Кім Джон Хен залишався в безіменному лісі вже близько місяця, і йому довелося дати назву. Він отримав ім'я "Лес короля магів", через прізвисько Кім Джон Хьона, « Священний король магії".
Холодний клімат перетворив ліс на щось, не схоже на звичайне густе чат - кімнати. Дерева без жодного листка виглядали, як кігті, звиваються стовбури, які нагадували голки, а вітер свистів у вухах звучав як вий привид. Сніг щільно покривав увесь ліс, і він був білий.
Через обіцянки Ллойда Скарлет не допитували, але це поки що. Вона не дурна і розуміла, що її свобода не триватиме вічно.
"Після того як закінчиться напад, за мною прийдуть".
Або церква, або мурими. Гільдії магів вона теж не вірила. Якщо церква і мурими почнуть діяти, чарівники не будуть їм заважати.
« Я більше не зможу бути головою башти... Що ж, нічого не зробиш."
Дівчина зітхнула, але вона не винна Сун Міна і не збиралася. Єдине, що вона могла зробити - претензію, бо він надто сильно вдарив її. Проблема полягала в тому, що вона не знала, чим би їй зайнятися після цього.
"Що-небудь нехай придумаю".
Скарлет трохи знала про Самарину, але вона була відома за розміри цієї організації. Якщо Сун Мін став наступником Ян Іль Чона, то це може їй гарантувати хоча б місце там.
У неї не було особливого бажання продовжувати правити баштою. Це було її метою з тих пір, як вона покинула гору Муші, але коли вона досягла цієї мети, дівчина розчарувалася. Вона думала, що зможе осягнути вищу магію, але це виявилося не так. Навіть ставши головою вежі, Скарлет не мав доступу до всіх магічних сувоїв. Реальність була надто далеко від очікувань, і дівчина розчарувалася.
« Я можу проводити свої дослідження де завгодно".
Тому вона не трималася за місце у вежі. Але зараз не час, щоб думати про це. Спершу треба вижити.
— Ідіть попереду, — попросив Ллойд Добермана.
Це був скорше наказ, і солдат чудово знав це, але не опирався. Він посміхнувся, виблискував зубами. Ші-тцу і Хаскі пішли за ним.
Головні герої цієї битви - не загін Шабак, що шаленів, вони потрібні для потягу часу. Їхнє майбутнє - померти першими, щоб маги дізналися про пастки в лісі.
Доберман це розумів.
Але це не зовсім гнучка справа. Може їх кількість і зменшиться, але сильні воїни виживуть, а ті, хто нижче рангу В, точно загинуть.
Це неважливо, хто хоче вступити в загін хоч відбавляй. Крім того, вони матимуть змогу вести ділові стосунки з гільдією магів і приносити більше прибутку.
Доберман віддав наказ Ші-тцу і Хаскі та загін висунувся. Бездарні найманці становили більшу частину загону, і вони тряслися від страху перед Кім Джон Хён.
« Не відомо, чим закінчиться напад: або вбивством Кім Джон Хена, або його втечі. А може, ми програємо і це нам доведеться бігти".
Але, як би то не було, потрібно захопити Скарлет. Глава Муріма особисто виконав цей наказ. Їм навіть не потрібно було домовлятися з гільдією магів.
Чві Голь посміхнувся.
Чи все буде так, як було задумано? Примарний Коп'єносець захищатиме главу червоної вежі, а це означає, що при її затримці доведеться зіткнутися особисто з ним.
« Відряд убивць уже вийшов з Мурама. Але чи зможуть вони протистояти Примарному Коп'єносцю? "
Чві Голь не особливо в це вірив, але вирішив, що не варто себе накручувати. Глава Муріма чітко показав, що не варто хвилюватися, хоча він так і не зрозумів причини.
— Входимо, — заговорив Ллойд коли закінчилися приготування.
Зараз тільки перевалило за полудень. Чві Голь поринув у роздуми. Ніхто не знає, що чекає їх у лісі.
"Чи має Пек Сого про цю ситуацію?"
***
Відряд почав заходити в ліс і Сан Мін також приготувався. Треба йти за ними. Він хотів захистити Скарлет, тому навіть думав піти першим і зустрітися з Кім Джоном Хёном, але вирішив, що це все одно буде зайвим.
"М-м..."
Він тільки зібрався йти, як раптом Ходже послав короткий сигнал. Але він більше нічого не додав, значить, можна йти.
Проте Сан Мін також відчував « це». Почуття, яке вже давно не приходило до нього, тому що останнім часом йому ніхто не міг протистояти, крім глави Самарян.
