Після того як він пішов, Сон Мін залишився у цілковитій самотності. На його тілі все ще висів штраф ваги, і його як і раніше мучили шуми. Постійні кошмари, які Сон Мін з часом почав запам’ятовувати.
Вони були різними. Був один, в якому він бився з монстрами і врешті помер від отриманих ран. Був такий, в якому він блукав по лабіринту наповненому всілякими тварями. В одному він просто втікав від когось, в іншому все падав і впав, у третьому просто відчував муки. Загалом, їх було багато.
У снах він не відчуває болю. Якби хтось сказав таке Сон Міно, він би того сильно вдарив.
Під час кошмарів він відчував біль. Звичайно, вона не була такою як він. Сни — це сни, а реальність є реальністю. І спогади про біль залишалися. Страждання від кошмарів не падали йому на думку, що це просто жахи.
Найжахливішим кошмаром був:
Ти зовсім не змінився.
Кошмар про зустріч з Ві Джі Хюном. Десять років пройшло і вони зустрілися в Тобесі. Ви Джі Хюн стала... як він і думав.
Але Сон Мін не змінився. Якщо Ві Джі Хюна стала тим, ким він і думав, то у свою чергу не відповідав її сподіванням.
- Чим ти займався протягом цих років?
Він відповів, що з усіх сил старався робити все можливе. Але його слова не переконали її, і вона холодно подивилася на нього.
- Це твій кінець. — Пробурмотала вона.
Біль був не настільки фізичний, як душевний. Це те, чого він боявся насправді. Він перебував у жахі від своєї слабкості і непевного майбутнього.
Що якщо... Це дійсно сталося.
Відновлення усталості. Ментальна чистка. Магія лише на короткий час запобігала цим кошмарам. Вона не могла повністю звільнити його від них. А вони продовжувалися.
Він не міг запобігти смерті Того.
Цей сон.
Він був жахливий.
Він хотів припинити його. Він не знав, що сталося в підземеллі, бо його там не було. Але йому було відомо, що через сім років Сого і Ві Джюн увійдуть у цей підземний підземелля.
Сон Мін не вважав Ві Джі Хюна поганим. Але й добра її не назвати. Вона нейтральна. Вона може вбити без жодних сумнівів.
Хоча він і не знав про події в підземеллі, однак був переконаний, що Ві Джі Хюна мав інший вибір.
“Я. ВИПАДОК
Сон Мін Ментальної чистки стер свій головний біль. Можливо, його розум звик до магії. Або кошмари стали сильнішими. Іншими словами, магія не дуже допомогла.
“ Він має бути таким сильним, як вона.
Це не може бути рішення. Рішенням... було зупинити Сого на вході в підземелля. Але Сон Мін знав, що все не завжди йде за розкладом. Тому він мусив готуватися до гіршого.
Він не переміг її, а просто зупинив.
Надто малий термін.
Настало літо. Цикади почали плакати. Сон Мін не міг їх чути, але... міг бачити, що висять на деревах. Шум у вухах порівнював на їх плач.
Цикади живуть під землею протягом десяти років, щоб отримати свободу. Авжеж, навіть комахам дається більше часу для росту.
Сім років. Навіть для личинки, щоб стати дорослою тваринкою, це термін надто короткий. Так що він може зробити за цей час? Ні, питання не в тому, що він зможе зробити чи ні.
Шум, що він чув на горі, не назвати тихим. Смужне тіло і жахлива їжа сильно роздратували. Кошмари подили дні. Він був на самоті. Можливо, на гору прибували або покидали багато практикантів, але тепер вони не хвилювали Сон Міна.
Світ змінився, коли Сон Мін сам змінив своє життя. Він пробив кордон, що стримувала його ци. Технологія списа ставала кращою, рівень навичок Небесної техніки піднімався. Він використовував теневу, щоб відчувати свободу.
Але цього ще було мало.
Він хотів більшого. Тому він почав більше тренуватися і менше спати. У будь-якому випадку він спав мало. Замість сну він проводив ретельні тренування. З кожним днем його тіло постійно збільшувалось, але з часом навіть списа і безхребетність ставали дедалі гострішими.
І настала черга чергового штрафу.
