Скільки Ві Джі Хюн себе пам’ятав, його виховували як майбутнього заступника голови культу.
Він згадав книжкову полку. Вона була заповнена підручниками бойових мистецтв. З тих пір, як він вперше навчився читати і писати, Ві Джі Хюн жив цим. Його батько, стоячий на вершині культу, посадив свого єдиного сина на особливе навчання.
Читання і запам’ятовування, а потім читання та нагадування — цикл продовжувався до нескінченності. Замість іграшок у нього була зброя. Його вчили вбивати, щоб дізнатися про це. Спочатку комахи, потім щури, кролики... А потім людина.
Інколи приходив його батько. Він спостерігав за розвитком Ві Джі Хюна і давав йому різні знадоби. Його батько хотів не сина, а голову культу, який зможе керувати всім світом.
Ві Джі Хюн старався з усіх сил відповідати такому світогляду. Створені головою знадоби і тренування, у поєднанні з талантом Ві Джі Хюна, дали йому успіх.
Коли Ві Джі Хюну виповнилося десять, він зрештою покинув бібліотеку. З того часу Ві Джі Хюна примушували вбивати, і він досягнув основи для вивчення « Біолади Диявола», которою могли вивчати тільки голови культу.
І через три роки Ви Джі Хюн вивчив про « Благодати диявола ». На цьому його спогади про минуле закінчувалися. У нього... нікого не було. Його оточення складалося з голови, який був для нього Богом, і слуги, наступні його наказам.
"Друг"
Для нього це слово було в новинку. У нього ніколи не було друзів. Не було нікого, хто був досить обдарований або умів, щоб стати другом комусь на зразок Ві Джі Хюна.
"Перший друг"
Ві Джі Хюн подивився у вікно. Якби це був його минулий світ, він би і не подивився на цього хлопця. Він не мав би причини знайомитися з ним.
Це місце відрізнялося. Тут він не відчував почуття провини. Тут не було якогось типового голови. Цей світ називався Ерією.
Він не хотів повертатися. Минув місяць з його заклику. За цей місяць, кожного разу лягаючи спати, він турбувався про те, що коли прокинеться, це може бути сном. А прокинувшись радів, що все наяву.
—... Який жах. — Бормомал Ви Джі Хюн, заплітая волосе.
« У нього немає таланту, — бурчав він.
Лі Сан Мін облився потім, зрубуючи списом.
"Аметиста хмара" була однією з найкращих технік сьогодення. Воно не подібне до подяки Диявола, але після його вивчення він легко зачистив цілу зону.
Однак, як і всі технології, аметистське Хмако було розраховане на генію. Це Ві Джі Хюна. Вершина техніки та її основи дуже відрізнялися.
Вона не була призначена для звичайних людей. Зазвичай ці технології були необхідні для людей, яких ще в ранньому віці називали геніями.
Святі технології мали більше « благодатності » ніж вищі техніки, і Аметистова облако було одним з них. Геннія могла її зрозуміти, а звичайні люди - ні.
(Сміх)П.р: Чесно кажучи, все ще є невизначеності з цими технологіями. Можливо, такий стиль не пояснює багатьох моментів і не дає їх як належне. Поки що немає чіткої системи опису, але ми з командою проекту вже пили глосарій.)
В очах Ві Джі Хюна Лі Сан Міну було дуже далеко до рівня генія.
І Сан Мін теж це розумів.
Він уже місяць, як тренувався. Він запам’ятав усі вказівки на зубках і регулярно застосовував їх.
Спочатку він був сповнений надії. Сподівання, що він стане сильнішим шляхом вивчення святої техніки. В минулому житті він нічого подібного не вивчав. Він навчився лише навиків другого класу.
Невдовзі його надії зникли.
Він повинен був з самого початку зрозуміти, що все буде саме так. Йому знадобилося тринадцять років, щоб піднятися до восьмого рівня в навчанні другого класу. Аметистова хмара... Це священний навик.
Він не міг цього зробити.
« Я не геній» — Зітхнув Сан Мін. Енергія Аметистого Хлака проходила через його тіло. Він відновив дихання.
Темп, з яким він хотів вивчити навички виявився повільним, ніж він очікував. Благодать... Вона не була благосклонна до Сун Міну. Він не був генієм, і він не міг зрозуміти благодать, що була призначена для гниття.
Сун Мін застосовував вміння переслідувати духовний Копія так само, як Аметистське Хлако. Хоча Аметиста хмара не підходила йому, разом з нею вона швидко зросла. Він ще не мав достатньої ци, але ці, які він отримав від Аметистого Хмари, були нічим у порівнянні з підземними небесами.
— Невже немає способу збільшити свою ци? — Запитав, важко дихаючи, Сун Мін,. Він запитав у Ві Джі Хюна, який вже спустився вниз і сидів в тіні.
