« Ті, хто тепер командує французькою армією, не є ні божевільними дівами, ані карликами. Можна сказати, що останній справжній французький солдат помер у напоєонівську епоху."
Рундштедт був приголомшений, і перш ніж він встиг повністю щось сказати, він почув, як Янголанґ запитав: « Ви казали про останню велику війну генералу Руддштедті, чи ми мали шанс перемогти у Першій світовій війні?»
Якщо подивитися на всю історію з Божого погляду, то можна побачити, що Німеччина у Першій світовій війні все ще мала можливість перемогти.
У 1860-х і 1870 роках Пруссія « перебрала» проти всіх країн, де жили сусіди, впала Данія, Оріген та Франція. Найбільший політичний внесок у об’єднання Німеччини був відомий « канцлер» Бісмарк, а найбільший військовий вклад вніс не фельдмашала Маух, « помічник». Ці дві людини були відомі як "близнюки-стіни Рейха".
Після смерті кайзера Вільгельма I 1888 року старший Маух невдовзі оголосив про своє звільнення з служби і помер у 1891 році.
Однак він уже передбачив, що в майбутньому Німеччина може бути змушена воювати як на Східному, так і на Західних фронтах.
З цієї причини Маух-старший наполягав на поступці Францією Ельзаса і Лотарингії Німеччини у Франкфуртському договірі. Маючи ці два стратегічні пункти, німці займали вигідну територію на німецькому кордоні. Дві столиці спорудили величезний чотирикутний укріплений район з двома фортецями на материковій частині Німеччини і мали крутих Арденн, які могли захищати лише невелику кількість військ від можливих французьких наступань.
У порівнянні з Францією, військова мобілізація і озброєння царської Росії були набагато відсталими, тому Старий Маух розробив план боротьби: обороняння на заході та атака на сході, тобто. Охорона вузької і небезпечного франко-германського кордону на заході, в той час як його армія повинна була опуститися на рівнини Східної Європи і взяти на себе ініціативу у знищенні російської армії, використовуючи переваги Німеччини у військовій мобілізації та технології озброєння, щоб отримати сприятливу ситуацію на полі бою, а потім використовувати її для козирів на дипломатичних перемовин і запропонувати Росії м'який світ. Потім російська армія використовувалася як дипломатичний козир, щоб запропонувати Росії м’які умови миру, закликаючи її вийти з війни і покласти край дилемі бою на два фронти. На думку старого Маоці, військові засоби були в певній мірі необхідні для відповідності зовнішньої політики, війна була продовженням політичної діяльності, а перемога на полі бою мала відкрити йому більш сприятливу і вигідну ситуацію у дипломатичному плані.
Унаслідок цього Шліффена філософія німецького військового товариства докорінно змінилася, і він не вважав себе дипломатією збройних сил. Натомість він вважав, що борг — це невиконана справа, коли військові проблеми залишають для вирішення в дипломатичній сфері.
На відміну від Мауха-старшого, який мав широкий коло інтересів і глибокий дослідницький дух (Мах-шоурочі уважно вивчав залізниці та акції цих компаній в момент їх виходу на біржу, що зіграло важливу роль у його подальшому використанні залізних доріг у військових діях), Шліффен був чисто воєнною людиною, яка зосередився на дослідженнях і дедукціях, пов'язаних з бойовими операціями, і мало цікавився питаннями поза військовою сферою.
Це призвело до того, що коли він почав розробляти оперативні плани, він зазвичай розглядав тільки одноровні процедурні елементи, такі як військові витрати і маршрути маршів. Маух-старший стверджував, що в разі майбутньої двофронтової війни у Німеччині (тобто. Франція і Росія утворюють антигерманський союз, Німеччина буде важко перемогти так само швидко, як у австрійській та франко-псузькій війні. Однак Шліффен вважав, що Німеччина повинна добиватися швидкої перемоги, інакше вона не могла дозволити собі виживати мільйони людей у прийдешній війні. З цього погляду план Шліффена майже завжди зосереджувався на тому, як здобути швидку перемогу.
