Арденни - стратегічне місце у Центральній Європі з давніх часів — займають площу приблизно 10 000 квадратних кілометрів на південному сході Бельгії, півночі Люксембургу та північному східі Франції. Він також відомий як Арденський ліс через свою лісову природу.
Мешканність Арденського лісу була важкопрохідною, але після того як Манштейн проконсультувався з експертом по танку Гудеріана, він був упевнений, що при відмінних військових рисах і високі мобільності німецької армії масивне танкове скупчення зможе без проблем пройти через Арданський ліс.
Французький бік, звичайно ж, знала, що Арденський ліс може стати проривом для німців. Навіть під час французьких учень 1929 року командир бронетанкового підрозділу провів у Арденському лісі понад 60 годин. Але Арденський ліс зовсім не міг маневрувати великі корпуси, особливо для ще сирих бронетанкових частин французької армії. Через це дивізії та антитанкові інструменти, які спочатку були заплановані для цього району, скоротилися до однієї легкої піхотної дивізії, яка мала служити як патрульний охоронець.
Французи ще до війни припускали, що німці можуть напасти на Францію через Арденни, але це не привернуло уваги французів, і вони воліли розмістити мільйони солдатів на віртуальній оборони Мажіно, а не розміщувати необхідні війська в Арденах, частково тому, ніби Франція занадто покладалася на рельєф Артеміди та недооцінила механізовані можливості німців. Кожен боєць, розміщений там, був зайвим. Саме через необоротність Франції німецька армія перетнула Арденський ліс без будь-якого гідного опору, і німці перетнули Арденське ліси трохи менше ніж за 60 годин.
Чим більш підступна місцевість, потрібно мати армію для оборони, щоб відбити її ефект, інакше вона буде і нескінченною без будь-якої різниці, Франція не загубилася в Арденському лісі, не може бути хитрою, але втратила свою власну незрозумілу випадковості.
У той час у Арденському лісі, який французи вважали доліною розломів, сотні німецьких розвідників обережно пробиралися вперед. Вони пробиралися через цей ліс день і ніч, щоб знайти дорогу, якою могли б пройти танки.
« Зрубайте те дерево попереду! » — Сержант, який очолював загони, наказав начальству показати велике дерево попереду.
Звичайні дерева їм не були потрібні, танки могли просто пробити їх наскрізь. А ось з цими коричневими деревами, яким було кілька десятків років, треба розбиратися вручну.
Поспішав розвідник з бензопилою.
"Бз-с — бз!" — Шлейф чорного диму вирвався з бензопілу, коли швидко оберталися шестерні бензопили сомкнулися на стовбурі дерева і полетіли стручки. Вони не знали, скільки дерев вони зрубували по дорозі, як би закріпляли свої навички пиляки, і в мить оса велике дерево, яке росло десятиріччями, повільно впала та важко вдарилася об землю.
Інші розвідники накинулися на дерево, розбили його і відтягли в сторону.
"Продовжуйте рух!"
Іноді вони дуже веслували й потрапляли на великі ділянки, які не треба було розчищати.
Після майже трьох днів ходьби вони нарешті побачили ліс, що розвівається. Це означало, що вони були майже на краю лісу.
Декілька розвідників обережно пробиралися вперед, поки не побачили вдалечінь за лісом французький пост. Вони повернули назад: « Передні дерева немає великих дерев, танки можуть пройти наскрізь ».
« Пістолет! Виправте швидке повідомлення головнокомандувачу. Танкова частина може пройти через ліс!"
...
У той час у штабі берлінського командування панувала атмосфера напруженості.
Очі фельдмаршала Рундштедта були трохи червоними, він не міг зомкнути очей протягом останніх двох днів. Це була вирішальна битва, і їхні вороги були «перальна імперія Європи» Франція та перша морська держава Великобританії. Можна сказати, що ця битва визначила майбутнє національної долі Імперії на тисячі років.
Поки він прогулювався взад і вперед, до кімнати швидко зайшов офіцер з штабу: « Ваше надприродність марширував, розвідники у Арденському лісі повідомили, що вони знайшли дорогу, якою можуть пройти танкові війська. Розвідка також отримала повідомлення, що Франція перекинула всі свої війська в Бельгію, не залишивши навіть резервів."
"Провосходно!" — Усі в кімнаті не могли стриматися від ліковування, бо натрапили на таку дорогу і це було раптовим нападом. А головні французькі сили, британські експедиційні сили були розміщені в незаперечній Бельгії, і коли німецькі панцери раптово з'явилися б у них в тилу, вони напевно були б дезорієнтовані.
Фельдмаршал Рундштедт не міг зітхнути з полегшенням і не зняти телефонної слухавки: « Ваше Високість, дорога до Арденського лісу знайдена. Тепер ми можемо нанести удар в будь-який час."
