— Прибули.
Повозка зупинилася. Чоловік, що сидів позаду, плакав і простягнув руку.
— Ох, ну навіщо ж так багато? — Він злегка усміхнувся і прийняв плату від чоловіка.
Йому все одно було по дорозі, він просто взяв супутника.
Звичайно, він зробив це не просто з сердечної доброзичливості. Він очікував якоїсь нагороди, але отримав навіть більше, ніж розраховував.
- А куди ви прямуєте?
— До лісу, — відповів чоловік, піднявши капелюх.
Він виглядав молодо, але погляд його був набагато старшим.
Але візник не помітив дисгармонії в його очах. Він подивився на чоловіка і похитав головою.
- Що ж не буду відмовлятися від запропонованого... - Пробурмотів він і повернувся: « Лісе, говорите? Погані чутки про нього ходять.
Знаю.
Знаю, тому і йду.
Сон Мін зі сльозами на візках і озирнувся. Він залишив Шаоліню.
До того, як ви помрете, Пик Сого залишився трохи часу.
Не можна бути повільним, але не потрібно поспішати. Якщо Пек Сого переслідує Ві Джі Хюн за наказом Мурама, Санмін не зможе її зупинити, навіть якщо дожене.
Він міг застосувати силу, але не хотів. Немає причин порушувати світогляд Пек Сого.
Сон Мін вирішив зробити дещо, щоб провести час з максимальною користю.
Зустрінемося з Енвірус.
Тенір згадував про цю людину, у якої по-іншому порушена причинно-слідочний зв'язок. Ще він був тим, хто пройшов 1000 років випробування.
Але не тільки Енвірус. Сан Мін чув про тих, хто пройшов випробування.
- Але серед них немає імен, яких я не знаю.
Сан Мін подумав, що це дуже дивно. Людина повинна бути до певної міри відомою в Ерії, раз пройшов випробування у світі свідомості і продовжив жити.
Але Енвірус, що ці двоє інших ніколи не були на слух.
Сан Міна це трохи турбувало, але для нього зараз пріоритетніше отримати інформацію від Енвіруса.
Йому пощастило. Ліс був неподалік від підземелля де мали зустрітися Ві Джі Хюн і Пек Сого. Тому він зміг заглянути туди по дорозі.
Сан Мін зупинився біля входу в ліс.
Його ще називали Сплячим лісом.
Це була єдина інформація про Енвіруса, яку йому вдалося дістати.
В інформаційній Гільдії ніхто не звертав на нього уваги. Все, що йому вдалося дізнатись, це те, про що рік тому чоловік на ім’я Енвірус проходив у цих краях.
Він зупинився в місті на місяць, і у відповідь на запити місцевих жителів говорив, що йде до лісу.
- Але це було рік тому. Невідомо, чи він досі у лісі.
Колишній Сан Мін ніколи б не увійшов у цей ліс. Як казав візник, там його чекали небезпеки.
Сан Мін без вагань прямував уперед. Він витягнув списа через спини, взяв його в руки і увійшов до лісу.
Як тільки він зробив перший крок, то відразу відчув дивний холодок. Після кількох кроків йому почули звуки.
"Дух птахів"
Він прийшов не з порожніми руками.
Коли Сун Мін тільки збирався йти до Сп’ящого лісу, він купив інформацію про нього у Еребіса.
Дух птаха є першою небезпекою, яку можна зустріти в лісі. Якщо ти ввійдеш у ліс і зустрінешся з дорослими, то можеш легко запаморочитися. Зустріч із птенцем може спричинити втрату свідомості.
У міру того, як вони зароджуються в ліс, їхні птахи стають сильнішими.
І вони їдять тілами подорожніх.
Ось настільки небезпечно це місце. Якщо ти не божевільний, не заходь до лісу.
Сун Мін пам’ятав навіть з попереднього життя, що сплячий ліс був місцем, перед яким всі тремтіли.
Але Сан Мін без жодних сумнівів йшов вперед. Його потрівожили звуки повз дорослу пташку, але він залишався в свідомості.
Сун Мін йшов у невідоме місце, але замість того щоб його налякати.
У глибині лісу крики посилилися.
Сан Мін не поспішає.
Якщо він використовує техніку, то може піти надто далеко і лише хотів дізнатися, чи Енерус залишився в лісі.
- Навіть якщо я захочу знайти...
Сон Мін підійшов до найближчого дерева. У лісі, де було багато тварин і рослин, у ньому жило чимало невідомих.
Він приклав руку до дерева, шукаючи слідів.
Якщо придивитися, то кора була повністю знята. Всередині був слід від зубів.
Сан Мін зовсім не здивувався. Він стиснув руку і вдарив по нього.
Сун Мін розколов дерево надвоє. Не зрозуміло, дерево це було або монстр. «Оно» видавало незрозумілий звук і знизилось.
- Дивне місце...
Він вперше бачив такого монстра. Сан Мін мало не залишився без руки, але був здатний тільки на цю реакцію.
Він занадто пахнув у хмарах, щоб дивуватися всьому, що бачив. І апетит у нього зник.
Після цього ситуація повторилася кілька разів. Раптом дерево проковтнуло його, і Сун Мін зачепив його сусідньою гілками. Коли Сун Мін вразив його, дерево падало з дивним звуком.
