Бехенгеру.
Місто, в яке Сон Мін хотів відправитися. Саме там він став найманцем, коли йому було 17 років і навіть не досяг третього рівня.
Згідно з оригінальним планом, він планував навчатися на горі протягом двох років, але був змушений змінити плани. Замість двох років він провів там три, і тепер йому було 18.
Але не тільки ця деталь була різною. Попередній він був третій рівень, а зараз, він вже був вищим майстром (П.Б. Це як найвищий щабель у ранзі майстра, а не якийсь там великий майстер і т.п.) Хіба чоловік з Ерібурайза не сказав, що він вже перевищив цей етап?
Кожен, коли дізнається про вік Сон Міна, скаже, що він геній. І не сказати, що вони помиляються. На відміну від Ві Джі Хюна, який досконало генний, лише кілька майстрів назвали б геніями.
А Сон Мін.
У нього з’явилась тенденція бути надто суворими. Він вважав, що було менш болісним завжди думати про погане замість того, щоб підбадьорювати себе. Фактично, це було відчуття неповноцінності, про яке говорила Ві Джи Хюн, але навіть так він не має наміру позбавитися від цього.
Він знав, що неповноцінність може зіграти йому на руку. За ці три роки, проведених на горі, це почуття не внесло його у розпач.
Маючи ранг майстра у вісімнадцять років, Сон Мін буде вважатися генієм, хоча насправді вагомим є його тринадцятирічний досвід. Той допоміг йому легко досягти другого рангу.
Справа не в цьому. Він мав дві священні техніки. За словами Ві Джі Хюна, ці методи забезпечували ріст принаймні до найвищого.
Якщо до них додати швидкий темп розвитку Безкласових і бойових скелет, то швидкість росту його здібностей тільки збільшувалася. І на закінчення всього, він навчався на горі Муші. Він витратив три роки страждань на все це.
У результаті, він став майстром.
Якби він не пішов у гору, скільки часу довелося б витратити, щоб стати майстром. Якби не була небесна технологія, а Аметистого Хмара, він би навіть не міг побачити на кордоні поточного рангу.
“Обічна людина... не геній.--
Сон Мін з гіркою посмішкою на обличчі спускався з гори. Навіть перебування тут три роки, Сон Мін не відчував до цього місця жодної прихильності. Але він не любив цього. Це було гарне місце. Він провів тут усі три роки, а Сон Мін був більш відданий цілі, ніж усе своє минуле.
Сон Мін застосував Безтеневий навик.
У нього ще ніколи не було такої швидкості. Він багато разів тренував цю здатність, але все відбувалося під штрафом ваги. Але тепер все було по - іншому. Він відчував легкість і свободу.
Безтіневий був на п’ятому рівні, Аметистове Хмлако — на жердині, так само як і Небесна техніка.
Він активував своє ци. Сила бурила в ньому. Це змусило його тіло прискорюватися все швидше і швидше. В одну мить він спустився до підніжжя гори. Його дихання навіть не збилося на такій швидкості. Як і його навички досягли вершини, так і ци збільшилося до такої міри, щоб відповідати їх техніці.
Він досягне Бехенгеру через пару днів.
У минулому це було б чотири дні. Але з швидкою вправністю дорога не забере у нього навіть двох.
Але цього не сталося. Він почав повільно йди в напрямку міста. Було важко намагатися визначити напрямок після такого тривалого перебування на горі, але не буде складно виправити це.
Він зібрався з думками і подумав про те, що він повинен був зробити.
Він хотів зупинити смерть Сого. До того часу, коли вона ввійде в те саме підземелля разом з Ві Джі Хюном і помре, залишилося шість років. Сон Мін знав, що коли Вік Джі Хюн досягнув піку майстра, то все одно виявиться сильнішим.
Це очевидно, як день. Ві Джі Хюн вже була на вищій ранзі, ніж Сон Мін. І, мабуть, вона не просто здуріла всі ці три роки. А попереду ще шість років.
Шість років вона витратить, і ті шість років, що потрачить він, були абсолютно різними. Протягом шести років подорож, яку зробили завитками, була б меншою від п’ят людини протягом року.
Він запитував себе, чи не краще було залишитися на горі довше, але він відразу залишив гору.
Йому потрібні були деякі предмети.
