Очевидно, його перша поїздка була дуже вражена Дияволом. Вранці, коли Сун Мін сказав, що піде на центральну площу, Сатана захмарив його і знову подався поїздом. Зазвичай Рубі завжди була поряд з Сон Міном, але цього разу вона вирішила піти разом із Сумасшею Дияволом.
— Добре проведіть час, — широко усміхаючись сказала Рубі.
Не чекаючи на відповідь Сун Міна, вона потягнула Боже ім’я дияволові у виїзд з готелю.
« Ти тремтиш?»
Не тільки Рубі дражнила його. Диявол, який був божевільний, не знав усіх деталей. Але Ходжу і Рубі були свідками його зустрічі з Ві Джій Хюн у підземеллі й пам’ятали про це.
Сан Мін проігнорував Ходжу.
Але він справді тремтів. Вчора перед сном він був спокійний, але тепер, з кожною годиною, що наближає його до призначеного зібрання, його серце билося все сильніше і міцніше.
« Ти схожий на хлопчика, який вперше полюбився»
— Неправда!
Сон Мін ударив по доспехам, стиснувши кулак. З характерним звуком нагрудник задрижав, але Ходжу не перестав сміятися.
« Ти ж знаєш, що сумуєш за нею. Але нічого, між чоловіками і жінками таке часто відбувається, так? "
— Нет.
« Тоді що? Хочеш сказати, ти не сумував за нею? Нехай твоє серце б'ється, як скажене! Чи це не показник?»
— Заткнись.
« Мила реакція. Вперше бачу тебе таким".
Зрештою він не витримав, зняв обладунки і без зволікання пройшов у стайню. Він збирався кинути нагрудник в кінський гній, але Ходжу закричав у паніці:
"Пробачте-прости, я був неправий! Я більше так не буду, чесно!"
- Якщо ти ще раз почнеш нести нісенітницю, я залишу тебе в гній.
« Що тобі з того? Все одно доведеться потім надіти їх."
— Навзок и то больше, ніж твоя болтовня.
« Я зрозумів. Будем сидіти тихо, тільки не роби нічого." спокійно сказав Ходже, і Сан Мін знову надів обладунки.
Монстр, який тероризував Півдня як нічний кошмар, боявся зануритися в кінський гній.
Сан Мін перевірив час.
Десять років тому вони домовилися зустрітися рівно опівдні. Але зараз і десяти немає. Якщо вийти з готелю зараз і не поспішати, то до головної площі йти близько години. Але Сан Мін все одно вирішив піти. Він не квапився, тому почав повільно крокувати до площі.
У Рубесі цвела весна. Вітер не був холодним, а сонце ще не палило. Це чудовий день для прогулянки. Дорога до площі була насичена квітами.
"Чи кусати їй квіти?"
Коли йому прийшла така ідея, Сун Мін розсміявся.
« Освітли? Що за нісенітниця?»
Сан Мін, хоч і розуміючи, що це дурна затія, все одно подивився на кольорову крамницю. Але він швидко відвернувся і повернув погляд на дорогу.
Він нудьгував по Ві Джі Хюн, і він завжди хотів бути її другом. Завжди. Так було десять років тому, так є і зараз. І він не хотів більшого.
Але ті насмішкі слова, що вимовила Ві Джі Хюн перед відходом ...
Її слова, сказані рік тому, крутилися у нього в голові.
Та що в цьому такого? Хто не жартує з друзями?
Але чи це був жарт?
І це навіть не Ходжу набриднув його на такі питання.
Це божевілля.
Сон Мін, посміхнувся, пройшов на площу. Він згадав сьогоднішній сон. Сон про їх зустріч з Ві Джі Хюн. Сон не просто про зустріч.
— Соберись.
Сун Мін похлопав себе по щоках.
Якщо так подумати, то в минулому житті він спав з багатьма жінками. Не зустрічався з ними, а просто спав.
Часто проститутки крутилися поряд з найманцями низького рангу. Сун Мін, порівняно з минулим життям, тепер був дуже скромним.
