Вона спала.
Але сни їй не снилися. Так було завжди. Будь це легкий сон або глибокий сон.
Вона не могла відчути чарівності світу снів, що проживають щодня старанно.
Вона ніколи не відчувала розчарування, коли після сну блякнуть і зникають спогади про нього.
Вона, Ви Джі Хюн, не бачила снів. Вона не насолоджувалася сном. Для неї він був лише засобом полегшення від втоми.
Відкриваючи очі, вона відразу встала.
Навколо шаленіла метиль.
У найпівнічнішому місті Ерії, Трігіа, кожен день була зима і сніг ніколи не танув.
Сніг не танув, він все йшов і перетворювався в лід. Повітря було настільки холодне, що легені теж могли залізти.
Якщо не одягтися в кілька шарів теплого одягу, то важко вижити у цьому місці.
Але Ві Джі Хюн не дуже турбувався холодом.
Зверху вона накрилася вовняним плащем, але під ним не було теплого одягу.
Але вона не відчувала холоду. Вона вже володіла імунітетом від „тисі отрути" і холод не досадив їй.
Ось чому вона була досить божевільною, щоб заснути зовні в таку метиль.
Єдине, що її дратував - це волосся, яке липнуло до шкіри. Ві Джі Хюн піднесла руку до волосся.
Плащ Чорного Дракона рятував її від снігу та вітру, обволавши Ви Джі Хюн і підлаштовуючись під його рух.
Ця безглузда на перший погляд річ була артефактом, який Ві Джі Хюн дістала під час подорожі, і вона дуже дорожила ним.
Плащ Чорного Дракона міг розширюватись і зменшуватися залежно від Нейгуна.
Плащ впав з її плечей, і Ві Джі Хюн залишилася без захисту від вітру.
— Поспали б ще трохи, — сказав худий хлопець і схилив голову перед Ві Джі Хюн.
Самотній мечник.
Серед її двадцяти прибічників армії Диявола він був найвидатнішим майстром і першим, хто приєднався до неї.
— Очі самі по собі відкрилися, — відповіла Ві Джі Хюн.
Вона не була рада або засмучена через те, що за нею слідувала армія диявола.
Вона тримала їх при собі, тому що не знала, як зробити так, щоб вони відстали від неї. Вони служили їй, але Ві Джі Хюн не піклувалася про свою армію.
Вони просто йшли за Ві Джи Хюн куди завгодно і дотримувалися усіх її наказів.
І, незважаючи на це, армія була повністю вірна Ві Джі Хюн. Тому що вони спокусилися її надприродною силою.
— Час зустрічі минув, але ніхто не прийшов.
— Може, пропали, — відповіла Ві Джі Хюн.
Ві Джі Хюн була спокійна, але не самотня мечник. У його очах читалося намір вбивати.
- Яка зухвалість. Хто ще кого повинен чекати.
— Диявол Крові змусив мене чекати. Це я чекаю. Чому тоді ти розізлився?
— Но, повелитель...
- Не називай мене "повелитель". Я не приймала тебе під руку. Ти сам слідкуєш за мною, і я не зупиняю тебе, але не називай мене володарем.
Він нахмуріл брови. Він не благав її, він просто схилив голову.
Група послідовників може стати корисною для вирішення багатьох проблем, але Ві Джі Хюн не потребувала її.
І зараз вони стояли посеред метилі, убиваючи свій час, даючи Ві Джі Хюн виспатися.
Але вона не просила про це. Тому я не відчувала вдячності. У цьому не було необхідності.
Якщо подумати, то всі вісім років перебування в Ерії були такими ж.
Вона бачила багато чого. Ви Джі Хюн була рада, що цей світ такий величезний, але вона ніколи не зраділа зустрічам і знайомствам на її шляху.
У неї було багато поплічників, але сама Ві Джі Хюн вважала себе одинокою. Тому що вони слідували за маленьким Дияволом, а не Ві Джі Хюн.
Їй не було до цього діла. Тому що це їхнє рішення.
Але вона не намагалася показати їм свою правдиву особистість або змінити їхню думку.
— Мені не подобається, — подумала Ві Джі Хюн.
Її армія стояла далеко.
Не всі з них мали імунітет від « ситості отрути», але не покидали свої місця навіть у такий мороз.
Ві Джі Хюн повернулася і подивилася на них. Вона лише клацнула язиком від перегляду десятків очей.
Їй це не подобалось.
Їхні очікування. Це було їй не до душі. Ві Джі Хюн добре знала цей погляд.
Перед тим як потрапити в Ерію, коли вона була спадкоємцем клана і вчилася магії, вона завжди відчувала цей погляд.
Нечутний батько, лорде. Хоч він нічого не говорив, то дивився на неї тим самим поглядом, що й багато вчителів, які навчали її.
Світ змінився, але погляди на Ві Джі Хюн були такими ж.
Армія чекала подальших дій. Зустрінь маленького Диявола Ві Джі Хюн і диявола Крові Бек Му Сон.
Що станеться, коли вони зустрінуться? Можливо, на цьому місці з’являться нові чутки і вони можуть стати правдою.
« Я буду свідком цієї історичної події. І я назавжди запам’ятаю Ві Джі Хюн ». Їхні сподівання просто огидні. Може, мені їх убити?