— Снадобья. — Відповів Ви Джі Хюн. - Це найшвидший спосіб.
Сан Мін знав, що це найшвидший спосіб. Просто він сподівався іншого способу існування.
— Іншого шляху немає. Крім того, добра новина в тому, що... У цьому світі є багато ци. Зазвичай, коли ми говоримо про ци, то використовуємо термін "шестидесятирічний період". Отже, в одному періоді шістдесят років ци.
Сказавши це, він розсміявся.
- Щоб пройти один період внутрішньої сили, тобі треба вчитися шістдесят років. Щоб зменшити цей час, ми використовуємо знадобні засоби.
Отже, йому все ще потрібно було отримати Зельє Інтелект в Колізеї. Він не знав, наскільки воно буде йому корисне, але він потребував хоч що-небудь.
- Ти сьогодні як зазвичай збираєшся до лісу? — Запитав Ви Джі Хюн.
Сун Мін взяв рушник і витер піт на лобі.
Звісно.
- Тобі потрібні гроші?
— Да. Ти ж не підеш, так?
Коли Ві Джі Хюн тільки прибув сюди, він ще цікавився полюванням. Але вже через тиждень Ві Джі Хюн втратив свою зацікавленість.
Оскільки на мисливському угідку з’являлися лише кролики та кабани. Ну, може бути, кілька ведмедів. Якщо проїхати глибше в ліс, то можна побачити гоблінів.
Сун Мін зазвичай прямував до гоблінів. Зараз він міг полювати і на орків, але не хотів занадто перенапрягатися.
Ходити в ліс, щоб дістати гроші було однією з його завдань. Це ніяк не було пов'язано з Ви Джі Хюном. Ві Джі Хюну набридала знову і знов займатися тим самим кожного тижня.
У Ві Джі Хюна з’явилося нове захоплення. Коли Сун Мін йшов до лісу, він досліджував Дженабіс.
— Я піду в бібліотеку.
Він простягнув руку до Сун Міну. Сон Мін зітхнув і віддав йому 10 000 Ері.
Ти вже витратив гроші, які я дав раніше?
Звісно. Минуло вже чотири дні. — Відповів Ви Джі Хюн, сміяючись. Сан Мін давав йому гроші, оскільки Ві Джі Хюн не полював і в нього їх не було. Відверто кажучи, він не вважав це марною тратою грошей. Своєю щоденною допомогою у навчанні Ві Джі Хюн сильно допомагав Сун Міну.
Залишивши Ві Джі Хюна, Сан Мін вийшов з готелю. За допомогою одного грому він побіг до мисливських угідь. Його майстерність в Аметистовому Хмарі зросла дуже повільно, але його ци вже значно поліпшилася. Місяць тому він би витримався вже через десять хвилин, але зараз він міг трохи вільніше використовувати свою ци.
Але це було недостатньо, щоб дістатися до мисливських угідь без зупинки.
***
Труп.
Він подивився вниз на труп. Це був не перший випадок, коли він бачив таке. На вході їх було небагато, але як тільки він зайшов глибше, він виявив ще кілька журіків.
Зазвичай це були Безкласові. Майстри бойових мистецтв і маги володіли достатньою силою, щоб протистояти монстрам, і вони не затрималися надовго в Дженабісі, оскільки знали, що неможливо досягти успіху, якщо залишаться тут, полюючи на гоблінів та орків.
Але це не стосувалося безкласових. Вони не мали достатньої сили, щоб покинути місто. Це була проблема Безкласових.
Вони мусили надовго затримуватися тут, щоб дістати гроші на техніку або закляття.
Це було не те, що можна зробити за короткий час. В минулому житті він витратив на це три роки.
« Це... Це зробила людина."
До гоблінів було ще далеко. Він підійшов і оглянув трупи. Два трупи. Їх убили... ножем.
« Безозброєні. Вбивця, мабуть, взяв зброю. Гобліни сюди не заходять. Це зробила людина."
Було ще дещо. Сун Мін згадав минуле. Зараз? Сун Мін поморщився.
У попередньому житті відбулося дещо, що назвали « Відохотою на Безкласових». Це відбувалося якийсь час, хоча і не тривало довго. Тільки тиждень. Вбивця полював на Безкласових, які йшли на територію гоблінів.
Він забирав гроші і екпіровку. Сун Мін не знав особи вбивці, але той нападав тільки на Безкласових і крав їх гроші разом зі спорядженням.
— Тц. — Сун Мін цокнув мовою і встав. У ті часи у минулому житті Сун Мін навіть не дійшов до цих місць.
"Не пощастило"
Йому треба було швидко покинути цю зону. Кров ще не висохла.
*Скх*
Сун Мін здригнувся. "Ясний слух". Навик, який він отримав два місяці тому, збільшував його слух у лісах.
"Не щастить, так не везе ..."
Сан Мін зірвався з місця і побіг.