Він не пив, не спав з жінками, та й не хотів. Якщо він захоче, то зможе знайти будь-яку дівчину. Але він цього не робив, і навіть не думав про таке.
Хоча Сун Мін і йшов неквапливо, його призначення ставало все ближче й ближчим.
Площа була заповнена людьми і ларцями. Старі люди грілися на сонці, а діти бігали навколо. Вони вийшли на площу просто насолодитися весняним днем, ніхто з них не був одягнений в обладунки чи робу.
Тільки Сан Мін.
« Нудно було одягтися відповідно до цього», — несподівано прийшла його думка.
Ні, це неважливо.
Він посміхнувся. Сьогодні він багато посміхався. Така думка також відвідала його голову. Сон Мін продовжував посміхатися, сам того не помічаючи. Він вільно себе почував, відчуваючи себе спокійним.
«Може Ви Джі Хюн вже прийшла? »
Сун Мін прискорив крок.
« Що їй сказати під час зустрічі? »
Спершу вітання. А що потім? Рік тому, коли вони несподівано зустрілися, то мало про що могли поговорити.
« Постав мене як мету» — так сказала Ві Джі Хюн.
Сан Мін не знав, що відповісти на ці слова. Десять років тому він пообіцяв, що стане настільки сильним, щоб пробити її грудну клітку. На це Ві Джі Хюн сказала, що друзі не розмовляють одне одному такі слова.
Да. Друзі.
Десять років тому Сун Мін був далеко позаду Ві Джі Хюн. Її геніальність була настільки велика, що протягом десяти років він слідував за нею.
Це йому подобалося.
Завдяки цьому він міг постійно розвиватися. У минулому він не був у цьому впевнений, але сьогодні міг переконатися в усьому.
« Де я? Де Ві Джі Хюн?»
Чи вони стали рівними?
На це він і не сподівався. Це було б занадто жадібно.
« Я стану тим, кого ти не соромишся»
Він бажав тільки цього. Він хотів отримати визнання, хотів почути комплімент, прагнув почути схвалення.
Ві Джі Хюн завжди була чесною.
« У тебе немає таланту, ти дурний» — ці слова поранили його, і Сан Мін поставив собі за мету отримати визнання від неї.
Чи все це закінчиться?
Вода била з фонтану. Потоки створювали веселку. Магія це чи фарба, але кольори веселки були насиченішими. Красиво. Багато людей відпочивали навколо фонтану.
Яка там година?
Сун Мін подивився на годинник, що стояв на високій вежі.
Уже 11 годин. Лише 11 годин.
Залишився час. Сон Мін сів на найближчу лавочку. Його серце билося сильніше, він прикрив очі.
Ще годину.
Ві Джі Хюн не порушує обіцянки. Навіть рік тому вона пам’ятала про обіцянку. Вона прийде. У цьому він не сумнівався.
Щібет помінялося кілька разів. Вода з фонтану теж кілька разів помінялася. І Сан Мін постійно дивився на час.
Коли пробило 12 годин, він встав з лавочки і озирнувся навколо. Тут досить просто. Може Ві Джі Хюн стоїть в іншому місці?
Але її ніде не було.
Не було...
Нічого, вона могла запізнитися.
Вона могла не встигнути прийти заздалегідь, як Сан Мін. Він продовжував обходжувати фонтан і дивитися на годинник.
Настав час. Потім вже два.
Може він переплутав дати?
Він запитав у перехожого, який сьогодні день.
— 14-е березня.
Ні, він не переплутав.
Вона спізнюється?
Сун Мін продовжував чекати, але його серце зародилося в замішанні. Він викликав Невіла.
— Да? — з'явився Невіл.
Сан Мін швидко запитав:
— Я хочу знати де зараз Ви Джі Хюн.
— Почекайте трохи, — попросив Невіл і зник.
Сан Мін нервово чекав його. Через десять хвилин у голові задзвонив голос:
"Маленький диявол Ві Гюн знаходиться в Рубесі"
- Що? Ви Джі Хюн у Рубесі? І чзто вона там робить?
« Вона... б'ється з Ю Хо Джон біля воріт»
- Що? — Сан Мін різко встав.
Ю Хо Джон. Той, кого він зустрів вчора в готелі. Навіщо йому битися з Ві Джи Хюн?
« Страшна ситуація. Ві Джі Хюн може легко перемогти його ... але, здається, зараз вона в невигідному положенні."
Не може бути.
Сан Мін знав, що Ю Хо Джон відомий майстер, але він не рову Ві Джі Хюн.
Що сталося з нею?
Ні, зараз не час думати про це. Сон Мін відкрив техніку і подався до воріт.
- Не можна використовувати технології на вулицях! — Прокричав поліцейський, який патрулював вулицю.
Але Сан Мі не слухав його. Він біг від площі до воріт, але будинки і люди заважали йому. Сон Мін продовжував використовувати технології.
« Використовуй залізницю» — сказав Ходже. « Іди вздовж неї. Ти зможеш відразу пройти до воріт."
Порада Ходже дуже допомогла.
Сун Мін прослідкував до залізниці. Він почув гучний голос, попередження від поліцейського. Але Сан Мін проігнорував і його. Тепер для нього на першому місці стояла Ві Джі Хюн. Якби з нею нічого не сталося, то вона б точно не програвала Ю Хо Джону.
Тому йому треба поспішати. Сан Мін знову використав техніку. Він швидко біг залізницею на південь, і незабаром прибув до воріт. Він використовував Нейгун, не переходячи подих продовжував бігти.
Ворота з'явилися на горизонті.
Біля них було багато людей. Сан Мін попрямував прямо туди.
***- А ти слабший, ніж про тебе говорять! — перекричав Ю Хо Джон.
Він був одягнений у товсту обладунку, а в руках — величезний чорний спис.
Перед ним була Ві Джі Хюн. Вона не могла рівно стояти і присіла на одне коліно, її ноги тремтіли і здавалося, що вона ось-ось впаде.
З її рота текла чорна кров. Через прокляття вона не могла повністю розкрити техніки. Щоразу, коли вона намагалася використати Нейгун, у неї почалася кровотеча. У такому стані вона не могла здолати Ю Хо Джона.
Але вона все ще трималася.
— Не знаю, чому ти атакуєш мене, але я нічого не зробила.
« Якщо тигр отримав поранення, то мусить продовжувати полювання », — відповів Ю Хо Джон.
Він знав, що Ві Джі Хюн у поганому стані і почав битву. Вона не створювала проблем у місті, але мурими знали маленького Диявола. Треба вбити її, поки це можливо. Тому він не отримував дозволу від мурімів, а просто діяв сам по собі.
Вони зустрілися випадково. Він збирався в Крун і побачив Ві Джі Хюн біля воріт.
- А ти у нас бунтар! — розсміялася Ви Джі Хюн з поблудленим обличчям.
На її слова Ю Г. Джона заверкали очі.
- Не тобі навчати мене моралі, вбивця.
— Ой, да не юли.
- Ти не можеш зрозуміти елементарних речей? — запитав Ю Хо Джон і опустився на землю.
Кун!
Земля затремтіла. Ви Джі Хюн, не витримав, сіла. Вона, намагаючись відновити дихання, подивилася на Ю Хо Джона.
але... Якщо справа стосується Малого Диявола, то можна й порушити моральні принципи, — сказав Ю Хо Джон і підійшов до Ві Джі Хюн.
— Котра година? — запитала Ви Джі Хюн.
Почувши таке несподіване запитання, очі Ю Хо Джона округли.
- Що?
— Уже за 12?
- Що за дурне питання... Полудень тільки пройшов.
— Да? — переспитала Ві Джі Хюн і стирала кров усміхнулася. - От чорт, я порушила обіцянку.
Ю Хо Джон не зрозумів її слів.