїми навичками. Якщо провалився я, то впадеш і ти».
Сан Мін теж це знав, але нічого не міг вдіяти.
« Я передам тобі свої діла. Ти - спадкоємець Самарянин, але не підходиш до того, щоб керувати суспільством. Ти теж, мабуть, так думаєш. Насправді, в Самарієн немає нічого особливого, крім мого загону, але вони не допоможуть тобі у боротьбі."
Сан Мін теж це знав. Він прочитав речення:
— Тому я кажу тобі зробити жахливу річ».
Хлопець знепритомнів і продовжив читати:
— З'їж мене.