Все закінчилося.
І він втомився.
Сун Мін, виснажений, сів на землю і Джі Хюн вирушила до нього. Хоч вона й сама не могла нормально рухатися, але все одно повільно підійшла і сіла поруч з ним. Вона подивилася на його шрами. У його доспеках зяляли дірки, а кинджал все ще стирчав із грудей. З тих ран, звідки вже витягли кинджали, лилася кров.
— Ідіот... — промовила нарешті Ви Джі Хюн.
Сун Мін тільки розсміявся від її образи.
це вже занадто.
- Чому... Чому ти ...
- Тому що я не хотів тебе відпускати.
— Я тебе про це просила?
— Ты спала... Добре поспала?
— Дурень!
Ві Джі Хюн підняла руку і схопила його за шиворот, але негайно відпустила.
— А що, коли б ти помер?
— Ну не умер же.
- А міг!
— Але не вмер, так що перестань.
Ві Джі Хюн продовжувала щось говорити, але її голос ніби віддалявся в його голові і ставав все менш помітним. Він відчув, як втрачає свідомість, а його повіки були важчі.
— Давай... потім... — Сун Мін, ледве шевеля губами.
Його затемнений погляд побачив, як до них наближалися Рубі та Божевільний Диявол.
— Я... трохи посплю.
Це було останнє, що він сказав, перш ніж остаточно втратити свідомість.
Він прокинувся у печері. Сун Мін подивився на ковдру, що підкріплює його. Десь вдалеці шумів дощ, а поруч спала Ві Джі Хюн, тихо сопя.
- Не розбуди її. Вона щойно заснула, — почув він тихий голос здалека.
Божевільний Диявол.
Він сидів біля входу в печеру, а поруч спала Рубі.
- Де ми?
- В печері ведмедя. Тут такий аромат вартий... — Посміявся Божевільний Диявол. - Ти спав весь день. Їсти хочеш?
— Хочу.
— Ну, у нас є тільки хліб. Ми рухалися на південь, але всі дуже втомилися, так що ми і пішли в найближчі гори. Мурахи все ще переслідують нас... але всім потрібен відпочинок.
Сан Мін відстрочив « дмеяло ». На його тілі не залишилося шрамів.
— Я витягнув кинджал і обробив рани еліксиром. Тобі пощастило. Ти вижив завдяки доспехам.
Якби він не був у доспеках, то в момент зіткнення його б розірвало. Через удар сильно постраждав Оріхалкон, але життя все-таки дорожче за метал.
— Мені все пояснили. Я збожеволів на час. Хоча я й не забував робити виклик.
— Він не универсален.
- Але все одно добре. Адже я не нашкодив іншим людям... Кажуть, втрутився голова Самарієн і вигнав Ам Джона? Цей таємничий чоловік не вважав, що нам допоможе Сатана.
Голова Самарян Ян І Чоль.
Він був найсильнішим у своїй фракції. Всі чули його ім'я і прізвисько, але він не видавався вже десятки років, тому в іншій фракції навіть ходили чутки, що він помер.
Але голова Самарена був живий.
Невідомо чому, але Сун Мін виявив неймовірну милість. Сон Мін запитував себе, чому людина, яку він ніколи не зустрічав, раптом йому допомогла.
- Голова Самарян сказав, що захистить Ві Джі Хюн.
— Я думаю, що це непогана пропозиція. Краще бути під захистом Самарієм, ніж потрапити муримам або Чон Ве Чон.
— Так, але я не знаю чи можна йому вірити.
- Я теж не знаю якої він людини, я не зустрічав її. Но... — Божевільний Диявол нахилив голову, дивлячись на Сун Міна. - Що з очима?
- Що? — Сун Мін здивувався.
Він дістав дзеркало з сумки. Обличчя в відбиття було йому незнайомо. Якщо подумати, він бачив це обличчя вперше за довгий час. Сан Мін застиг, дивлячись на своє відображення.
Його ліве око було дивним.
Праве око залишилося чорним, але лівий прийняв золотий колір. Сон Мін здивовано підніс руку до ока.
« Це око монстра» — почувся голос Ходжу в голові.
Сун перепитав, а Годжу цокнув і сказав:
« Сила нелюдей проникла в твоє тіло, і це означає, що ти почав перетворюватися на нього. Зараз змінився тільки колір, тому немає проблем... але при подальшому використанні сили ти почнеш повністю реінкарнуватися."
Сан Мін використовував більше сили, ніж у підземеллі. Це був побічний ефект від сили Ходжу, яку він використовував для захисту Ві Джі Хюн.
Сан Мін прикусив губу.
« Сила нелюдей небезпечна річ. Вважай, тобі пощастило, що все закінчилося на цьому» - попередив Ходже. « Я хотів і втратив тіло, тому був одним з найсильніших нелюдей у світі. А використання такої сили звичайною людиною може просто вбити його, розірвавши на частини. Якби не твоє серце, ти б точно помер. Або втратив розум. Ти не слухав мої попередження, тому не зміг уникнути перетворення на нелюдя".
Сон Мін уважно слухав Ходжу. Він був готовий до того, що станеться. Він настільки сильно хотів захистити Ві Джі Хюн, що був готовий відмовитися від людяності.
« Пока все нормально. Ти просто використовував силу. Но... хто знає, що буде потім. Не можу нічого гарантувати".
Сан Мін опустив дзеркало. Його око поміняв колір, але він був спокійний, знаючи, що все в порядку. У крайньому ступені, поки що.
Сан Мін прикупив нижню губу і закрив ліве око.
— Хто такий Хак Саль з Хижаків?
Голова Самарєн говорив про нього, коли зупиняв Ам Джона. Він сказав, що є три людини, яких він визнає.
Ком Сон з шаманства, Мусін із Чон Вен і один з хижаків. Ком Сон — це посол Чон Де, а Мусин був головою серед шести монстрів Чона.
Але хто такий Хак Саль?
« Він також один із стародавніх хижаків. Королева вампиров, Архилія, Нелюдь, Оборотень, Рыцарь смерті. А він - король хижаків» — Ходжу засміявся і продовжив: « Але його ще не було 400 років тому.
Він згадав про главу Самарієн, Ам Джона і Чон Ве Чон. Вони були набагато сильніше, ніж думав Сун Мін. Він використовував силу нелюдей, але не зміг отримати перевагу перед Ам Джоном. А якби він з самого початку зібрався вбити Сун Міна, то у нього не залишилося б ніякого шансу.
Він використовував усе, що міг. Всі технології Ци, навіть магія. Якби він не був таким спокійним, йому б не довелося йти на крайні заходи.
« Але... Я міг його вбити".
Якби голова Самарена не з'явився, він міг би вбити Ам Джона. Але, врешті-решт, голова Самарянин вчинив правильно. Убий він тоді Ам Джона, то Чон Ве Чон не залишилися б осторонь.
"І що тепер робити?"
Голова Самарієн сказав, що захистить Ві Джі Хюн, але Сан Мін не знав, як з цим поводитися. Адже це не його вибір.
"Я ще слабкий".
Якби він сильніший, то не довелося б проходити через це все. Не потрібно було б захисту від голови Самаріена, не треба було би турбуватися нападками муримів.
« Нужно ще...»
Йому потрібно більше сили.
***Джон цілий день дивився на свої рани.
Дивні кроки.
Атака, що складається з трьох кроків із оглушуючою силою. Хоч Ам Джон не воював на повну силу, але його Ци ...
Сун Мін умів Ці, здатної вбити Ам Джона.
- Він слабший за Малого Диявола, але все одно він видатний майстер... - Ам Джон прикусив губу.
Незважаючи на нелюдей, неможливо було заперечити силу Ци. Насправді, нелюдей може бути дуже небезпечним для нього. Він ще людина, але його сила і енергія нелюдські.
« Вірогідно... Ні, це занадто."
Ам Джон піднявся. Він відпочивав цілий день, відновлюючи сили за допомогою ліків і вилікував свої рани. Він хотів би продовжити полювати на Примарного Копеносця і Малого Диявола, але втручання голови Самарієн йому перешкодило.
Він побачив голову Самарьоне в повному здоров'ї, так що не можна було проігнорувати його. Самаряни не були такою сильною організацією як Чон Ве Чен, але їх глава був сильніший за всіх шістьох.
"Для початку треба доповісти про все, що сталося".
Джон дістав кришталеву кулю.
"Возвертайся".
Це було відповіддю, як тільки він повідомив про Примарного Коп'єносця і голову Самарянина. Це було настільки несподівано, що Ам Джон розкрив рот.
— Как? - Він не міг зрозуміти. - Втручання голови Самарієн і сила Примарного Коп'єносця, звичайно, не дають нам більше такої свободи у діях, але ми без проблем можемо привести Малого Диявола.
« Так. Але не потрібно"
- Що? Чому?
« Тому що все змінилося» — відповів він. — „Маленький Диявол мав увійти в Чон Ве Чон. Але тепер в цьому немає необхідності."
— Так сказав Проводник?
« Він отримав послання від духів. Давно такого не було. А я отримав дозвіл від Мусіна, так що не опирайся і повертайся."
Ам Джон замовк. Якщо навіть Мусин дозволив... Отже, Ам Джону більше не потрібно терпіти Малого Диявола.
- А її прокляття?
« Провідник нічого не говорив. Мені шкода Квон Джона, але йому буде важко і надалі."
На цьому розмова закінчилася. Проклять Малого Диявола продовжували діяти, але Чон Ве Чон більше не хотів її дістати. Ам Джон не розумів, але не міг перечитати. Він клацнув язиком і піднявся.
"Добре".
Ам Джон поморщився, згадавши Сан Міна.