Вбивати не важко. Ві Джі Хюн була впевнена, що зможе поховати їх усіх у цьому снігу. І це було правдою.
Хоч це і легко, але вона не вбивав. Вона знала, що нічого не зміниться.
Ві Джі Хюн вже доводилось вбивати тих, хто мав надії, які їй так огидні.
Нічого не змінилося. Нещастя лише заколювала послідовників.
Вони раділи, що її звали Диявол.
— Прийшли, — пробурмотіла Ви Джі Хюн.
Сніг голосно хрустив під ногами. Коли метил усміхалась, перед Ві Джи Хюн стояли одинадцять чоловік.
Ві Джі Хюн побачила хлопця в червоному накидці і кутики її губ піднялися.
— Ти що, проспав? — запитала Ви Джі Хюн з усмішкою.
У відповідь на її слова Диявол Крові Бек Му Сон потиснув плечима.
Коли Ві Джі Хюн попросила про зустріч в його резиденції, Бек Му Сон послався на зайнятість і переніс зібрання у це місце.
Але, вибравши місце і час, він сам запізнився.
— Я спізнився, готуючись до зустрічі зі знаменитим Маленьким Дияволом.
— Могли б зустрітися в резиденції. Не треба було б готуватися.
— Ха! А що, коли б сталися непередбачені обставини? Я не можу дозволити чуткам поширюватися.
— Непередбачені обставини? Не розумію, про що ти, - розсміялася Ви Джі Хюн.
Бек Му Сон не відповів їй, і лише злегка підвів праву руку.
Десять чоловік позаду нього зрозуміли знак і вишикувалися ззаду.
- Твої наміри мені відомі. Ти хочеш битися зі тутешнім управителем.
— Мене називають Дияволом. Мені просто стало цікаво дізнатися про твої навички, диявол Крові.
— Ха! Звучить так, ніби ти хочеш випробувати правителя.
-Думай як хочеш. Ти можеш вважати, що удача відвернулася від тебе, — пробурмотала Ві Джі Хюн і зробила крок вперед.
Вона зняла плащ з плечей, і сніг з нього завився в повітрі.
Армія, що спостерігає за нами позаду, завмерла у очікуванні. Бек Му Сон глухий розсміявся.
— Удача отверилась від мене?. Я не розумію, про що ти говориш.
— Мені потрібен ворог, — прошепотіла Ві Джі Хюн. — Я думала про 9 фракцій, але це так стомливо - постійно докучати добре розвиненим фракціям.
— Ти збираєшся торкнутися землі диявола Крові?
- Я не трону землі, тільки тебе, диявол Крові Бек Му Сон. Більшість майстрів були як голодні звірі. І найсильнішим з них випадково виявився ти, і ти заснував ці землі. Але чи залишаться вони землями Диявола без вас?
У відповідь на ці слова, серед прибічників Диявола Крові пролилося обурення.
Тільки піднята рука Бек Му Сона стримувала їх.
Бек Му Сон до цих пір байдужий дивився на Ві Джі Хюн.
— Твоя самооценка зашкалює.
- Це правда. Ти був правий, не пустив мене в резиденцію. Трупов було б більше.
— Хіба я не говорив це? Я не хотів, щоб пішли чутки. Якби ти померла в резиденції, люди б назвали мене боягузом. Зараз же свідків достатньо. А що сказати про тебе? Це місце не надто підходить для могили. Якщо хочеш, я не вбиватиму тебе. Або віднесу твоє тіло в інше місце.
- Може у мене висока самооцінка, але ти просто зарозумілий. Або з'їхав з глузду. Хто ще має казати такі слова?
Біля Ві Джі Хюн не йшов сніг. Він одразу танув.
- Тобі не пощастило. Якби я знала, де перебуває Божевільний Диявол, то б з ним попала... Якщо хочеш звинуватити когось, то ви Скажете Божевільний диявол.
— Це ти занадто зарозуміла, — пробурмотів Бек Му Сон і закочував рукави.
Його бойова аура була наче кров. Його очі теж засяяли кров'ю.
Чутки недооцінювали Диявола Крові Бек Му Сона. Він був монстром, який перейшов трансцендентність і вже підходив до нового рівня.
- Дозволь запитати ще одну річ. Навіщо тобі це робити? Щоб зруйнувати мої володіння?
- Ти не розумієш. Просто тобі не пощастило.
- І ти прийшла в далекі землі лише для того, щоб битися?
— Якби я хотіла знищити тебе, чутки поширилися б ще сильніше - пробурмотіла Ві Джі Хюн.
Тоді він теж почує про мене. Де ти є, що зробила, наскільки сильна. Не хочу померти просто так. Він недооцінює себе.
- Не розумію, про що ти.
- Тобі не треба розуміти. А... Добре. Якщо вже я тебе запитав, ти можеш теж поставити питання.
— Якою рукою ти тримаєш ложку? — Ви Джі Хюн запитала, піднявши руку. — Якщо відповіси, я залишу її.
Ві Джі Хюн сміялася, але Бек Му Сон потемнів в обличчя.
Їхня зустріч закінчилась менше ніж за пів дня.
Того дня Диявол Крові Бек Му Сон втратив руки.