Вони зібралися йти на південь, але не могли поїхати туди відразу.
По-перше, на півночі у них ще залишилися незавершені справи, та й немає жодних доказів того, що Божевільний Диявол дійсно був обраний.
Зима ще не закінчилась.
Перш за все треба почекати кінця року.
Як тільки вийде час, визначений поломом, ви можете вільно залишити північ.
Але навіть наступного року Сун Мін не зможе відразу відправитися на південь. Наступного року... З Ві Джі Хюн закінчаться 10 років.
14-ий березня, центральна площа міста Рубес.
Сун Мін домовився з Ві Джи Хюн зустрітися в цей день.
« Цікаво, що станеться коли ми зустрінемося?»
Він цього не знав.
Звичайно, кілька місяців тому вони вже зустрічалися в підземеллі, але тоді їм не вдалося нормально поговорити.
Но... Він пам’ятав слова Ви Джі Хюн.
Послатись разом у подорож. Через кілька місяців, після повторного зустрічі, чи зможе він поїхати разом з Ві Джи Хюн у подорож?
Чи зможе він піти на південь разом з нею?
Він відклав ці думки.
Сун Мін знову вирушив у Трав’я і разом з цим, що був на шляху до Диявола.
Він мав намір залишитися в місті до кінця року, а також мати незаконні справи. Йому треба заглянути в Травіа після атаки Айне, адже він дізнався, що Прескан теж у місті. Залишилося небагато часу, а Сан Мін не хотів упускати шанс.
Він мав зустрітися з Ві Джі Гюн на площі міста Рубес, а потім піти на південь у пошуках сили Ходжу.
Для цього потрібно принаймні рік, а якщо пропустити можливість зараз, то невідомо, коли ще зустрінешся з Пресканом.
Його чекає безліч небезпек. І найбільша з них - королева вампірів Дженіелла.
Сан Мін не знав про стосунки Дженіелли і Прескана, але вона ніколи з ним не розлучиться.
— Домакараму... доксама... — тихо бормотів Божевільний диявол, йдучи за Сун Міном.
Він все продовжував повторювати цей безглуздий виклик. Дивлячись на це, можна було зрозуміти, що не всі чутки про нього правдиві і насправді він дуже довірливий.
Сун Мін раптово запитав у Шамряна Диявола:
— Як думаєте, на якому місці ви по силі у світі?
- Що? — Божевільний Диявол перестав навчати виклик і подивився на Сан Міна.
Сила, яку відчував Сун Мін, була справжньою.
Судячи з того, як він використовував техніку та енергію, навіть подвійний вік Джі Хюн не впорається з ним. Якби Сун Мін бився з ним у підземеллі, то не витримав би і кількох секунд.
— Дурне питання.
У відповідь на слова Сун Міна Божевільний Диявол лише розсміявся.
« Мир великий, — пробурмотів той, і в його голосі відчувалося слабке розчарування.
Сун Мін чекав на якесь егоїстичне пояснення, але це довело його до замішання.
Збентежений Диявол помітив непорозуміння на обличчі Сун Міна і усміхнувся.
— Мабуть, всі твої ремісники ставлять такі запитання. Наскільки я сильний? На якому місці я перебуваю? Ты... Скільки тобі років?
— Двадцять три роки...
Ха-ха! У такому віці досягти трансцендентності... Важко в це повірити. Да. З такими навичками ти, мабуть, думаєш, що сильніший за всіх.
Божевільний Диявол підібрав губні крадії.
— Бути найсильнішим у світі - це абсурдно, і тобі буде краще, якщо ти цього зрозумієш.
— Про що ви говорите?.
— У кожного своя гора, і її вершина визначається абсолютно по-різному залежно від людини. Кажуть, я піднявся досить високо. І, здавалося б, я стою на вершині але саме в цей момент можна зрозуміти, що ти перебуваєш біля підніжжя. Я піднявся не на таку вже високу гору. Хоча це був лише малий пагорб, але зимно проговорив Розгублений диявол.
Він говорив це Сан Міну і собі одночасно.
— Мир великий. Думаю, ти це вже знаєш. У світі, де існують інші види тварин, люди не такі вже й сильні істоти. Є люди, які живуть значно більше за людей. Я віддав 60 років на вивчення Ці і досягнув трансцендентності. Людські 60 років трохи програють іншим, чи не так? Але якщо істоти, що живуть сотні років, починають тренувати Ці, то що ж тоді відбувається? А якщо вони мають талант?
На його слова Сун Мін згадав про нелюд, яких він зустрічав.
Королева вампірів прожила 600 років.
Джу Вон також прожив сотні років.
- Вони Чон Ве Чон*. Люди, хоча й виглядають лише зовнішньо. Вони живуть значно більше, ніж раніше, — сказав Шам’явний Диявол і усміхнувся з його обличчя.
(Сміх)П.п: “ Небеса за межами неба..." говорять в сенсі ” границі відомого є ще новий світ 16. Щось таке.)
На душі у нього почали скрегіт кішки.
— Десять років тому я зустрів парних гостей з числа Чон Ве Чон. Особливо мене вразили майстри меча. Навіть зараз я не можу сказати, що я б протримався хоча б хвилину проти них. Можливо... Невдовзі ти зустрінешся з ними. І вони стануть для тебе чимось на зразок тесту.
Почесні гості і Чон Ве Чон.
Сон Міну не залишалося нічого іншого, як відчути Амації Сатани.
Коли він був найманцем, то нічого не знав. У той час він жив у світі, де найавторитетнішим був голова найманих робітників. Але він помер від рук Прескана.
Якщо подумати, то після того інциденту світ Сун Міна різко розширився.
Для початку він зустрівся з людьми, про яких не чув у попередньому житті. Через ці зустрічі він зрозумів, наскільки малий його світ і як йому сумно.
