- Ласкаво просимо!
У кафе, куди вона зайшла поїсти трохи після полудня обід був у самому розпалі, тому воно було наповнене шумом і галдежом. Скарлет з радістю оглянула кафе. Подібно до атмосфери Бретуна, яка разюче відрізнялася від інших міст, кав’ярня була також чимось новим.
Лі Сан Міна і Скарлет провели до вільного місця на другому поверсі. Жінка, одягнена в китайське вбрання, допомогла їм з місцями. Вона посміхнулась і запитала Скарлет та Сан Міна:
— Ви вперше в Бретуні?
— А, да.
— Я так и знала! Тоді страва з місцевої кухні може вам не сподобатись. У цьому місті є багато іноземців, а також людей, чиї предки були з інших світів.
Після цього офіціантка дістала меню. Почувши ці слова, стало очевидно, що поруч було багато напівкровок.
- Тут також є багато біженців з Чунвона. Майже всі страви з’являються їм на смак. Чоловік може і сподобається, але не впевнена щодо дівчини, — сказала вона іскоса подивилась на Скарлет.
Хоча Сун Мін не належить до числа, він мав такий же азіатський вигляд.
Скарлет була дуже вродливою, і офіціантка зробила помилкові висновки.
— Хоч я не привережа до їжі... Я вперше пробую китайську.
Бормоча це, Скарлет передала меню. На її слова офіціантка тільки беззвучно посміхнулася і сказала:
— У Чунвонської кухні багато приправ, через це і смак насичений. Вам порадити щось менш спеціфічне?
Скарлет кивнула. Сон Мін не був поклонником Чунвонської їжі, тому просто вибрав те, що порадила офіціантка.
- Що будеш робити після того, як потрапиш в Сорім?
— Не знаю. Спочатку треба дістатися.
— Хоч я й не знаю нічого про безкласових, Сорім здається одним з відомих місць серед них.
- Ти маєш рацію, я теж мало знаю про Соріма. Деякі чутки є вся інформація.
За кілька місяців спільного плавання Сун Мін також познайомив Скарлет і свою мету — відвідати Сорім. Скарлет тільки потиснула плечима після його слів.
- Прокласти такий довгий шлях, просто щоб повернути сувій... Думаєш вони не віддячать?
— Не знаю... Я чув, що воно не має цінності. Напевно, вони підготують щось з ввічливості. Насправді, я сам не знаю.
За словами Невіла, вони можуть дати цю книжку призову. Хоча я не думаю, що все вирішиться так гладко.
- Тим більше.
Скарлет зморщувала ніс.
— Це кафе. Служба тут чудова, але надто багато гнійних мух навколо.
Скарлет склала ногу на ногу і схрестила руки на грудях. Після згадки про муху Сун Мін посміхнувся.
Незважаючи на зовнішність, Скарлет любила використовувати прості лексикон і лайку. Але Сан Мін був згоден щодо мух.
— Зрозуміло.
Хтось стежить за ними. Вони привітно озирались, але Сан Мін і Скарлет чітко відчували на собі свої погляди. З тих пір, як вони стежили за офіціанткою на другий поверх і займали свої місця, майже всі дивилися на них.
Через те, що вона іноземка? Ні, було щось ще.
Ще незвично.
Сан Мін думав, клацаючи мовою. Нелегко приховувати Ци.
Якщо ти досягнеш трансцендентності, то зможеш повернутися до початкового образу і піднятися на наступний рівень.
Як би щедро ти не був нагороджений Ці та Ціґун, навіть якщо Ци і фізичне тіло будуть в ідеальній гармонії, цього бажання не призначено збутися.
Для справжнього Сун Міна це було не досягаємо. Тепер йому було ясно, що він не міг повернутися до первісної форми, імунітет від « браку отрути » і недосконалу науку.
Він заглибився в Ци через велике і мале коло, але його внутрішня сила все ще була слабка.
Хоч він був і витривалий, але володіння Ці в цілому ще не було на достатнім рівні.
Тому, якби він не намагався приховати Ци, енергія вилилася назовні. Тому ті, хто до певної міри здобув трансцендентність не могли нехтувати Сон Міною.
— Фу, гнойова муха.