Він приготувався до нього. Він настільки пристосувався до свого оточення, що зміг би ходити з заплющеними очима. Він наповнив сумку їжею, і заготовив копчене м’ясо, що воно швидко не зіпсувалося.
Штраф впав на обидва його очі.
Світ потемнів. Він не міг покладатися на свої почуття. Єдине, що у нього залишилося - це дотик. Він відчував подих вітру своєю шкірою. Це було не так просто, як здавалося. Йому доведеться бути мудрішим, адже він не може покладатися на свої почуття. Він вижив, харчуючись провізією.
Через тиждень він нарешті зміг нормально пересуватися. Гілка стала його путівником у цьому темному світі. Він ходив усюди, махаючи нею з боку в бік, щоб визначити свій шлях.
Через тиждень він досяг успіху на полюванні. Він був щасливий. Нікого, хто не хвалив би його, але він був щасливий, що зміг це зробити. Це було великим полюванням, але їжа все ще була жахливою на смак.
Мемеем.
Мемем.
Стрекотання цикад, наче чийсь голос, давав ехо у вухах. Це були їх крики і плач. Крик був схожий на голос Сого, а плач на Сон Міна. Його обидва невидимих очі вигадали темний світ, наповнений кошмарами. Він втратив рахунок часу. Він хотів стати машиною, що рухається. Машини бойових мистецтв.
У цьому темному світі він не міг бачити форму технік списа. Де наконечник списа? Де мішень? Куди йде тіло під час використання Безтенвой техніки?
Чи хочу я бути цикадою? Чи хочу я вийти з довгого перебування під землею для того, щоб голосно кричати і померти. Ні. Сон Мін не цього хотів, а чогось більшого. Йому потрібно щось набагато більше.
Що ж це?
Чим я хочу стати? Навіщо я займаюся цим? Чому я тут? Чому я повернувся?.
Я.
Температура вітру змінилася. Зиму настав час, але повсякденність Сон Міна не змінилася. Він завжди робив те, що раніше. Крім того, він готувався до зими і полювання вже не було таким важким. І хоча він був самотнім у своєму світі, Сон Мін не припиняв тренування і виживання.
А потім пройшло ще півроку. Сон Мін отримав штраф, при якому не міг змінити одяг. Єдиний спосіб визначити час — це прибуття Муші і зміна температури вітру.
Отже, минуло три роки.
Час настав. Муши. Кликнув Сон Мін до неї. Що таке? Я б сказав їй, що це голос у нього в голові. Сон Мін повільно вдихнув і видихнув, після чого подумки сказав:
Я хочу закінчити навчання.
Муші не відразу відповіла. У зірваному одязі вона подивилася на практиканта, що стоїть прямо перед нею.
Три роки.
Тому що ці три роки були настільки важкими для виживання, то штрафи складалися. Плам намагався втамувати емоційний біль, тоді як вони намагалися витримати фізичні обмеження.
Не всі, хто прибув на гору, залишають її за тим, що прийшли. Вони зазвичай не доходили кінця. Вони не змогли вистояти.
Людина... що подолав принцип буття. Він був загартований. Цей останній рік був настільки важким, що майже неможливо було вижити.
Але він тримався.
- Ти отримав те, що хотів? — Запитала Муші. Сон Мін не відповів. Трохи почекавши, він сказав.
Напевно, будь я генієм, то так.
Він не отримав бажаного, оскільки був генієм. Гірка реальність. Мабуть, неможливо було подолати свої обмеження.
Але я побачив щось. Подумав Сон Мін. Хоча, він не був задоволений. Багато, багато речей ще було, які він хотів зробити. Він був просто щасливий, що повернувся і уникнув смерті.
Тому він міг зараз відчувати щось подібне.
— Як думаєш, чи навчання корисне для тебе?
Я б не став нинішньою, якби не прийшов сюди.
Муші сподобався його відповідь. Вона махала рукою і зняла всі штрафи Сон Міна.
Коли всі ті пропали, Сон Мін почувався дуже дивно. Три роки. В одну мить тіло звільнили від трьох років тяжкості. Його легке тіло здавалося йому чужим. Відчувається сморід і зник. Пропав шум у вухах.
Його очі відкрилися.
—...ах.
Сон Мін почув свій голос.
- Це приємне відчуття.
Сон Мін подивився на Муші і з гіркотою посміхнувся.