Через півроку гільдія отримати місію по знищенню підземного мага. Це була штучна підземелля, але маг виявився сильним і тому гільдія понесла великі втрати. Однак, здобувши багато трофеїв, вони досягли успіху.
Там була одна річ, яку він хотів собі. Доспехи Девілкарка (П.П.) не знаю чому, але там говорилося про конський доспех диявольського стукача D, хоча за описом, його одягнув людина. Доспехи, які пройшли через випадкове сплетення найманця з рангу. Пізніше виявилось, що це артефакт А ранга, але гільдія навіть не змогла його з'їсти, оскільки доспех був пов"язаний із найманцем кровної угоди (крової клятви).
А найманець рангу З лише за допомогою доспеха швидко піднявся на вершину. Він не знав, як діяв доспех, але він повинен був отримати його першим.
На щастя, Сон Мін пам’ятав про те, як дістати його. Найманець, який залучив зброю, часто п’яницю і випивав. Він розповідав про те, як його життя змінилося після цього випадку. Сон Мін сидів у кутку бару, уважно слухав його.
Можливість, що змінить все його життя. У минулому він не чекав на це.
З поточними навичками, він зможе отримати ранг S в будь-якому місті. Якщо воїн досягав або перевищував вершину, він нагороджувався S рангом.
S ранг зможе вибирати собі місію. Також мався капітал, куди щомісяця виконувались гроші, але якщо він не брав місій, як заходи покарання ті знімалися. Ось як високо цінувалися найманці S рангів.
Після встановлення найманцем S рангу, він збирався виконати інші місії перед тим, як братися за місію з підземелля темного мага. Якщо можливо, він хотів отримати деякі інші артефакти.
Коли настала ніч, він почав готуватися до сну. Він дихав, поки помістив кролика на вогонь.
Чесно кажучи, він довго чекав цього моменту. На ньому більше не висіло обмеження штрафу смаку, але також і запаху. Сон Мін ковтав слини через запах, що виходить від м'яса. Скільки часу пройшло з тих пір, як він в останній раз відчував такий запах. М’ясо швидко підсмажило. Сон Мін відразу схопив його і спробував.
Воно було смачним.
Це було звичайне м’ясо без приправ, але воно здавалося йому настільки смачним, що він ледве не заплакав. Це було нічим у порівнянні з жахом, якого він зазнав на горі. Тепер він зрозумів, наскільки радісною була їжа.
Після цього він пообіцяв собі, що навіть коли повернеться на гору, то більше ніколи не вибере цей штраф.
Сон без кошмарів був спокійним. Як за звичкою він прокидався кілька разів, але вже не боявся знову спати. Тепер він буде достатньо відпочивати. Головний біль під час пробудження був не так болючий, як раніше. Це все завдяки доброму сну.
Прокинувшись, він встав. Він хотів попрактикуватися зі списом, але для початку, було важніше дістатися до Бехенґера.
Наступного дня він дістався пункту призначення. Пробираючись майже всю дорогу через ліс, він трохи запакувався. Оскільки він спіймав на шляху кількох монстрів і добув з них все цінне, від нього виходив неприємний запашок.
- Звідки прийшов?
— Дженевіс.
Почувши запитання вартового, Сон Мін спокійно відповів на нього. Варта намощив лоб. Якщо хтось приходив з Дженевіса, то ймовірно це були іносвітці.
— Входи. Не створюй проблеми.
Він неохоче пропустив його. Сон Мін слабо кивнув і увійшов. Бехенґеру, все було в точності так само як і попереднього життя. Сон Мін відчував справді легке відчуття радості.
“Де була гільдія найманців... ”
Сон Мін заглянув собі в пам'ять і заїхав у напрямку гільдії.
Він мав відразу стати найманцем. Він трохи заблукав, але по дорозі почав поступово згадувати. Він надовго затримався в Бехенґеру з попереднього життя, тому знайти шлях було не так складно.
Просто, про це місце у нього було мало хороших спогадів. Його життя тут було не таким щасливим. Він мусив робити все від нього залежне, щоб вижити в цьому місті. Відверто кажучи, він не хотів навіть згадувати той час.
Коли він нарешті дістався гільдії.
Його пам’ять була неприємною. Ні про що так... Але пам’ять про те, як його зневажали старші наймителі. Він згадав їх. Він посміхнувся, схопив за дверну ручку.
Дрібний.