Сун Мін здригнувся. Хтось стежив за ним, але нікого не було видно. Хлопець схопив спис за спиною.
— Ха-ха, добре! - Чувся насмішний голос звідкись здалеку, який різко наблизився.
З лісу йшов високий чоловік. Його довге чорне волосся було зібрані на потилиці, а за спиною крали вишуканий спис. Сон Мін відразу відчув присутність його сили.
«Чон Ве Чон» — подумав хлопець.
— Король копій?.
— Ха-ха-хо! - Чоловік розсміявся.
Він виглядав як людина злегка за тридцять, але величезні очі горіли, наче у дитини. Король Копій не атакував, а лише скинув сніг з одягу.
- А ти кмітливий.
— Тільки Король Копій використовує списом.
Король Копій посміхнувся. Він прийшов сюди за наказом Чон Ве Чона, але тепер Сун Мін викликав у нього особистий інтерес.
Він належав до Чон Ве Чон, але його не хвилювала їхня мета. Король Копій став їхнім членом, тому що там є Мусин і можна було легко посперечатися з іншими майстрами вищості.
— Хоч ми зустрілися за таких обставин, я дуже тішуся нашою зустріччю. Повір, я кажу щиро, — з усмішкою сказав він.
Сун Мін відчув невелику загрозу. Він зрозумів, що повинен остерігатися Мусіна і Короля Копій. Хоч би як сильно він став, Сун Мін чекає на смерть.
- Ти прийшов убити мене?
- Що? Король Копій нахилив голову, почувши питання Сан Міна.
- Я вбив Ком Джона і Квон Джона. Я питаю, ти прийшов убити мене?
— Я не маю діла до смерті цих недодурків, — думав король Копій. — Вони присвятили життя війні, і це очевидно, що вони померли від рук іншого майстра в бою. Вони загинули, тільки тому що не були достатньо гарні і не більше. Чому ти думаєш, що саме це стало причиною мого прибуття?
Сун Мін замовк, а Король Копій знову розсміявся.
- Так, звичайно я чув про тебе від Мусіна. І він сказав мені зустрітися з тобою якось. Але він не казав мені вбивати тебе. Він сказав робити так, як вважатиме за потрібне, — і подивився на спис. - Робити як я вважаю за потрібне, так... а ти помреш в цьому бою, якщо твоє спис буде слабшим мого.
Ситуація була не з кращих. Сун Мін подумав, що їх зустріч не випадково, Король Копій явно шукав його, але йому не здавалося, ніби він зробив це спеціально саме зараз, в той момент, коли загін готувався до поєдинку з Кім Джон Хёном.
Сун Мін нахмурився, і він не був упевнений, що зможе вийти неушкодженим з цього бою. Він уважно подивився на чоловіка і його гостре спис. Звичайно, він сильний і йому не можна порівнятися з Командою Джоном чи Квоном. Хоч він і не такий майстер як глава Самарієн, але все ж сильніший за Сун Міна.
Якщо ти йдеш в цей бій, то мусиш поставити наконечника свого життя. Він не був упевнений, що навіть при такому розкладі буде здатний перемогти Короля Копій. Але є тільки один спосіб дізнатися.
- Що таке? — Чоловік сказав, щоб спонукати Сун Міна до дій, і обхопив спис двома руками. — Ти, мабуть, впевнений, що зможеш витримати мій спис?
« Я не хочу воювати зараз », — швидко відповів Сун Мін.
Враховуючи, що Король Копій ще не напав, хлопець зрозумів, Що той не відчуває до нього недобрі.
- Чому?
— Я повинен йти в ліс.
— Тоді можеш мене перемогти і піти, — нахмурівся чоловік. - Я йшов сюди без відпочинку, щоб битися з тобою.
- Тоді ти не в кращій фізичній формі.
— Да. Це твій єдиний шанс вбити мене.
— Нет.
Сон Мін повільно похитав головою. Через розмову з Королем Копій Сун Мін трохи зрозумів його характер.
— Хоч ми і вороги, я поважаю твій спис.
- Чт...
- Я не хочу прослуховувати боягузом, борючись з тобою, коли ти не в найкращому стані. Так, я можу програти, але я хочу впевнено битися з тобою, коли ти прийдеш в норму, - сказав Сун Мін, і Король Копій посміхнувся.
Після слів Сан Міна він ніби щось зрозумів і згідно кивнув.
— Ладно, ссуем битву до наступного разу. Я зараз не в ідеальному стані, тому можу зробити помилку. Дам тобі можливість спочатку зосередитися на своїх справах.
— Ладно.
« Дуже просто» — засміявся Ходже.