Скарлет бурчала, не понижуючи голосу, тому всі могли чути це. Хлопець, що сидів біля вікна, завів себе. Вдягнутий у синю форму, він з прищуром дивився на Сан Міна і Скарлет.
- Для такої вродливої дівчини, ти виглядаєш занадто грубо. Ні, це навіть додає привабливості.
— Придурок, ну ви подивіться на нього. Скарлет пробурмотів з умилкою, наче горло олією.
Сон Мін подумав, чи це не перебірно і помітив ситуацію. Обличчя хлопця, який розмовляв зі Скарлет, напружилося.
- Кінець кінцем. У красивих квітів є шипи...
- Цей божевільний з казок навчився говорити? — Вона сказала Скарлет з усмішкою на обличчі, ще до того як він це зробив.
Почувши її слова, обличчя хлопця побагровело. Здалеку він піднявся і попрямував до Скарлета.
Побачивши це, Сун Мін зітхнув і відклав стілець.
- Досить.
Це прозвучало до того, як Сан Мін встав. І голос доносився з іншого боку. Хлопець зупинився.
— Конфуцій. Якщо ви бачите далі свого носа, то вмертвіть свій запал і продовжуйте насолоджуватися їжею.
Прознес, хлопець з протилежного кінця. Манжур (Маленький білий меч) зупинився і зморщився.
— Якщо знаєш моє ім’я, то повинен знати і як мене називають?
— Тому клички не дуже добре. Їх просто так вигадують, і не мають ніяких навичок ідіоти думають, що відповідають своїм прозвученням.
- Що? Ид-диот?
— Да, идиот. Інфантильний Манжур. Або що. Ти віриш, що прізвисько Манжур дає тобі силу близьку до нього?
Хлопець насміхався, а очі Манжура побледенили. Він відкрив рот, торкаючись меча на талії.
— Твої образи перейшли межі. Думаєш, впораєшся з цим?
— Манжур. Я до певної міри сказав це і для тебе, будь ласка, прислуховуйся. Хочу обговорити твої слова, побрехай голову, візьми все своє здоров'я, і йди до Сонгсан, проси стати його учнем, після цього служи 50 років. І тільки коли відслужиш ці 50 років, слова навіть такого ідіота, як ти здобудеш сенс.
Розсміявшись, він сказав: « Я не можу стримати сліз ». Зрозуміло, що ці слова були сказані для того, щоб зачепити Манжура. Його терпіння підійшло до кінця, і обличчя знову вилилося. Він витягнув меч.
— Не доставай.
Після цих слів юнак Манжур завмер. Але справа була не тільки у словах. Завдяки тому, що молодий юнак мав силу говорити, Манжура зробила це.
- Якщо ти дістанеш меч, станеться неправе. Твої низькі навички ніколи не зможуть врятувати тобі життя, як і твоє прізвисько. Те саме стосується твоєї сили.
— Ты... Хто ти?
Манжур покрилася холодним потім. Сила хлопця у словах і голосі набагато перевищувала рівень Манжура. Юнак розсміявся.
- Швидко ти одумався. Я бачив, що ти зробив і в тебе правда очі не бачать далі носа.
— Я запитав, хто ти!
— Нам Гун Хі Вон.
Відповів юнак. Коли Манжура почув відповідь, його обличчя стало білим. І не тільки його. Майже всі присутні, які з цікавістю слухали їхню розмову, були шоковані. Як і Сан Мін.
Якщо мурімін носить ім'я "Нам Гун", це означає, що він належить до добірного загону. Звичайно, не всі носії цієї прізвиська були чудовими бійцями і мали однаковий родовід. Але ім'я Нам Ґун Хі Вон було відомо всім по останньому, хто мав справу з Цигнун і Мурим.
Звичайно, Сан Мін теж знав його.
Чорний дракон Нам Ґун Хі Вон.
Він нащадок Нам Ґун, репутація якої поширилася ще в попередньому житті до того, як Сун Мін помер.
У той же час він був також єдиним сином сім'ї Нам Ґун, найкращим прихильником сили, Королем мечу Чун-Цзуна.
А також, маючи неймовірні здібності, що є нащадком нам Ґун, він народився з золотим ложкою в роті.
