Чоловік великого статуру впав з неба, виливаючись кров’ю. Він пролетів через кілька торгових вулиць і впав на землю. Він, кашляючи кров'ю, з спотвореним обличчям видав:
— Цзоу!
Чоловік, який зазнав нападу Цзоу був власником цієї вулиці. Він підкорявся демонові, який був обнаженим. Коли Яна стала правителем Ормуру, йому знову довелося прибити голову.
— Ти поганий, як і раніше, — розсміявся Цзоу, обкриваючи зуби.
Його гострі зуби та очі крили в собі небезпеку. Чоловік не розумів, чому той, хто втік з Ормура Цзоу, вирішив повернутися і напасти. Він піднявся на ноги і закричав:
- Чому ти мене вбиваєш?
— Тому що Яна покинула Ормур, — виплюнув Цзоу.
Дивна людина, яка потрапила в Ормур з Цзоу, кудись зникла. Очевидно, він мав власні цілі. Цзоу не знав, що збирається робити ця людина, та він і не думав про це.
Нелюд пожере нелюдина.
Це має сенс.
Вампір може стати сильнішим, випити кров іншого вампира.
Це була одна з привілеїв вампірів, яка вирізняла їх серед усієї нечистості. Їхня кров є джерелом енергії і вампірів, вона необхідна для життя.
Люди трохи відрізнялися від них, але мали подібні особливості. Вони пожирали страх людей, перш ніж вбити їх. Такий страх ставав їхньою силою. І вони пожирали не тільки страх людей, але й інших монстрів.
Розлючений натовп піднявся. Звичайно, він не хотів вмирати.
Однак він не хотів протистояти Цзоу. Хоч він і втік з міста від Яни, але залишався одним із найсильніших нелюдей та Ормуре.
Зрештою нелюдь вирішив втекти від Цзоу, але той ніби знав, що так станеться і просто розсміявся. Ззоу підняв руку і величезний червоний вихрів накрив чоловіка.
— А-а!
Разом з криком почувся запах горючого м’яса. Ніхто з тих, що не мали любові, не міг би зупинити полювання Цзоу.
Вихор ущух, а червоні вогні догоряли, пожираючи тіло нелюдя, що продовжує відчайдушно кричати. Ззоу, голосно сміючись підійшов до нього і, розкриваючи рот, проковтнув його повністю.
— Ха-ха-хо! — Він був задоволений, ситий сміх.
Він ще з давніх - давен не любив людей.
Потрібно бути більш жорстоким і жадібним, ніж звичайні не люди.
Демон, який мав вирвав серце, спочатку був людиною. Тому він перетворив Ормур у туристичне місто і після нього Яна хоч й робила вигляд, що їй байдуже, але вона також звертала увагу на суперечки між нелюдами.
Але тепер не було ні демона, ані Яни. Тому ніхто не міг втрутитися.
Цзоу подивився на людей, і всі тремтіли в страху. Він обскунув зуби, ніби посміхнувся і викликав вихр.
— Вы все просто клоуны! — Закрикнув Цзоу і вихор закрутився.
— А-а!
Вулиці загорілися, і червоний вогонь повністю поглинав будівлі.
Нелюди зареве, і не тільки вони. У вогні горіли і люди, які прийшли подивитися на нічний ринок.
***Сан Мін не знав, що відбувається на ринку. Він все ще був у схованому саду, створеному Яною. Хлопець намагався погодити техніку дихання і Ці разом.
— Чорт, — зрештою він не втримався і виручився.
Дві різні технології ніяк не хотіли співіснувати.
Може, якби він був спадкоємцем з талантом, то щось і вийшло б, але для Сун Міна це не здавалося можливим. Він досяг високого рівня в обох фракціях, але не мав особливих здібностей у вивченні Ці.
« Може, не варто від самого початку застосовувати Ци?... Але як додати подих? Я не можу..."
Минув лише один день, але він не був упевнений, що з часом стане кращим. Сон Мін зітхнув і встав.
« Я теж не знаю Ці»
Ходжу теж не міг допомогти у цій справі. Він був могутнім монстром, але він не досяг успіху в Ці.
Так у кого можна попросити про допомогу?
Сун Мін згадав про Ві Джі Хюн. З тринадцяти років Ві Джі Хюн була відома своєю геніальністю в Ці, Сун Мін навчився Фіолетовому Закату славетного Просування у неї. Ві Джі Хюн легко б розбралася з тим, що сталося із Сон Міною.
Але зараз Ві Джі Хюн не було поруч.
« Залиш це, — почувся голос.
Сон Мін у здивованні обернувся. Позаду стояв чоловік у поношеній одежі. Він був у окулярах і пильно дивився на Сан Міна.
— Я прийшов попередити тебе: не переставай бути людиною, — пробурмотів чоловік в окулярах і зняв капелюх.
Тоді Сан Мін зрозумів, хто перед ним.
— Энвирус...
— Ага, — маг закинув.
Він виглядав виснаженим і, ледве переставляючи ноги, підійшов до Сун Міну, який втупився на його обличчя та бороду.
— Я трохи спізнився... Чи сильно? — запитав Еверус і нахилив голову в сторону.
Він ніби чарівник склав свою велику капелюх двома пальцями.
— Хоча нічого не можна було вдіяти вже після зустрічі з Ходже. Була б моя воля, я б його стер... — Енвірус цокнув язиком.
Тоді Ходже вийшов у формі полум'я.
