Вони привели до кабінету Сталіна і Єжова.
За кілька годин подорожі ці двоє чоловіків, здавалося б, постаріли відразу на десятку років, виглядали вони настільки приголомшеними і дезорієнтованими, що не змогли б навіть йти на своїх ногах, якби не охоронці з боків.
"Це означає, що ви взагалі не прорвалися через польські лінії?" — Сталін тримав у руці свою трубку і холодно дивився на двох людей, що стояли перед ним.
Єжовий ривком вирвався з рук двох міцних чоловіків, які стримували його, і впав на коліна, зі лязкотом вдарившись головою, розбивши лоб та затоку кров'ю все обличчя: "Лидер помилуй наші життя, ми просто на мить розгубилися..."
"Заткнись!" — У нього очі широко відкрилися, м’язи його обличчя неконтролювалися і він виглядав дуже огидно та жахливо. Здавалося, що гнів був здатний спалити людей до попелу: « Заберіть їх з моїх очей! »
Охоронці вивели цих двох чоловіків, залишивши в кабінеті тільки лютого пихтая Сталіна.
Після великої чистки, що сталася не так давно, ті, кому він довірив залишитися, були вірними підданими і відданими йому. Він ніколи не думав, ніби його власне оточення та маршал будуть сміятися в змову, щоб обманути його.
Цей інцидент привів його в лють, але ще більше йому гризло те, скільки інших людей, як вони, які були так слухняні і обманені з ним? Чи залишився хтось, кому можна довіряти? Може всі вони просто прикидаються йому, а самі в будь-який момент можуть підштовхнути його ніж!
Він не помітив, що ця ідея була відверто отруйною, і чим більше він думав про це, тим більше йому здавалося, ніби всі навколо нього підозрілі, Що кожен може бути шпигуном, зрадником що ховається поруч з ним.
« У наших рядах все ще є вороги, глибоко заховані противники, дуже хитрі... Ми повинні викопати їх, неважливо наскільки глибоко, ми мусимо копати цих паразитів... Тільки коли всі будуть "чисти" ми можемо здобути остаточну перемогу. — Пробурмотів Сталін, перемикаючись з ноги на ногу.
Потім він негайно скликав групу людей, яким, на його думку, він ще міг довіряти, і почав конференцію про « очищення від зрадників».
Після цієї конференції кампанія була чиста, менш ніж на рік. Вона відновилася з новою силою і прокотилася по Радянському Союзі ще жорстокіше, ніж раніше.
...
З цього боку Варшави в місто увійшла група військ преторіанської гвардії X.
Вони шукали підземні входи, заливаючи у кожен з них кілька бочок напалмою і друкуючи вхід після їхнього підпалювання.
Іноді з-під землі доносилися мелодійні крики, від яких мурашки бігали по шкірі.
Коли полум’я війни стрімко просувається вперед, поляки під землею нарешті не могли триматися. Коли рота польських солдатів на секретній позиції була задушена живцем, велика кількість Польщі один за іншим бігли нагору і здавались у полон.
Відчувши, що Роммель нарешті наказав здатися польським військам у тунелях і сам застрелився в своєму кабінеті, оправдуючи свої слова: « Змиритися з Варшавою».
Польський уряд не був кращим від цих хоробрих солдатів, які боролися і захищали свою землю від ворогів.
Фельдмаршал Шиміґли і президент Мощіцький, які втекли з Варшави раніше, спочатку втікали до Любліну, на південний схід від Варшави, а потім, через три дні після того, з Люджина в Кременець.
Через тиждень польський уряд, який знову втікав до Залускі через Румунську кордон, зрештою зрозумів, що його зрадили союзники і вирішив втекти в Румунії, щоб зупинити уряд у вигнанні та відправити 800 тонн золота на Захід.
Янік знав, що хоча Німеччина дуже просто перемогла Польщу, польські солдати не здалися.
Маршрути, по яких розбивалися польські війська в оригінальний період часу пробиралися до Угорщини та Румунії, щоб потрапити у Францію і Британію для участі в бойових діях були різними. Найчастіше вони вирушали з Румунії чи Угорщини до Італії або Югославії, тоді ще нейтральні країни і на кораблі у Франції в Північній Африці та Сирії; інші вирушили з Іспанії до Португалії та Англії. Таким чином, переселити Європу вважалося близьким завданням. Польський капітан, який прямував до Радянського Союзу через весь Сибір і потім по Тихому океані в Канаду, встановив контакт з британським вербувальним пунктом у всьому світі й зрештою повернувся до Франції, щоб вступити в польську армію!
