Вони зустрілися вперше за тиждень, і Ві Джі Хюн виглядала свіжо. Шкіра її не була занадто блідою, а на губах фарбувалася усмішка. Побачивши її під деревом, Сан Мін остовпав. І не тільки він, Ходже теж забув, як правильно розмовляти.
« Боже! » — вигукнув дух.
Ві Джі Хюн, яку пам’ятав і знав Сан Мін, завжди була вбрана у бойове вбрання. Але не зараз. Сьогодні на ній красується гарне жіночне плаття небесно-блакитного відтінку, а зверху з плечей спускалася знижка. У очі кидалися її білосніжні зап'ястя і ноги, що визирали з-під сукня. Сун Мін, сам того не розуміючи, зробив кілька кроків назад.
— У тебе такий вигляд, що ти забажаний, — посміялася Ви Джі Хюн.
Сан Мін було відкрив рот, щоб щось сказати, але у нього це не вийшло і він назад зомкнув губи. Його ніколи не шокувала ще одна зустріч.
- Ти так здивований моїм разом? — запитала Ви Джі Хюн.
— Д-да... — З запинкою відповів хлопець.
Почувши таку відповідь, дівчина знову розсміялася. Вона підняла спідницю і подивилася на неї.
- Я теж вперше одягаю щось подібне.
Протягом цілого тижня, уникаючи Сун Міна, вона сумнівалася. Все змінилося, і почуття теж... Ні, самі відчуття не змінились. Вони залишилися такими, якими були з самого початку. Просто змінилася ситуація і сприйняття цих самих відчуттів.
— Я подумала, що тобі сподобається, — посміялася Ви Джі Хюн.
Сан Мін продовжував нерозумно дивитися на неї. За її легкою посмішкою приховувалося занепокоєння і збентеження. Що ж її турбує?
- Це наче нагорода. Ти ж виграв перемогу в бою, так що...
— Идет... - Проговорив хлопець. — Тебе... Йде.
Він не сказав нічого особливого, але чомусь ці слова дали йому важко. Почувши це, Ви Джі Хюн помінялася в обличчі. Тривога, яка ховалася за посмішкою, зникла і вона підняла погляд на Сон Міна.
— Да?
Дівчина відразу посміялася, але цього разу без тривоги і щирості. Хоч Ходжу і розумів, що усмішка не йому належиться, він затремтів і ні слова.
Насправді, знаючи його характер, він повинен був підшукувати над Сан Міном і почати щось базікати, але він не міг цього зробити. Якщо він зараз втрутиться, то Сан Мін і в правді може позбутися його.
— Ну...
Хлопець почав говорити, але відразу зрозумів, що не знає про що варто почати розмову. Мабуть, у нього немає таланту не тільки в Ци.
— Тільки що ця Ци... Голова Самарієн, він ... - Тобто, мій вчитель...
« Ну ти і придурок» — не витримав нарешті Ходже.
- Давай не будемо зараз про це.
Ще до того, як Сун Мін закінчив фразу, Ві Джі Хюн кивнула на знак згоди. Хлопець прикусив губу. Дівчина відпустила край спідниці, який тріпала до цього, і опускала голову. Вона поправила волосся, на якого не було ніякого прикраси, і затряслася.
Сун Мін випустив зі рук спис, але заговорила першої Ви Джі Хюн:
— Можна я підійду?.
Чи треба було питати? Перш ніж Сун Мін встиг що-небудь відповісти, Годжу крикнув:
« Ну ж бо, йди до неї! »
« Що?»
« Ось ідіот... Нарешті вона набралася сміливості! Думаєш, добре буде просто стояти і чекати її? "
Ходже був незадоволений.
« Я не знаю, які зміни відбулися в її серці, але вона докладає зусиль і робить те, що їй не притаманне. А ти що? Стояти як ідіот і нічого не робиш! Це все, на що ти здатний? Думаєш цього достатньо? Упевнений, що потім не пошкодуєш?»
Сон Мін розчавив кулаки, слухаючи незадоволення Ходжу. Ві Джі Хюн все ще не піднімала голови і чекала на відповідь хлопця.
Чи він не пошкодує? Чи цього достатньо?
Ці слова блукали в його голові. Слова нелюдяні чином Ві Джі Хюн у прекрасну сукню. Сан Міну і правда нічого заперечити у відповідь на запрятка, що він просто мовчки стоїть і чекає.
Чжуто и страшно. У нього не було такого досвіду. Минуле життя? Про неї і говорити нічого. Тоді він був простим найманцем. Відповідно, всі дівчата, яких він тоді знав були звичайними дешевими, підхожі найманецьу С-ранга.
Сон Мін зробив крок і під його ногою хрустнула гілка, від чого Ви Джі Хюн здригнулася.
Хоча дівчина була дуже близькою, для Сун Міна ця відстань здавалась нескінченною.
Я відчуваю, як хлопець зрушив з місця і зітхнув із полегшенням. На цьому роль його була закінчена, і він не збирався більше втручатися.
- Я сам підійшов... — тихо проговорив Сан Мін.
Почувши його слова, Ві Джі Хюн повільно підняла голову.
« Я вже не бачила його так близько!" — подумала вона.
Ві Джі Хюн помеділа, але підняла руку і незвично тремтячих кінчиків пальців торкнулися щоки хлопця.
— Багато часу пройшло... - Вона пробурмотіла, згадуючи минулих одинадцять років.
У віці тринадцяти років вона озиралася на площі в Дженабісі, зовсім не розуміючи того, що сталося.
Випадково? Ні, це не була випадковість. Згадуючи той час, вона розсміялася.
- Може трохи пройдемося?
Ві Джі Хюн опустила руку, якою доторкнулася щоки Сун Міна. Він кивнув і дівчина, повернувшись, пішла вперед.
— Цілих одинадцять років...
Сан Мін слідував за Ві Джі Хюн. Але йому не хотілося дивитися їй в спину, і він нагнав її, вставши поруч. Вона глянула на хлопця.
— Мы... Нет, я... Я была юна. Ти тоді помер і просто повернувся в минуле. Хоча тоді тобі було чотирнадцять років, але за фактом набагато більше.
« Це зовсім не так, — з гіркотою усміхнувся Сун Мін. — Тоді і я був ще юний.
Та й зараз теж. Хоча він провів 2100 років у світі свідомості, але не чуттєві себе настільки старим. Це давно сказало хіба що на його бойових навичках.
— Ти став моїм першим другом, — продовжила Ві Джі Хюн. - Ти мене зацікавив... з кількох причин. Я ніколи не зустрічала когось на зразок тебе.
Чим я вирізняюсь? — Без особливих емоцій запитав хлопець. - Ти казала, що тобі не подобається, коли від тебе чогось чекають, але я і сам був сповнений очікувань по відношенню до тебе.
— Не знаю, но... Ох, тоді мене це не турбувало. Я була одинока і в своєму світі, і тут. Я вперше відчула свободу, коли батько зник. Але я все ще була одна. Тоді мені було лише тринадцять років.
Сан Мін посміхнувся. Так, тоді Ві Джі Хюн було лише тринадцять років. І тоді йому влетіло від такої маливки.
— Всього півроку... Ми провели разом лише півроку, а потім розлучилися. Півроку — це не так вже й багато, але для мене ці часи мають велике значення.
— В якому роді?
— Я вперше була сама собою і змогла провести цей час зі своїм другом.
"Друг". Її Слово, яке вона повторювала знову і знов, дивно реагувало в грудях.
— Покинувши Дженабіс, ми зустрілися з тобою і домовилися зустрітися через десять років. Хоча я і порушила обіцянку через прокляття...
- Ти нічого не могла з цим вдіяти.
але все ж... Коли ми зустрілися в Рубесі, ти був сильним, і це мене вразило. Но... - Вона перестала говорити.
У якийсь момент вони опинилися глибоко в лісі. Сонце не проникло вглиб чащі і здавалося, що настала ніч. Можливо тому, що він був з Ві Джи Хюн, але світячі феї теж не побували. Тим не менш, десь далеко він помічав блиск їхніх крил.
— Мені стало спокійно, — тихо проговорила вона. — Я... тому я хотіла стати сильнішим тебе. Так, щоб я була метою твого життя так, аби ти не міг зловити мене. Хоча я називала тебе "другом", але мені хотілося стояти вище тебе.
Сан Мін не відповідав. Якщо Ві Джі Хюн так вважала, то природно, що він і сам так думав. Звідси виникла суперечність.
« А тепер це не так », — зупинилась вона, повільно повернувшись і подивившись на Сон Міна. - Тиждень тому я програла тобі. Немає потреби повторювати, що я ослабла через прокляття. Результат цього не зміниться. Я перестала стояти вище, ніж ти.
— Да.
- Я перестала бути твоєю метою.
« Ні, це не так », — відповів Сун Мін. - Це лише одна перемога. Я... Я доклав багато зусиль, щоб досягнути цього рівня. Просто так склалась доля.
Треніровки на горі Муші, Шаолінь, Тенер, те, що він отримав чорне серце і зустрів Ходжу — все це збіг обставин та везіння.
— Хто знає. Можливо, я навіть не зможу стати ще сильнішим, ніж зараз. Але не ти, - хлопець дивився Ві Джі Хюн прямо в очі. - Ти будеш ставати все краще і краще. Ти справді видатна людина. Тому ти не перестала бути моєю метою, хоч я і переміг тебе один раз. Зрештою, ти станеш ще сильнішим.
« Дякую за такі приємні слова, — посміялася пані Джі Хюн, вислухавши Сан Міна. Я хочу дещо запитати у тебе...
Говорячи останню фразу, вона не дивилася на Сан Міна. Вона втупилася у підлогу і знову схопилася за край спідниці.
- Хто я для тебе? — тихо запитала Ви Джі Хюн. — Друг? Цель? Товаришу?.
Сан Мін не міг відповісти відразу.
- Пам'ятаєш, що я сказала перед тим як ми розлучилися?
— Да, пам'ятаю...
— Тепер я не розумію, як мені було легко сказати таке. "Можливо, через десять років моя молочна залоза стане більшою." Насправді, у мене була можливість її збільшити, та й зараз є ...
- Розмір не має значення.
- Добре, що ти так говориш. Я б не хотіла, щоб вона була такою великою, як Ви Джі Хюн. — Тоді я була молодою і не розуміла своїх почуттів. Можливо, я не подавала очей з пам’яті, але спогади й думки виринали самі по собі. Ти, той день, коли ми з тобою зустрілися... Я не могла звикнути до всіх цих думок, — пробурмотіла Ві Джі Хюн. - Відчувайте таке занадто... Зовсім не дивно. І від цього мені страшно. Цього разу було так само. Тільки зустрівшись з тобою, я попросила про бій. Тому що я більше звикла до такого, - вона розсміялася.
Однак навіть бій, який їй давався тепер важко, був перед Сун Міном.
— Я не вважаю тебе просто другом, — відводила до цього погляд Ві Джі Хюн подивилася прямо в очі парню. — Тому мені цікаво, кого ти бачиш в мені.