Сан Мін продовжував дивитися на Енвіруса і запитав:
— Тепер ми зустрілися.
— Так, — відповів Енвірус.
Він поправив робу і присів на місці.
— Ми дуже схожі, — сказав Енвірус.
Він поправив окуляри великим пальцем.
Ти пройшов випробування Теніра. Скільки ти протримався?
— 2100 лет...
— Ох-хо-го! — Енвірус округлив очі.
Він швидко заморгував і ще раз зголосився.
Дивно. 2100 років. Там потрібна така сильна воля... Я мав лише тисячу років, — сказав Енвірус і засміявся. — Але справа не тільки під час випробування Теніра. У тебе також порушена слідково-причинний зв'язок, як і в мене.
- Чому ти став таким? — прямо запитав Сан Мін.
Енвірус сподівався такого запитання, тож жодного разу не здивувався.
- Я не повернувся в минуле після смерті, як ти.
- І що?
— Я людина і не чоловік. Я теж стою на межі.
Він не розумів цих слів.
- Я знаю, що гонець смерті тебе любить. Дуже сильно любить. А ще я знаю, що у тебе сильна доля, але в ній не прописано я, - сказав Енверус і потер обличчя руками в втоми. - Але з цього моменту все по-іншому. Я не слідував виробам долі до цього часу, але з моменту зустрічі з тобою і я потрапив у потік твоєї долі. Це одна з причин, чому я уникав зустрічі з тобою. Тому і послав Рубі.
- Що буде, якщо потрапити в потік моєї долі?
— Доведеться йти по течії, — засміявся Енвірус. — Не знаю, який буде результат. Ми не знаємо, чи цей кінець вже змінюється. Фух! Доведеться жити, як хтось нагорі сказав.
— Хіба Ви не жили так до цього?
- Мій причинний зв'язок порушився, коли я пішов від своєї долі.
- Тоді чому Ви прийшли до мене? — неважливо запитав Сан Мін.
Сун Мін навіть не хотів розбиратися у всіх цих паліях долі. Він не знав, що станеться в майбутньому, але вважав це природним.
— Тому що не можу залишити все, — відповів Енвірус. — Не переставай бути людиною. Я сказав тобі ці слова, бо чотириста років тому у Ходжу був сильний вплив. І якщо ти станеш нелюдом, то отримаєш його. Тоді трапляються жахливі речі. Ходжу знову дістане тіло.
— Ах ты... Та за кого ти мене приймаєш? — Ходжу був у гніві.
Кілька днів тому Яна хотіла допомогти йому з тілом, але той відмовився.
— Навіть якщо я сам цього не хочу, Енвірус далі звертався до Сун Міна. — Як тільки ти станеш нелюдом, а не людиною, ніхто не знає яким ти будеш. Тому це ще небезпечніше. Дуже страшно бути собою і не знати, ким ти є насправді. Особливо в твоєму випадку. Чи зможеш ти повністю перейняти силу Ходжу? Якщо вона вбирається у твоє тіло, ти станеш монстром, що не поступається силою Ходже.
— Ви хочете знову протистояти долі і запобігти тому, чого не сталося?
— Я вважаю це необхідним, — сказав Енверус і знову одягнув капелюх. — Я повернувся під вплив долі, хоч і зміг втекти від неї одного разу. Я вважаю, що мені потрібно було зустрітися з тобою хоча б раз. І якщо це можливо, я б хотів зупинити тебе.
- Я нічого не роблю. Ваша тривога даремна. Я не стану нелюдом.
— Правда? — запитав Еверус і засміявся. — Доля не так легко управляти. У цьому величезному русі є життя інших. Особливо ти... Ти дуже любиш тим, хто цінує силу долі. Мені пощастило, і я позбувся її, але для тебе це неможливо.
- Мої думки і вибір -- все це лежить під контролем?
- Я не впевнений щодо цього. Тому що ніхто в цьому світі не бачить долі.
— Що ж мені тоді робити?
Сан Мін стримував роздратування. Він стиснув кулаки і подивився на Енвіруса.
- Ваші слова дуже туманні. Всі ці слова про долю... Я ніколи не думав про це. Я не думав, що все, чим я займаюсь - це лише течія долі.
- Доля теж туманна.
- Та це швидше Ви мутний! — Закрикнув Сан Мін. — Ще нічого не сталося, не заварюйте наперед. І не думайте навчати мене. Я живу як хочу, неважливо що говорить доля!
— Правда? — Енвірус прийняв дивний вираз обличчя. - Можливо ти...
- Я вже казав, що вистачить нести нісенітницю! — Сан Мін більше не міг контролювати себе.
Почувши це, Енвірус похмуро подивився на Сан Міна.
- Пробач, якщо це тебе зачепило. Я просто хвилююся за тебе.
— Досить, — Сон Мін відновив дихання.
Що сталося, коли він повернувся до життя?
Він ніколи не чув про це. Всі тільки ходив навколо та близько.
- Ви знаєте про мою долю?
— Нет. Хіба я не говорив? Ніхто з смертних не знає напевно.
- Тоді ніхто не знає, ким я стану.
— Так, — кивнув Енвірус.
Сон Мін зітхнув і запитав:
- Я запитаю ще дещо: Ви можете управитися з драконячим серцем?
- З серцем дракона? Можу. А навіщо ти питаєш? — Энвирус прихиляв голову на бік.
Здавалося, роздратування від зустрічі з Енвірусом стало вщухати, як тільки Сун Мін почув його відповідь.