« Це добре, я чекаю гарних новин, після яких можна буде відразу починати».
У полудень того ж дня міністр закордонних справ Рейха Ріббентроп виступив з промовою під назвою "Мир або війна", в якій суворо засудив дії Великобританії і Франції як ті, хто тлумачить Європу у вогонь війни. Він також попередив, що у Великобританії та Франції є шість годин для того, щоб відкликати оголошення війни і вивести британські й французькі війська до Лівії.
Англійці та французи, які в той час вже потрапили у пастку « Життоого плану» Янгола, звичайно ж, не прислухалися до німецької перестороги. Адже врешті-решт, згідно з оперативним планом "Жілтичного задуму" Німеччина була готова здійснити великий раптовий напад на Францію і її союзників через Лівію. З іншого боку, мова Ріббентропа стала доказом достовірності « Желтого плану».
Він хотів цього, бо якби британці та французи слухняно віднесли своє оголошення війни, то залишився би без імені і не міг би продовжувати війну.
Що стосується хороших новин, яких він чекав, то це була підводна човен U-47, яка була таємно спрямована в бухту Скапа.
Скап — це напівзамкнута акваторія на Оркнейських островах, найбільшій частині Шотландії, оточена головним островом Хой і Південним Ронадсеєм з групою маленьких островів. Це хороша природна бухта завдовжки близько 24 км, завширшки 13 миль і площею 130 кілометрів; це закрита гавань з трьома судохідними шляхами в Атлантичний та Північне море, і колись вона була важливою базою для Королівського флоту. Під час Першої і Другої світових війн Британія контролювала Північне море. З часів стародавніх вікінгів Скапа була місцем, де відвідуване військовими кораблями тривало аж поки Королівський флот не закрив гавані 1956 року.
У Скапі відбулося два відомих інциденти. Перша - потоплення головного флоту, що з'явився із 51 линкора, крейсерів, крейсерів та есмінців загальною вагою 400 000 тонн, під кінець Першої світової війни відомий як операція « Родіґа ».
Друга причина - потепління лінкора Royal Oak.
Скапа була сильно зміцнена, і британці розмістили тут великі сили для оборони. На узбережних оборонних спорудах стояли сотні великих гармат, а також інтенсивний зенітний вогонь.
Під час Першої світової війни дві німецькі підводні човни, які намагалися проникнути в гавань, закінчились трагедією. Двадцять першого листопада 1914 року підводний човен U-18 сіла на мілину в гавані, і весь її екіпаж потрапив у полон. Двадцять восьмого жовтня 1918 року підводні слухачі знайшли підводний човен UB-116, а потім загинули. Ці два інциденти змусили старших офіцерів британського флоту повірити, що будь-яка спроба прорватися через Скапа ніколи не матиме успіху.
На противагу цьому Денніц не був переконаний, і на основі картографічних фотографій високої роздільної здатності німецьких розвідувальних літаків він проаналізував, що хоча бухта Скапа була сильно захищена відлодкових поплавок та затонулих кораблів, у ній також було видно колоди. У відповідний час, вночі і підводний човен міг пробратися через колоду у спокійній воді та прослизнути в порт.
Це було дуже небезпечне завдання, але не неможливе.
Німецький підводний човен, яким командував німецький капітан Ґот Пріен, прослизнув у Скапу. Шість торпед були послідовні по ліккору Royal Oak.
Одна з трьох торпед першої хвилі потрапила в носову частину Royal Oak, зазнавши незначних ушкоджень і не спричинив серйозних заколотів на борту. Найцікавіше, що розбуджені британські моряки не звернули на це особливої уваги, вони подумали, ніби це вибух в комори, де зберігалися гас або почервоніли. Адже подібний незрозумілий вибух стався раніше на лінкорі "Венгард" в Скапа-Флоу. Тому більшість моряків повернулися до себе і знову лягали спати, навіть не підозрюючи, що їх атакували німецькі підводні човни.
Друга хвиля з трьох торпед була випущена знову, цього разу всі три потрапили в ціль. Лінкор Royal Oak, який вибухнув з силою, затонув всього за кілька хвилин і забрав із собою 833 людини, включаючи контр-адмірала Генрі Брагроува, командуючого Другим флотом. Контр-адмірал Генри Блароув. Урятувалися тільки 386 чоловік, у тому числі капітана Вільяма Беннета.
Британці спочатку думали, що в Royal Oak стався випадковій вибух, але пізніше зрозуміли що його атакувала німецька підводний човен, на той час U-47 вже давно поїхала додому. Через два дні прем'єр-міністр Черчілль офіційно оголосив потоплення Royal Oak, визнаючи при цьому, що таємна атака німецького підводного човна була сміливою і професійною операцією.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini