У горинні роки не було й незначних проблем, оскільки на них кілька разів нападали гірські розбійники. З першого погляду здавалося, що одинока карета йшла в гори.
Звичайно, голова Самарена не повинна була втручатися, візник Ехва сама з усім розібралася. Такі малі проблеми траплялися кілька разів, але згодом навіть на гірській дорозі вони вже не зазнавали нападів.
Замість цього зросла кількість бродяга. Дехто перекручував дорогу і просив притулку, але за порадою голови Самарієн Ехва просто проїжджав повз.
- Відкриті Землі щось пронюхали?
— Не думаю, — відповів Ян Іль Чон. — Я постійно змінював вигляд карети. Бродяги пристають просто тому, що вона виглядає дорого.
Сан Мін не знав цього, але карета йшла не прямо в Крун. Навіть якщо навколо Харасаса немає бродяга, це не означає, що відкриті Землі не намагалися стежити за ними.
Карета змінювала зовнішній вигляд завдяки магії Ян Іль Чона, і з Хараса вона вийшла в абсолютно іншому вигляді. До того ж, гвардія главою Саман використовувала інші карети. Завдяки цьому Землю не могли легко розпізнати, хто саме виїхав з Хараса.
Інформація спотворюється через будь-який прорахунок. Сун Мін теж додумався. Він постійно стежив за станом Крона та чутками, які бродили в Самарієн. Відомо, що Ян Іль Чон і Примарний Коп’єносець сховалися з поля зору, але не було чуток про те, як вони попрямували до Мураму.
« Звичайно, навіть монах з відкритих Земель не може подумати, що я прямую до Мурам»
Дії Ян Іль Чона абсурдні. Навіть якщо він стояв на чолі Самарієн, вдертися у Мурам з такими силами було повним божевіллям. Та й не просто вторгнутися, а допитати главу Муріма, Чорного Дракона.
— Бачу ворота Крона, — оголосила візник Ехва.
Вони не могли уникнути перевірки при перехресті головних воріт. Звичайно, можна було пройти його за допомогою хабара, але це лише привернуло б увагу. До цього часу вони уникали усяких перевірок, але всередині Крона цього не уникнути.
Сан Мін подивився на Ян Іль Чона і запитав:
- Що будемо робити?
— Виходимо, — відповів чоловік.
Сон Мін перелякано округив очі.
- Що?
— Выходим. Ми залишимо карету тут.
— Как? Чому?
— Дуже важко тягти карету всередину, — відповів він і запитав Ехва: — Ми скоро повернемося. До заходу сонця. А якщо ні, то проводи Скарлет у безпечне місце.
— Поняла.
— Якщо вона опиниться в небезпеці, захисти її.
— Слухаюсь, — без коливань відповіла Ехва.
Сан Мін зрозумів, що відбувається і сказав:
— Не можу бути...
- Ми з тобою пройдемо ворота.
Але ми витратили стільки зусиль, щоб не засвітитися по дорозі сюди!
- Раніше це було важливо. Потрібно було зробити так, щоб Чорний Дракон нічого не запідозрив і не втік. Навіть якщо він і втече, то тільки покаже, що не гідний Мурама », — сказав голова Самарієн та готівка відкрив двері возів.
— Крун – велике місто.
— Я знаю.
— Так і знаходиться під наглядом відкритих Земель. А ще тут є інші невеликі фракції добра, крім Мурима.
— Ага, — Іль Чон згідно кивнув.
Він посміхався, а обличчя його покривала маска гобліна.
- І що? Це проблема? — Поцікавився Ян Іль Чон.
Сан Мін почав хвилюватися. Він також переходив кордон вищості і втягнув у десятку найкращих майстрів Ци. Проте Сун Мін і досі не відчував належності до організації. Він ніколи не стикався з тим, що сотні майстрів можуть накинутися на нього з наміром вбити.
— Чи це буде занадто?.
— Хіба що для тебе, - розсміявся голова Самарієн. — Хоч би якими сильними ти був, тобі доведеться протистояти сотням інших воїнів. Одинока самка не становить особливої небезпеки, але вони беруть її. Це стосується і мене, мені теж доведеться бути гострим, - карета повністю зупинилася, і Іль Чон вийшов назовні. - Але ми будемо атакувати в відкриту, а вони не готові до такого.
— Но...
— І ще, — відповів голова Самарієн. - Я ніколи тобі не показував, наскільки я сильний.
- Що?
— У тебе недостатньо поваги до свого вчителя. Я ніби вмажу Чорного Дракона, а потім покажу тобі всю свою силу моєму учневі.
Чоловік зняв маску, і Сан Мін здивовано дивився на його обличчя. Вона також здивовано втупилася на Іль Чона.
- Що ви так дивитеся? Я соромлюся.
Під Головою Самарієн приховував гарне обличчя з гострими рисами. Скарлет подивилась на чоловіка, який вибирав маску за пазуху і пробурмотіла:
- А він гарний.
— Ага... — Сан Мін кивнув на знак згоди.
Ян Іль Чон нахмурився.
— А чого ти очікував?
- Думав, що під маскою ховається дівчина.
— Или отверный мужлан.
— Або боязкий юнак.
— Та ні, побачити зморшистого старого теж було б цікаво.
Голова Самарян стиснув кулаки, поки слухав Скарлет і Сан Міна.
- І я ж навіть вбити вас не можу...
- Ви рідкісний красень.
- Красуня, що може розбити багато жіночих сердець!
Скарлет і Сан Мін, наче не чули голови Самарієн, закашлювалися.
— У будь - якому разі, Ехва, дотримуйся моїх вказівок. А ти, ученик, йди за мною.
- Слухаюсь.
— Да.
Сон Мін чудово знав, що означала знята маска голови Самарієн. Маски стримували більшість його сил. У масці Ян Іль Чон здолав Ві Джі Хюн за 10 секунд. Він і так був непереможний до цього, а тепер буде використовувати всю силу. Сун Мін став учнем голови Самарієн, але ніколи не бачив всієї його сили.
Чоловік подивився на головні ворота. Він зняв маску, але особливих змін в силі, що походила від нього, не було.
"Можливо, він ще не викликав всю силу?"
« Ні, ти не можеш її відчувати, бо різниця надто велика, — відповів Ходжу. — Як і ті, що нижчі від тебе, не можуть відчути твоєї сили. З тобою відбувається те ж саме".
« Це настільки велика пара? »
« Так. Навіть я здивований. Чи може людина бути настільки сильною?»
« А якщо порівняти зі мною?»
« Ну, ти справді хочеш почути мою відповідь?» — Годжу посміхнувся, і Сун Мін поковтнув.
Ян Іль Чон почав рух. Повільна техніка, яку використовує Сун Мін для того, щоб поспівати за ним. Голова Самарьон навіть не подивився на оглядачів і пройшов повз брами.
— Станьте у чергу, — нахмурився один з охоронців.
Але Іль Чон не слухав його. Він пройшов повз охоронця, і той викрився в обличчі.
- Встаньте в...
Він не встиг закінчити, як голова Самарієн зробив крок. Величезний тиск накрило охоронця. Його очі закочувалися, а з рота пішла піна. Чоловік упав на землю, а стоячі в черзі люди здивовано подивилися на Іль Чона.
- Як же дратує... - Пробурмотів він.
Роздався звук сирени. Охоронці зібралися, щоб схопити свавільних порушників. І все ж таки всі вони потрапляли на землю. Вони охороняли ворота, але не були Мурами.
Але трохи пізніше все змінилося. Після погроми біля воріт довкола Ян Іль Чона почали збиратися воїни Мурима. Їх було багато.
- Що ти собі дозволяєш?
— Це територія Мурама!
— Розкрий се....
— Ян Иль Чон! Моє ім'я - Ян Іль Чон! — Відповів голова Самарян кривим.
Його низький голос не був гучним, але досяг кожного.
- Ви не знаєте мене? - Він підійшов до бродягах. - А знаєте ім'я "Імператор Зла"?
— Боже мой... - Зреагував хтось з натовпу.
Вони подивилися позаду у масці Сан Міна. Обличчя голови Самарієн було їм не відомо, але ходили чутки про те, що Примарний Коп'єносець носить маску гобліна.
- Якщо скажу, що я голова Самарієн вам стане легше? — Він сказав, і підняв руку.
Бродяги негайно відреагували. Вони вирішили, що ліпше розв’язуватимуть проблеми. Але все ще був один.
Змії руки голови Самарієн створили десятки блискавиць. Вони накрили втікачів.
— А-а!
З криками вони впали. Ні, не все, один вижив і тремтів. Голова Самарієн вказав пальцем на нього і сказав:
— Іди в відкриті Землі і скажи главі вийти.
- Що?
- Як же його там прозвали... Король Цзе?
— Це прізвисько минулого розділу.
— Да? Король Цзе помер?
— Да...
— Тоді я не бачив вашого нового розділу. У будь-якому випадку, скажи йому вийти. Хай захопить бо* і тих, хто може ним користуватися, сказав голова Самарян і пройшов повз. - Якщо хочеш зберегти своє життя, то можеш втекти, але тоді я вб'ю інших бродяга.
(П.р: довгий палиця з дерева або бамбука).
Сан Мін сковтнув слину і оглянувся навколо. Насправді, він теж міг це зробити, але насолоджуйся словами про бій. Ця техніка була подібна до основної технології меча Шаманства або Мурама.
— Чи не занадто це?
- Тільки так Чорний Дракон вийде.
У Кроні були не тільки Муріми та відкриті землі, але й різні маленькі фракції і відомі сім’ї.
Але вони не були слабкі. У місці скупчення Муримів сам факт, що вони зберегли свої традиції з покоління в рід, свідчить про те що їх Ції не можна ігнорувати.
— Хм...
Уцену заповнювали воїни. Голова Самарян подивився на них і посміхнувся.
- Я роблю це, щоб прищепити тобі повагу і страх. Хоча не знаю, чи вийде у мене це, якщо я вб'ю тільки цих жалюгідних комах.
"Секомі". Голова Самарьоно виніс свою оцінку.