Що це таке?
Хтось спостерігав за Сан Міном.
З того моменту, як він увійшов до лісу.
Вони одягнені в чорну облягаючу одежу та маски, які ховають половину їхніх облич.
- Він завершив повернення до первісної форми. Як такий молодий хлопець може бути майстром трансцендентності?
— Він виглядає років на двадцять, і він не схожий на монаха. Може, це спадкоємець знаменитої сім'ї? Або учень однієї з фракцій.
Вони не вели діалогу, а просто обмінювалися думками. Вони втратили слух через постійні ліки від криків Духа птиці.
Вони також могли розмовляти мовою жестів.
Вони не знали, хто він. Головне, що він увійшов до лісу.
« Ми не зможемо самі його зупинити".
Один з них сказав іншому, маленькому хлопчику: « Іди і доклади свого загарбника».
Хлопчик підняв руки, готуючись встати.
— У мене є питання, — почувся несподівано голос.
Хято від подиву повернувся. Сан Мін опинився на дереві поруч з ними.
— Не лякайтеся. Ви не винні у тому, що стежили за мною. Просто...
Хаято не дослухався Су Міна.
Він швидко схопив кинджал і кинув його.
Сан Мін тільки ухилився. Важкий кинджал встромився у дерево.
— Мурой! — перекричав Хаято.
Через ліки він не міг чути, але Мурою відчув крик.
Найменший, Мурой, швидко присів.
- Я тільки хотів запитати... - Пробурмотів про себе Сан Мін, зрозумівши, що вони його не чують.
Хаято витягнув ще один кинджал і попрямував до Сун Міну. Він швидко кинув його.
— Це...
Кінжал пролетів повз мету. Сан Мін теж втік.
Сон Мін швидко перебирав ногами.
Він зник з поля зору Гаято. Той подивився по сторонах розгубленості.
Сон Мін повільно підійшов до Гаято зі спини.
Хято трясло так, ніби в нього вдарила блискавка.
- Тобто... Я хочу почути... - Він уже приготував техніку.
Наспех зроблений талісман пролетів повз і пофарбував повітря в червоний колір.
Він збирався спалити Сан Міна до тла.
- Чому Ви мене не слухаєте?
Сун Мін нахмурився. Він широко змахував правою рукою. Це розсіяло туман.
Здивований Крамар зробив ще один талісман, але Сун Мін був швидшим.
Зрештою, вони обидва уражені сіли біля ніг Сан Міна. Той розкрив їм вуха, щоб вони слухали і сів навпроти.
— Я не хочу вам шкодити, — Сун Мін намагався говорити максимально голосно, але вони не чули.
Гаято широко відчинив очі і розкрив рот.
У нього в зубі був захований отрута.
Сон Мін швидко зіскочив і схопив його за підборіддя.
- Послухайте! — перекричав Сан Мін і тряхнув рукою.
Він не знав про сховану отруту, але вирішив спочатку запобігти будь - якій дії.
— Життя - це дуже цінна річ! Не можна відмовлятися від неї так легко, — сказав Сун Мін і додав сили.
Хаято побледнів.
Характерний звук Гаято виплюнув отруту. Сун Мін проігнорував його візги і повернувся до Крумара.
Він тільки прийшов в себе.
— Я просто хочу поговорити, — сказав Сун Мін і розв’язав Крумару.
— Ми не можемо чути, — швидко промовив Крумару.
Сан Мін здивовано подивився на Гаято. Той сидів і плакав.
— Ось як.
Сан Мін зрозумів його. Він зі сльозами з гілки і сів поруч із Крумару.
— Ах... Я згадую ті часи. Я довго цього не робив, — пробурмотів Сан Мін і посміхнувся.
Крумару подивився на Сан Міна і проковтнув слину. Він зняв маску, під якою виявилося обличчя дитини.
У очах Крумару Сан Мін був далеко від образу нормальної людини.
Сан Мін сів на землю.
— Мы... мы...
Як тільки Крумару зібрався щось сказати, Сан Мін схопив його за бік і відкинув убік.
Гігант упав на місце, де тільки що сидів Крумару.
Вся земля і дерева затремтіли. Якби Сун Мін не врятував Крумару, той був би похований під гігантом.
— Ты!
Несподівано з’явився гігант.
- Як ти посмів розкрити таємницю незнайомця?
Крумару тремтів всім тілом.
Він хоч і не чув, але все зрозумів.
Сун Мін оглянувся і піднявся з землі.
У цього гіганта теж закладені вуха?
— Нет! Ця людина...
— Заткнись! — Закричав гігант.
Він подивився на Хаято, який сидить поруч.
На жаль, той потрапив під ногу гіганта, і його печінка вивернулась назовні.
Гігант проігнорував його і подивився на Сан Міна.
- Я не знаю, хто ти, але я не можу спускати тебе з рук те, що ти вломився сюди.
« Якщо ти не глухий, то поговори з нею », — сказав Сун Мін.
Він не відчував страху і говорив абсолютно спокійно.
2100 років тренувань. Цього достатньо щоб трохи повихнутися.
Або навіть сильно.