Після повернення з Дюнкерка, коли французька армія зазнала поразки, польська армія у вигнанні в Шотландії, Підгорська бригада, по прохання Франції фактично вирушила назад із Шотландії до другої фази французької кампанії у французькому порту Бреста на півострові Бретані. Їхня мужність зробити те, що вони знали, не може бути гідною подиву, але все закінчилося трагічно: бригада була розбита німцями разом з основними французськими силами, і тільки невелика частина, у тому числі командний склад групи колективів, змогла вчасно вийти з порту Бреста до Британії. Роззброєні польськими солдатами потрапили або до німецьких таборів для військовополонених, або у під контролем Віші провінції південної Франції, а потім прокотилися через Північну Африку та Гібралтар, щоб знайти союзні війська в Британії чи на Близькому Сході. Продовжувати боротьбу.
Ці польські солдати, яким платили й озброїли французи і яких союзники часто вважали бідними, що живуть на подарунку, тепер повинні були боротися за своє життя. І багато польських воїнів воліло б померти в бою, аніж показати себе солдатами перед Союзниками. Цей менталіт змушує їх битися з достойними подиву і самопожертвуванням, але він також приводив до непотрібної втрати цінних людських ресурсів. З 75 000 польських військовослужбовців, які воювали у Франції, тільки 19 тисяч втекли до Британії і 5000 з них були пілотами, яких спочатку планували навчати та оснасти в Великобританії.
Коли поїзд з польською урядовою ієрархією, 800 тонн золота та групою солдатів прибув на залізничну станцію в румунському прикордонному місті Велико-Татьян, готовий до поповнення водою й паливом, група добре озброєних солдат німецької преторіанської гвардії зірвалася на платформу і оточила весь потяг, спрямовуючи зброю на кожен вагон.
« Що тут відбувається? » Маршал Шиміґли і президент Моский були приголомшені цим видовищем: « Швидше, забирайтесь звідси!» На жаль, поїзд не був висококласним спортивним автомобілем, який міг би подолати сотні метрів за кілька секунд.
У цей час зазвучав гучномовець: « Послухайте людей в поїзді, у вас є одна хвилина, щоб покласти зброю і спуститися сюди. Якщо ні, ми будемо стріляти без розбору! Тепер починається зворотній відлік, 59, 58...".
Коли солдати з ракетами стояли над дахом, вони мали « залізений кулак » і навіть два танки зі своїми почорнілими гарматними кулями, а чоловіки в машині не хотіли чинити опір.
Поляків, що йшли в чергу на вихід з поїзда, коротко обшукували, нумерували і заштовхувалися до вагонів поїздом.
Дивлячись на президента Москви і маршала Шиміґлі, які йшли по вагону з розчарованими та покірними обличчями, генерал-майор преторіанської гвардії із посмішкою вийшов вперед: « Джентльмени, це довгожданна зустріч».
"Ти, ти..." - Двоє чоловіків з ненавистю втупилися на молодого чоловіка, який йшов за генерал-майором із навантаженою ембльовою румунським прапором на грудях, і їм просто хотілося кинутися вперед та розірвати його на частини. Цей молодий чоловік був не хто інший, як румунський наслідний принц Міхалі. Як посміли ці підлі й безшвидкі хлопці розіграти такий трюк, щоб поставити пастки в території своєї країни?
« А ви не боїтеся, що вас засудить міжнародна спільнота? »
Міхай розвів руками з невинним видом: « Ви всі є важливими злочинцями, які шукаються в Німеччині, і як дружній країна, що має договір про екстрадицію Німеччини, ми зобов'язані допомогти німецькій країні ловити злочинців, а також методи залучення до пастки.
Батько Міхалі, Керрол II, був відомим плейбоєм. Міхалі народився в сім’ї Керрола II і його другої дружини, грецької принцеси Єлени. Він став новим королем Румунії у 1927 році, коли Арлол II знову відрікся від трону й втік до Парижа зі своєю коханою під час шестидесятного віку. Міхалі I був наймолодшим королем з усіх європейських династій того часу. Але через три роки, 1930 року, Кароль II повернувся до Румунії.
Ми добре знаємо, що більшість європейських королівських родин є членами родини і Румунія не була винятком; Фердінанд, який змінив свого дядька на посту короля Румунії в 1914 році, був членом побічної гілки сім’ї Гогенцоллернів. І цей Міхалі виріс як мозковий центр Янікника, і в той момент Румунія стала майже вассалом Німеччини, тільки демонструючи нейтралітет, так само як Іспанія.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini