Сан Мін не зміг розкрити техніку. Він утік до Харасу, щоб подолати силу, але все одно відставав від голови Самарієн і йому це не подобалося.
- Ти просто безнадійний... - Пробурмотів главу Самарієн і простягнув руку Сан Міну.
Він підкинув його в повітря і підвів вперед. Хоча Сун Мін так сильно впливала на тіло, він прискорився і знав, що може витримати це.
У якийсь момент вони досягли Хараса. Сон Мін перелетів ворота і почав падати на землю, але він не розгубився і зміг нормально опуститися.
Ян Іль Чон сказав:
- Іноді я думаю...
- Про що?
— А я не зрощую монстра? — Сказав чоловік, і почав повільно йти.
Він дивився вдале на будівлю Самарьоне. Сан Мін не знав, що відповісти, і просто пішов за вчителем.
- Якого монстра Ви ростите?
« Тебе », — відповів Іль Чон. але ти точно маєш потенціал стати монстром.
- І не через свої навички.
- Добре, що ти це розумієш. Ти менш талановитий, ніж звичайна людина... але все одно схожий на монстра.
— Обов'язково треба так говорити?
— Одними компліментами нічого не доб'єшся. Нам слід бути розважними.
- Тоді навіщо Ви зробили мене своїм учнем?
— Хіба я не казав? Мені подобаються такі бездарні як ти.
Сун Мін заткнувся, а в голові засміявся Годжу:
"Він ж спочатку говорив, що йому не подобаються генії."
"Заткнись".
Сан Мін вилаявся на Ходжу і сплюнув. Він уже звик до таких тверджень глави Саманов.
- Чому Ви це говорите?
« Справа у можливостях », — відповів Ян Іл Чон. - І я говорю про твої можливості, але не як людину. А що, якби ти повністю перетворився на нелюдя після битви з Королем Копій? Твоє тіло переродилося, а свідомість залишилося людським, але що якщо ти не зможеш більше контролювати розум і повністю станеш людиною? Твоя величезна сила теж переродиться. І тоді, можливо, Король Копій впав би від твоїх рук.
- Все настільки серйозно?
- Це лише припущення. Рівень твоєї сили є занадто високим. Це спадщина монстра, що живе в тобі, але крім цього ти ще отримав силу Ормура. Фух... Це доводить неможливість.
- Чому Ви знову так говорите?.
— У тебе багато можливостей, — сказав голова Самарієн і продовжуючи йти попереду Сун Міна.
Той тільки важко зітхнув. Ця сила, яку він не міг повністю контролювати, і правда походила на бомбу, яка могла вибухнути в будь-який момент та зруйнувати свідомість Санміна.
- Цілком ймовірно, що ти дійсно станеш нелюдом, але мені здається, це лише один з варіантів розвитку подій. Чи ти залишишся людиною? А якщо ти все ж станеш монстром, то яким саме? Якщо ти з людини станеш монстром, то можеш стати нечистою. Ти розумієш, що це означає?
- Ви про Хижаків?
— Я не настроєний негативно на цю організацію і не маю в ній ворогів. Я не схвалюю бажання Мусина звільнити світ від нечистоти, але знаю, що ці монстри небезпечні. Особливо королева вампиров.
— Вона настільки сильна?
— Я один раз зустрічався з нею. Ми не сварилися, тому не билися, але я не був впевнений, що зможу її перемогти. І зараз теж. Саме тому Чон Ве Чон на чолі з Мусином не можуть нічого вдіяти з хищниками.
Сан Мін був дуже здивований. Він знав, що Гічники є впливовою організацією і що Дженіелла володіє величезною силою. Але не знав, що її сила може змусити Ян Іль Чона сумніватися в своїй перемозі.
- З якогось моменту Хижаки почали говорити про Пожирача і його повернення. Я... Я думаю, що ти можеш ним стати. Це дуже велика ймовірність.
- Тому Ви називаєте мене монстром?
— Якщо ти відмовишся від людяності, то станеш ним. Я одягнув на тебе маску, навчив складним технікою, але твоє розвиток як людину занадто повільно.
- Я не хочу ставати монстром.
— Якщо це станеться, то я вб'ю тебе - байдуже відповів голова Самарян.
Сун Мін мовчки дивився йому в спину.
— Ти будеш нести нещастя, і зробиш багато речей, яких не бажаєш. Я вб'ю тебе не тому, що ти будеш небезпечний, а тому що зробиш те, про що будеш сильно жаліти, настільки, щоб зруйнувати сам себе. Як вчитель я вважаю, що найкращий кінець буде твоя смерть від моїх рук.
— Я не хочу вмирати, тому мені потрібно зберігати людяність.
- Ти дуже загадкова істота, вони підійшли до будівлі Самарієн. - Особливо у мене багато запитань до нелюдяного всередині тебе. Ходжу, цей монстр, який помер чотириста років тому... за ним полював група з великих майстрів, магів і навіть драконів. Чому він зв'язався з тобою?
« Бо ти повернувся» — відповів Ходжу.
Так, Сан Мін зустрів Ходжу у Сп'яному лісі. Він гнався за Енвірусом, а Годжу чекав на Сан Міна. Так вони і зустрілися. Це була доля.
« Дарони, майстри, маги... хм-хм», - пробурмотів Ходжу.
Він не пам’ятав моменту своєї смерті. Сон Мін, слухаючи вчителя, подумав, що загін такої сили дійсно міг вбити навіть такого монстра як Ходже.
« Ні»
Але Ходжу спростував цю думку.
« Я не міг убити таких загонів, бо зосереджувався на тому, що пам’ятаю. Дракони? Та це просто змії, а про людей і говорити нічого. Драконяча магія не завдає мені ран, а людська тим більше. Чи може їх магія зачепила мене в пастку?"
« Та як ти, чорт візьми, помер? »
« Не знаю! Не знаю... Чому я помер? Такий загін не міг мене вбити. Це помилка. Може я щось не те з'їв?» - пробурмотів Ходже.
У Сан - Міна було багато запитань про його смерть, але ніхто у світі не міг відповісти. Ходжу теж було цікаво. Чому, коли він помер, його душа не зникла, а залишилася у цьому світі? Чому він чекав саме Сан Міна? Що сталося в лісі, що спить?
Запитання залишилися без відповіді. Сан Мін зупинився. У нічній глушині пролунав тихий тріск гілки.
— Здається, це важливо, — пробурмотів Ян Іль Чон.
Піднялася завіса, і чоловік зник у темряві.
- Я йду. Вам потрібно багато чого поговорити.
Завдяки турботі голови Самарієн Сун Мін зустрів Пек Сого. За кілька років вона сильно змінилася. Вона і без того мала світле волосся, але зараз вони стали просто білосніжними. Пик Сого випалювала ще одну ауру, яка розцвічувала волосся і поліпшилась.
— Вчителю... — тихо вимовив Сан Мін.
Він так довго чекав на цю зустріч. Я чекав, але не очікував такого несподіваного возз’єднання тут і зараз. Сон Мін не знав, що повинен сказати, і деякий час захитався.
« Чи варто виправдовуватись? » — подумав хлопець.
Пек Сого, якого він пам’ятав, був людиною, яка дотримувалась своїх принципів стосовно добра і зла. Коли він востаннє бачився з нею, вона складалася в Мурамі, але після аварії у підземеллі вона покинула фракцію. Як і говорив голова Самарієн, вона пройшла випробування Теніра і стала його ангелом.
Але навіть після всього цього він вважав, що Пек Сого не відмовилася від своїх принципів. Вона була доброю, праведною людиною. Пек Сого, яку Сан Мін зустрів на горі Муші, завжди була такою. Вона розчарувалася в Мурімі і покинула його, але її принципи залишалися незмінними.
Як вона буде дивитися на нього? Адже він і правда убив Ю Хо Джона. Хоч він і не був причетний до смерті Мо Ен Со Джін та Ча Ґаль Те Рьонона, зараз Сан Мін не мав доказів своєї невинності. До того ж, він став наступником Самарієн.
Як Пек Сого бачить його? Як вона прийме його? Чи слід виправдовуватись?
— Учителю, - він знову покликав її.
Після недовгого мовчання вона похитала головою.
« Що це означає?» — подумав хлопець і вже збирався поставити питання, але Пек Сого різко підійшла до нього впритул.
Сан Мін відчував її подих. Вона пахла квітами.
- Учень! — Вона міцно обняла Сан Міна, і той застиг на місці.
Пэк Сого, закривши очі, стояла в його обіймах. Сан Мін забув усе, що хотів сказати.
— Давно не бачились, — сказала вона. що ти живий і не поранений.
— Вчителю...
— Пробач мені, — тремтячим голосом сказала Пек Сого.