У початковому плані "Старий Маух" німці захищалися на Західному фронті проти Франції, і було досить стримувати противника невеликою кількістю військ. Але Шліффен оцінили це як передачу ініціативних атак та втрата контролю над темпом війни. Отже, його план дуже відрізнявся від старого Мауха, і Шліффен вважав, що Німеччина повинна взяти на себе ініціативу в нападі на Францію й швидко її знищити. Оскільки Франція мобілізувалася для війни набагато швидше, ніж царська Росія, то мала менше військ, аніж в Росії. Для Німеччини це могло б призвести до більш рішучої перемоги над французами.
З 1891 до 1897 року Шліффен розвивав і корегував план сухопутної війни.
Щоб сформувати ефективний удар проти Франції, він вирішив атакувати північної частини передових позицій французів круговим і обхідним шляхом. Це було пов'язано з тим, що французькі укріплення на франко-германському кордоні в той час були настільки щільними і надійними, щоб лобова атака була дорогою. Але проблема вузеньких доріг і надто малого простору вздовж північної сторони французьких позицій ускладнила швидкий прохід великих німецьких сил, тому Шліффен задумав захопити Бельгію, щоб провести зовнішню обхідну та тилову операцію проти французів на германо-францусській кордону. На цей момент основні контури плану Шліффена були сформовані.
З 1898 до 1904 року Шліффен продовжував корегувати подробиці свого плану битви. Очевидно, Шліффен не брав до уваги стану Бельгії як нейтральної країни або таких чинників, як норми міжнародного права, оскільки завоювання Бельгії на Західному фронті для нападу на Францію було основою плану Шліфена. Щоб завершити німецьку кругову операцію, план Шліффена розвернув велику кількість військ на правому флангі Західного фронту і провів більшу концепттуальну роботу у плані виготовлення зброї та штабних операцій, а до кінця 1905 року План Шліфана був повністю завершений.
Німеччина розгорнула вісім дев’ятьох своїх сил на Західному фронті, особливо на правій флангі західного фронту (тобто. на германо-бельських кордонах, і тільки одну дев'яту на Східному фронті згідно з планом Шліффена.
Проте Джуніор Маух, який зайняв посаду начальника німецького Генерального штаба, був здивований мужністю Шліффена і не вирішив переманити 26 дивізій з правої фланги, щоб посилити лівий та центральний фланги й зміцнити захист проти французького фронту та російських кордонів.
Через відсутність 26 дивізій німецькі сили були розтягнені до межі, і в міру проникнення німців вглиб Франції розрив між німецькою 1-ою армією, яка відповідає за наступ на Париж, та 2-й армію, що відповідала за тактичну координацію, збільшився до десятків кілометрів, а головнокомандувач Першого війська Крюгер боявся, який його фланг подасться французам.
Рішення про стиснутий показ двох армій було швидко схвалене начальником Генерального штабу Маумгем-молодшим. Зрештою, Мауха-молодшого також турбували кілька колод в лінії, але він не міг заповнити їх через нестачу військ, тому вважав пропозицію Крюгера розумним.
Потім одна група змінила напрям свого просування, відмовившись від початкового плану грандіозного обходу з заходу і південно-западу від Парижа, і замість цього пішла на південний схід від Парижу, втративши свій найкращий шанс захопити Париж та заклавши основу для подальшої поразки на Марні.
Невдача у битві на Марні запобігла повному воєнному краху Франції і реорганізувала нову лінію оборони, залишивши західний фронт в кутику. Таким чином, Німеччина втратила можливість швидко розгромити Францію, а потім повернути назад до Росії, і виявилася в жахливому становищі, коли їй довелося воювати на східному та західному фронтах, що створило передумови для поразки Німеччині.
Полковник Бауер, німецький штабний офіцер, записав цю сцену: « Колишній начальник Генерального штабу (Мах-молодший) з блідим обличчям сказав імператорові (Вільгельму II): "Ваша Величність, ми програли війну".
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini