— Чому ми повинні поступатися?
Почувши тремтячий голос, Джу Вон підняв голову. Зіткнувшись з його поглядом, перевертень сам того не помічаючи, сковтнув. Він був правою рукою Джу Вона ще з давніх часів, і чудово знав, що означає цей блиск в його очах. Він більший, ніж будь - хто інший, як справжній воїн.
Зараз в його очах було точно таке ж безумство, як і раніше. Оборотінь схвильовано дивився на нього. Хоча погляд не відрізнявся від того, якого він бачив раніше, однак поводився спокійно.
Дженіелла попросила його звільнити зайву територію і залишити поля. Права рука Джу Вона не розумів, чому він йде на такі жертви.
Але він не міг просто запитати його про це. Очевидно, він боявся, що такі почуття можуть зачепити гордість Джу Вона.
- Напевно є причина.
Джу Вон повільно піднявся з місця. Він озирнувся навколо і побачив, що на них рухається воз.
Від карети падало чиєсь сильна присутність, і серце Джу Вона забилося швидше. Якби не слова Дженіелли, він би обов'язково зіткнувся з Ян Іль Чоном. Хоча Джу Вон ледве зміг придушити свій дух і потяг до бою.
Сьогодні вранці до нього особисто прийшла королева вампірів і сказала ненадовго покинути рівнину. Вона згадувала про те, що тут відбудеться щось в чому йому не можна брати участь.
- Добре справляєшся! — Розповідав сміх, що дивував усіх інших хищників.
Джу Вон обернувся і подивився в сторону. Біля нього стояла Дженіелла. Вона зустрілася з ним поглядом, підняла подол спідниці і розсміялася.
— Важко?
— Трохи.
- Але треба терпіти. Інакше побачене мною майбутнє зміниться.
- То я можу змінити майбутнє?
- Звичайно, з твоєю силою таке можливо. Але я цього не хочу, ти і сам знаєш.
Джу Вон не відповідав. Слова королеви вампірів були незаперечним фактом, але всередині нього бушував вогонь незадоволення. Дженіелла з сяючим поглядом підійшла і встала поруч із Джу Воном.
— Іноді дивитися з боку куди цікавіше від самої битви.
— Але не для мене.
— Все одно не можна втручатися. Терпи. Ти повинен терпіти. Залишилося нічого. Чи ти хочеш, щоб під хвіст іде терпляча кота?
— Моє майбутнє не те, чого я хочу.
— Не кажи такого. Це сумно, Дженіелла розсміялася.
Вона глянула на рівнину, яку дивився Джу Вон, точніше, на перетинаючи поля воза. З іншого боку, на них рухався один чоловік.
— Вони зрештою зіткнуться? Буде цікаво на це подивитися.
Це було однією з сцен, які бачила Дженелла до зустрічі з Ян Іль Чоном. Йому вона про це не розповіла. Вона не думала, що вони вирішать уникнути зіткнення, але їй хотілося побачити його обличчя, коли вони раптово зустрінуться. Дженіелла з приємним хвилюванням у голосі сказала:
- Я теж вперше побачу, на що здатний Мусін.
Ян Іль Чон, який був у возі, зняв маску. Сун Мін, що сидів навпроти, був здивований тим, як він став вчителем.
— Ви часто почали знімати маску. Що таке?
— Хм... - Чоловік не відповів на питання Сан Міна.
Він опустив очі на спущену маску, посміхнувся і забрав її за пазуху.
- Ти не забула про обіцянку?
« Ніколи не забуду », — відповіла Скарлет.
Він запитав її про це не тому, що вважав нерозумною. Вона і сама знала навіщо він зняв маску.
— Правда...
« Ні, не сьогодні », — впевнено відповів Ян Іл Чон.
Він повільно піднявся з місця, і Сан Мін зробив те ж саме.
- Що відбувається?
— Не сьогодні, — знову повторив чоловік, але вже трохи тихіше.
Так, не сьогодні. У цьому він був упевнений абсолютно точно.
— Але треба бути готовим.
- Що ви...
— Не чуєш?
Чоловік розсміявся, дивлячись на незрозумілий вираз обличчя Сун Міна. Той вже бачив його таким. Це сталося, коли вони були в Кроні, де лежав Мурим, і зіткнулися з Та Гу Бон Джин. Його обличчя і тепер віддзеркалювало задоволення та приємне хвилювання.
Хай він тоді розчарується через те, що Та Гу Бон Джин не дотягував до його стандартів, але зараз він знову був у приємному очікуванні.
— Ти зрозумієш, - Ян Іль Чон знову розсміявся.
Все сталося так, як він сказав. У Сан Міна перехопило подих, і він відчув сильну й близьку присутність. Якщо поява Дженіелли жахнулася, то зараз він відчував сильний тиск і не дав йому підняти голову.
— Це...
Як тільки Сун Мін відчув присутність на собі, він відразу ж схопив Скарлет за руку для того, щоб захистити її. Але цього разу дівчина була готова, і не показала такої ж реакції, як у Дженіеллої.
Повозка зупинилася.
« Ти теж страждаєш, — сказав Ян Іль Чон.
Чорний Дракон ужасно видав:
— Це... Як щодо... Це Мусин?
— Так, — кивнув Іль Чон. - Я не думав, що ми тут зустрінемося.
Обличчя Ехва поблідло. Сон Мін негайно вискочив з воза, що йшов за учителем. Той поклав руку на тремтяче плече Ехви і додав:
- Я взяв тебе з собою.
— Нет...
- Заходь всередину.
— Вчителю! — Сан Мін поклав руку на плече чоловіка.
Він розумів, що це марно. Сон Мін часто нарікав, але він не міг зупинити Іль Чона. На його обличчі не відображувалося ні краплі тривоги, навпаки, в нього було відчуття, що він був маленькою дитиною, яка тужила за цукеркою.
— Не сьогодні.
— Но...
— Я ж сказав, що не сьогодні.
— Що?.
- Я сам виберу, де мені буде призначено померти. Моє майбутнє визначить не долю і небо, а я сам. І це станеться не сьогодні, а з тим, що він забрав руку Сан Міна зі свого плеча. - Мусина буде мало.
Мусин же на деякий час зупинився, а потім знову попрямував до воза. Мабуть, він теж не думав, що зустрінеться тут на Півночі з Яном Чоном, але нічого, це на краще. Він все одно збирався спершу познайомитися з королем вампірів, а потім піти на пошуки глави Самарєн. Так що все вдало складалося.
— Ян Иль Чон.
- Ох, де ж твої емоції?
— Ми не в тих стосунках, щоб виражати одне одному почуття.
— Та міг би хоча б ненависть виявити з поваги, — відповів чоловік і пішов до Мусіна.
Той розсміявся і, подивившись на обличчя Іль Чона, обскунув зуби. Потім він перевів погляд на Сун Міна, який стояв за його спиною.
- Примарний Коп'єносець...
— Ви ж вперше бачитеся живим? Так, вірно. Якби ти зустрівся з моїм безтолковим учнем, ти б відразу його вбив.
Він був живий тільки тому, що медіума покарали не вбивати його. Мусин цілковито довіряв їй, тому дозволив Примарному Коп’єносцю жити. Він не знав багато подробиць, але був упевнений, що для цього є причина.
— Треба було просто вбити тебе.
Тепер він щиро шкодував, що не вбив Сун Міна. Він сумував, що Квон Джон і Ком Джон померли, але не знеохотився. Але смерть Джона його злила.
Мусин не був холоднокровним. Ам Джон служив йому вірою і правдою. Мусин чудово розумів гнів Ам Джона, який втратив дочку через монстра. Його рівень в Ци не дотягував до рівня Ком Джона, але все ж Мусіну він подобався більше. Саме він навчив його ходу.
- Білий шип у тебе? — запитав Мусин, подивившись на Сан Міна.
Той не зрозумів його, і Мусин закричав:
- Я про білий шип, який був біля Ам Джона! Мистелтейн! Так зрозуміліше?
Тоді Сон Мін згадав про біле шило, яким його збирався заколоти Ам Джон. Справді? Ця річ більше нагадувала просто гостро заточені гілки.
"Містеллтейн?"
Оскільки це була популярна зброя, Сун Мін щось знав про неї. Мусин, побачивши вираз обличчя хлопця, зрозумів, що білий шип у нього. Простір навколо просто задрижав.
— Те, що я довірив Місстелтейн слабшому, ніж Ком Джон або Воль Ху. Ам Джона доводить свою вдячність за нього, — Мусин почав йти в його сторону. — Він був відданий Чон Ве Чону більше, ніж будь-хто інший в надії помститися за смерть своєї дочки. Но... Він мертвий. Він загинув, не встиг побачити ідеальний світ, до якого так прагнув.
— Досить, — сказав Ян Іл Чон, дав відсіч гніву Мусина.
Він встав перед противником і помотів головою.
- Давай не будемо сваритися через таку дурну річ, як помста. Ти ж і сам розумієш, що воно того не варте?
— Ти взагалі мовчи, — виплюнув Мусин, дивлячись на Іль Чона. - Я ніколи не нападав на Самарян, але ти зрадив мою повагу. Чому ти атакував Мурим? Навіщо ти викрав Чорного Дракона?
— Ну, я ж не вбив його. Він сидить у вагоні. Але, мабуть, він боїться тебе, тому не вийде.
- Він зрадив мене?
— Тільки завдяки цьому він досі живий.
Почувши відповідь Ян Іль Чона, Мусин здригнувся.
— Ты... Ти намагаєшся зруйнувати моє життя.
- Не думаю, що вона того варта.
- Ти знаєш, чого хоче Чон Вен?
- Зупинити кінець.
- Ти це знаєш, і все одно хочеш усе зіпсувати?
- Хоча мета у нас і одна, але засоби для її досягнення абсолютно різні. Ти так не вважаєш? — розсміявся Ян Иль Чон. — Знищення всіх людей? Дурня. Так, я чув про те, що у тебе є план ... Тільки ось я цьому не вірю. Тому навіть якщо я і збираюся зупинити кінець, то вже точно не заодно з тобою.
— Заткнись.
- Якщо вважаєш, що зможеш перешкодити мені, то достатньо вбити мене тут і зараз, ні? Тільки ось у мене є те, що тобі потрібно. Хоча, ти можеш убити мене і забрати це собі.
За спиною Ян Іль Чона закривали чорні блискавки. Мусин подивився на них і ряв:
- Так і зроблю!
— Все добре, але є одне "але" - посміхнувся Ян Іль Чон. - Це не так просто, як ти думаєш.
Мусин зник. Іль Чон не засміявся і підняв руки вгору.
- Це буде важче всього.