Як і сказав Шам’явний Диявол, варто було піднятися на іншу гору так само високо, як це сталося поряд з нею.
« Наскільки високо я?»
***Ви Джі Хюн.
Схрестивши ноги, він дивився на свого опонента.
Ві Джі Хюн отримала нереальну силу в підземеллі. Вона все ще була молода і могла випереджати багатьох майстрів. Але вона не зупинялася на досягнутому і постійно шукала нових небезпечних противників.
Однак він зберігав невтомність навіть перед таким могутнім противником.
Вони сиділи один навпроти одного у повному мовчанні.
Чоловік почав рухатися першим. Він повільно підняв руку і обхопив чашку чаю, що стояла на столі.
— Чай охолодив, — пробурмотів чоловік.
Він витер його руками і той, що використовувався для цього, нагрівся.
Чоловік зробив ковток чаю і подивився на обличчя Ві Джі Хюн, що з-під капелюха.
— Невже для роздумів потрібно стільки часу? — запитав чоловік.
Вона не відповідала на груди Ві Джі Хюн. Вона лише трохи усміхнулась.
- Кажеш, у тебе раптом з'явилася справа до мене?
- Саме так.
Чоловік опустив склянку і глухо розсміявся.
Він зняв капелюх і поклав її на стіл, його сиве волосся спали на плечі.
Ві Джі Хюн подивилася на його гострі вуха. Настільки чудові вуха, що не можна навіть подумати, ніби вони належать чоловікові.
Він був ельфом.
— Чон Вэ Чон... Я не чула про таке товариство.
- Звичайно. Але все ж ми існуємо.
- Чому ти хочеш, щоб я приєдналася до вас?
« У тебе є здібності, — сказав він. — Чоловік усміхнувся і обнажив зуби.
Це була раптова зустріч. Ві Джі Хюн просто випадково зайшла сюди. По дорозі вона зголодніла, та й горло пересохло. Вона зайшла в це місце без задньої думки, а чоловік вже чекав на неї. Тоді він підійшов і заговорив до неї. Запросили приєднатися до Чон Ве Чон.
— Я не думала. Просто мені все одно, — вимовила Ві Джі Хюн. - Можеш бути незадоволеним. Ты... Ти знаєш мене, і тому чекав тут.
— Так.
— Але я не знаю тебе. Так і що таке Чон Ве Чон теж. Тому мені байдуже твою пропозицію.
— Вибач, якщо я не представився, — потиснув чоловік плечима. — Почесний гість Чон Ве Чон, який займає останнє місце серед найсильніших.
Ві Джі Хюн повторила незнайомі слова. Вона виглядала спокійно, але була в замішанні. Вона вперше дізналася про існування Чон Ве Чон. Вона також вперше чула про почесного гостя.
"Дивно".
Вона жила в Ерії вже років 10 принаймні. За весь цей час вона ніколи не була в скрутному становищі. Як і в небезпеці. Всі, з ким вона зустрічалася раніше були слабші її. Головний монстр у підземеллі виявився сильним, але все одно поступався їй.
А що до цього чоловіка перед нею...
Вона вперше бачила ельфа, але дещо знала про них.
Ельфи.
Плем’я, що живе 1000 років завдяки охороні їхнього лісу.
Ві Джі Хюн нахилила голову і запитала:
— Я не знаю, хто ти, але й не маю претензій. Мене не цікавлять всі ці дивні назви. Краще розкажіть, що таке взагалі Чон Ве Чон.
— У нас немає конкретної мети. Просто... Тобі не буває самотньо? У цьому світі в певний момент хтось може відчувати самотність. І це призводить до божевілля, — сказав він сміючись. — Я прожив уже 400 років. За цей час багато хто з почесних пішли ... Фух! Важко не божеволіти. Ельфи живуть занадто довго. Мені залишилося ще більше, ніж 400 років.
— Відвали, — відповіла Ві Джі Хюн, помивши головою.
Усмішка з його обличчя зникла.
— Я не ослыелся?
— Нет, все правильно. Відвали », — підтвердила Ві Джі Хюн і схопила склянку.
Вона швидко випила охолоджений чай і встала.
- Я не хочу приєднуватися до когось, хто збирається навіть не заради забави. Ось так. А ще я не люблю, коли уникають відповіді.
- Я не можу тобі розповісти все прямо зараз.
Він намагався зберігати спокій на обличчі.
Ви Джі Хюн засміялася.
— Ось бачиш! Є причина, чому ти не говориш прямо. Ты... Щось приховуєш. Щось серйозне.
— Здається, я вибрав не такий спосіб, — сказав чоловік і встав.
Його капелюх затремтів. Тонкая енергія почала збиратися навколо нього і перетворилась у потік могутності.
- Я кажу, що у тебе є потенціал, тому я тут. Ти виявилася занадто невихованою. Мабуть, краще дати тобі урок.
- Який ти дивний! — Ви Джі Хюн засяяла сміхом. - Я сказала, що не хочу, образила тебе. А ти, замість того, щоб бажати моєї смерті, все намагаєшся втягнути мене у цей Чон Ве Чон. Чому? Чому ти так стараєшся?
Він не відповідав.
Ві Джі Хюн сміялася, затиснувши ніс руками.
- Я ж казала тут смердить.
І пахне кров'ю.
Запах цей йшов з кухні. Ві Джі Хюн відразу відчула його, але нікого не було.
Дві людини і дві чашки чаю.
Вона не була зла, тому що господар місця й відвідувачі були вбиті. Але її це дратувало, бо вона збиралася ночувати тут.
— Ну що ж...
Ві Джі Хюн підняла руки. В її руках була зброя.
- Ти не вибираєш легких шляхів.
Разом зі сміхом розбився склянка.