— М-м- м...
Хоча Сила Ці була відома в цьому районі, вона могла порівнятись з Намом Гун. Манжур поп'явся назад, і вираз обличчя у нього було таким, ніби він проковтнув лайна.
- Ти знаєш, що це місто підкоряється Сорім. Тоді що ти робиш? Просто сядь і продовжуй вечерю.
Після цього Гун Хі Вон Манжур спокійно повернувся на своє місце. Сан Мін, дивлячись на нього, повернувся до нас Гун Хі Вону.
Їхні погляди перетнулися і нам Ґун Хі Вон посміхнувся.
- Він те, що тут забув? - Скарлет!
Гун Хі Вон підійшов до них і кивнув головою на знак.
- Будь ласка, не думайте, що я безцеремонно застряг у вашій справі. Вам не шкода працівників цього закладу, яким довелося б прибирати тіла?
— Тела? Про що ви говорите? — запитав Сан Мін.
У відповідь нам Ґун Хі Вон просто розсміявся.
— Вам не здається, що цей нічого нерозумний ідіот міг померти?
- Я не думав про це.
- Як ти можеш брехати, якщо збирався битися до кінця?
На це Сун Мін зачмокнув і спустошив свій напій. Тому що хоч у нього і не було думки вбивати, в разі, якщо Манжур підійшов і завелася б потасовка, він збирався до деякої міри пригнути його.
— Якщо ви не проти, можу я приєднатися?
— Хіба ви не закінчили трапезу?
- Я можу з'їсти скільки завгодно, якщо захочу.
- Ти хочеш поїсти чи поговорити? — запитала Скарлет.
Навіть якщо ми були членами династії Нам Ґун, Скарлет не було до цього. Це було неважливо, але нам Ґун Хі Вон не звернув уваги.
- Звичайно, я хочу поговорити.
— Тоді сідай. І заплати за їжу.
Ха-ха!
Нам Гун Хі Вон голосно розсміявся, взяв стілець і сів поруч з Сан Міном. Сун Мін прокаштувався, відчуваючи відвертий погляд на себе.
— На що ви так дивитеся?
— Ні, просто я здивований. Ти не досягла цілковитої енергії і ніколи не змінювала свого віку магією. Отже, ти просто виглядаєш на свій вік... Ти не звикла до зморшок. Мені цікаво, скільки тобі років?
— Вісімнадцять.
— Зрозуміло. Отже, трансцендентність у тебе попереду ... Ха-ха! Це дивовижно. Я бачив багато чого і вважав себе дивовижним.
Пробурмотів Нам Гун Хі Вон. Його очі звузилися.
— Я просто так питаю.
- Що?
— Твоє прізвисько - Маленький диявол?
Сан Мін мало не подавився чаєм. Тому що не очікував, що почує прізвисько маленький Диявол тут, ще й від Нам Ґун Хі Відон.
Сон Мін подивився на нас Гун Хі Вон з непіддатливим здоровим глуздом.
— Маленький диявол?*(Я покину так, потім решим Пегас або Диявол)
— Маленький диявол. Незважаючи на юний вік, монстр з величезним Ци. Але судячи з твоєї реакції, думаю про Ву Джі Хюн не ти.
Він вперше чув про Ву Джі Хюн від незнайомця.
Але в той час, був слушний момент для чуток, оскільки Ву Джі Хюн почала займати визначене місце. Звичайно, це була Ву Джі Хюн, яку Сун Мін зустрів у попередньому житті.
- І ходить чутка, що маленький диявол є дівчиною.
— Дівчина?
— Кажуть, що вона переодягається в чоловіка. Хтось каже, що це просто дівчина.
Тільки це відрізнялося від спогадів Сун Міна з попереднього життя.
У попередньому житті не було й натяку на те, Ву Джі Хюн - дівчина. Можливо, зараз той факт, що Ву Джі Хюн — це чоловік, не був очевидним.
— У будь-якому випадку. Ти не маленький диявол...
Нам Ґун Хі Вон зупинився на цих словах і подивився на Сан Міна.
— Тоді хто ж ти?
Увага! Можливо, цей переклад ще не готовий.
Стан перекладу: редагування