Після того як Ян Іль Чон пропав, до Сун Міну підійшла Осла. Хлопець не очікував її наближення і пішов на кілька кроків назад. Фея виглядала як маленька дівчинка, але змахуючи своїми неймовірно гарними крилами, вона відразу стала вище і завмерла від Сун Міна.
— Хм... — Осла прищурилась.
Її блискучі очі дивилися прямо на хлопця. Здавалося, що її чорні зіниці здатні проробити в ньому діру, через яку Сун Мін, сам того не розуміючи, занервував і сковтнув. Королева фей продовжувала дивитися на нього, дивно посміхаючись, а потім сказала:
— У мене є невеличке прохання. Можна?
- Яке прохання?
- Я хочу вдарити тебе.
Очі Сун Міна округли. Звичайно, йому не могло почутися. Він похитався і запитав, чому вона хоче це зробити.
— Мені просто цікаво, — легко відповіла Осла. - Ти дуже цікавий чоловік. Рьон Чжу зацікавився тобою, тому мені стало цікаво. Ти дуже відрізняєшся від Рьонн Чжу. Ти багато чого в собі з'єднуєш, але все це знаходиться у гармонії. Насправді, тиск Дракона є рідкісною технологією. Я прожила довгий час, але я ніколи не бачила, щоб людина використовувала її, хіба що якщо вона не була драконом або напівкровкою - Осла підійшла трохи ближче. — Але ти не ставишся до тих чи інших. І від тебе... Тут відбувається якесь неприємне відчуття.
— Неприємне?.
Він одразу згадав, як багато хто називав його « Посланецьом смерті ». Але Сун Мін знову начепив безсторонню маску на обличчя і сказав:
- Мене теж дещо цікавить.
- Що?
— Ты... Тобто Ви... Вас всіх можна порівняти до Бога?
- Кого «нас»?
- Я якось зустрічався з королевою духів...
Почувши це, очі Осли тремтів і вона уважно подивилася на Сан Міна.
— Королевой духів?. Невже ти сам ходив до неї?
— Нет.
— Тоді як ти зустрівся з нею? Вона знаходиться не в цьому світі. Точніше, просто не може перебувати! — З упевненістю вимовила вона.
Тим не менш, це не означає, що вона заперечувала можливість зустрічі Сун Міна з королевою духів. Хлопець помотів головою і вимовив фразу, яка суперечить її переконанням:
- Я точно бачив королеву духів у цьому світі.
— Не можу бути... — Не довіряючи почутому проговорила Осла. - Хочеш сказати, що вона здалася в цьому світі? Але це ж порушення договору!.
- Якого ще договору?
- Тобі цього знати не обов'язково. Про що вона тільки думає? - Вигнала Осла.
Вона тихо клацнула язиком, а потім повернулася до діалогу з Соном.
— Мы... Ми відрізняємося від Бога, але не те щоб сильно. Можна сказати, що ми працюємо в різних сферах і займаємося різними цілями. Ну, швидше друге... Але ви не мусите розуміти це, тому Осли повільно підняла руки і розкрила їх перед обличчям Сун Міна. — Хочу потрегти тебе. Можна?
- Мені байдуже, якщо це ніяк на мене не вплине.
— Якби я хотіла завдати тобі шкоди, то не стала б питати дозволу. А оскільки я не маю таких думок, то тебе і питаю - пробурмотіла та обхопила плече Сан Міна.
Нічого не сталося, і вона теж нічого не відчула, через що знову приховалася.
- Ти пов'язаний з великим монстром, який помер кілька сотень років тому на Півдні. Він був такий сильний... Ніхто і не думав, що він взагалі здатний померти, але все ж він загинув. Ти пережив багато смертей, але саме та вплинула на тебе.
Переживання і розчарування, які відчували Осла, не були пов’язані з Ходжу. Те, що вона відчувала, було набагато глибше. Королева фей закрила очі і крила на її спині сяяли зеленим відтінком.
Осла досліджувала Сан Міна, а він, навіть не усвідомлюючи цього, отримував вплив з її боку. Вона заходила все далі в його свідомість, і що виходить від її крил світло затьмарив, немов тисячі світлячків.
— А!.
У якийсь момент, коли Сан Мін Осла була блукаюча по свідомості, вона опинилася відкинула назад невідомою силою. Свідомість повернулася до хлопця і він, почавши ковтати повітря, мало не сів на тому ж місці, де й стояв.
- Ви що зробили? — Викрикнув хлопець відлетілий Ослі.
Вона розтрощила крила і піднялася з землі, не зважаючи на його незадоволені викрики, сказала:
— Зрозуміло... — Вона недовго подивилася на Сан Міна і кивнула своїми ж думками. - Минуло надто багато часу, і я забула про це... Або може просто не хотіла згадувати...
- Про що Ви говорите?
— Співчуваю тобі, — зітхнувши, пробурмотіла Осла. що я не можу розповісти тобі багато чого. Але, думаю, цього буде достатньо.
— Ох, чёрт, — вирубався Сун Мін і відштовхнувся.
Він вже давно звик до подібних діалогів.
Будь чесним.
- Що?
— Живи чесно щодня. Тож Осла дуже усміхнулася і подивилась на Сан Міна.
Він часто зустрічав багато людей по дорозі сюди і чув такі загадкові вирази, але з таким сумом в очах на нього дивилася тільки Осла. Хлопець на якийсь час стиснув губи, дивлячись на неї.
Королева фей явно знала про Сан Міну щось, чого не знали інші.
- Я не розумію Вас.
— Так, я знаю, що вона повільно кивнула головою. - І я прекрасно розумію, що ти в замішанні, але більшого я сказати тобі не можу.
- Це через мою "аури"? — припустив Сан Мін. — Я вже кілька разів чув про « Посланець смерті ». Всі мені про це говорять, але ніхто нічого не пояснює. Тільки я забуваю про це, як хтось знову мені нагадує, вганяючи мене у прання. Ви ніби зговорилися!
— Нічого не поробиш... — Побачивши реакцію Сун Міна, Осла більше нічого не запитувала. Це стародавня обіцянка, яку ми маємо ще за часу створення світу. Що я, що Боги - ми не можемо порушити цю клятву.
Сун Мін відчув, як по його спині пройшовся холодний вітерець.
— Дайте відповідь, якщо можете, хто такий « Посланець смерті»?
- Це кінець.
— Що?.
- Той, через кого всьому прийде кінець.
— Хто ж тоді я? — Поспішав Сун Мін, дивлячись на Ослу, і та замовчала.
Мабуть, вона не могла відповісти на це запитання.
І вона, і Ходже мовчали.
Сун Мін згадав всіх, з ким зустрічався, що чув і робив до цього моменту. Ким Джон Хён говорив про Посланика Смерті. Прау і Енвірус розповідали про силу його долі. Все це не збігання. Куди він збирається завести його долю?
Смерть — це кінець. Посланець смерті веде за собою кінець.
« Хто ж я?.»
— Я – Посланець Смерті?. — Сказав Сан Мін, що його слова не мають сенсу.
Такого не могло бути. В минулому житті він не був кимось видатним. Він був простим найманцем, та й не яким-небудь крутим, а просто Срангом. Сон Мін почав освоювати Ці, потім став надто жадним і поплатився за це життям. І по чистому везіння йому вдалося повернутися до чотирнадцятирічного віку.
Це все.
Осла не відповідала на його запитання, і Сун Мін розсміявся, слухаючи тишу.
- І як я повинен сприймати ваше мовчання?
- Я не можу нічого сказати. Відповідь на твоє питання порушить стародавню обіцянку, а я пов'язана з ним. І не тільки я, на твоє питання в цьому світі ніхто не зможе відповісти, - вимовила вона після довгого мовчання.
Почувши це, Сун Мін знову розсміявся.
- Але поки що... Поки що нічого не вирішено.
Холод за його спиною змінився поколюванням. Осла здригнулася і розправила крила.
— Ты... Ти справді сказала Осла і розтріпала волосся на голові.
Мабуть, вона теж була збентежена. Потрапивши трохи своєї голови, вона заспокоїлася і зітхнула.
— Ну справді!
- Що?
— Тобі важко, так, а думаєш мені легко? Мені б теж хотілося розповісти все, що я знаю! Але я просто не можу цього зробити!
- Чому Ви на мене гніваєтеся?
- Бо ти мене гніваєш! — Викрикнула Осла, нервово розгладжуючи своє растрепанне волосся. — Не знаю. Я більше нічого не можу сказати тобі. Но... Я твій друг. Запам'ятай це.
Вона люто подивилася на Сан Міна. Той хотів запитати, чому вона це говорить, але Осла закрила руками вуха і зачинила свої очі.
— Не чую-у! — Прокричала вона, перетворилась на світло і зникла.
Сун Мін посміхнувся і потер лоб.
Він був збентежений. І так було кожного разу, коли він чув про Посланика смерті. Усі говорили про нього, але він не розумів більше. А якщо точніше, то не тільки нічого не прояснювалося, але в ньому наростало занепокоєння і підозри.
Той, хто мовчав раніше. - "Посланець смерті" або хто він там, це зараз не так цікаво".
Ходже відкаштувався.
« Зараз тобі ще рано шукати кінець, не турбуйся про це».
Легко тобі казати.
« Хіба ти не думаєш, що немає змісту турбуватися про те, чого не знаєш? — З упевненістю підказав Ходжу. - Ти став ворогом Чон Ва Чон і учнем глави Самарієн. Не думай про далеке майбутнє і зосереджуйся на теперішньому. Якщо, ставши противником Чон Ве Чон, ти продовжуватимеш битися з ними, то десять до одного, що ти помреш."
Сан Мін мовчав, зтиснувши губи.
« Ти й досі живий тільки завдяки тренуванням, яке триває 2100 років. Цей досвід тоді тримає тебе на плаву. Але так не може тривати вічно."
— І це правда, — зітхнув Сон Мін і кивнув.
« Тобі більше немає куди розвиватися, — виніс вирок Ходже. — Зараз ти досяг того рівня, до якого дістався у світі свідомості. Ти не знаєш, що буде далі. З цього моменту все ускладниться".
— Ты прав. І це мене лякає.
На даний момент Сан Мін досяг того рівня, до якого добрався у Теніра. А це означає, що йому більше не потрібно докладати зусиль.
Сан Мін не був талановитим. Генії типу Ві Чжі Хюн можуть розвиватися постійно, але з ним все інакше. Йому знадобилося 2100 років, щоб досягти таких результатів, і тепер він навіть не уявляв, скільки часу знадобиться, аби піднятися ще вище.
« Але це на краще. Коли ти дійшов до свого кінця, то зміг стати учнем голови Самарян. Він добився значно більшого, ніж ти і пускай та повільно, але він допоможе тобі стати кращим."
- Як знати...
Ходжу кашлянув.
« Ну і давай чесно, — знизив голос. — Маленький диявол. Що ти збираєшся з нею робити?"