Понад 100 бомбардувальників « Москіт» 3-го німецького сухопутного авіакорпуса без прикритті винищувачів різко кинулися на різні аеродроми біля польської столиці Варшави.
Оскільки Варшава була всього за 400 кілометрів від кордону з Німеччиною, навіть « Штуки» могли летіти туди і назад, а бомбардувальники мали ще менше проблем.
Ці бомбардувальники несли понад 3000 тис. 50-кілограмових бомб Sc50, яких було достатньо для того, щоб розбити аеродроми навколо Варшави.
Хоча бомбардувальникам довелося знизити висоту, щоб досягти точної бомби, пілоти не виявили жодної загрози, але польські винищувачі залишилися позаду, а не дуже важка наземна зенітна артилерія була залишена швидкістю літаків.
Коли бомби падали одна за одною, літаки ставали все легшими і на мить падіння останніх бомб вони літають зі швидкістю понад 600 км/год, залишаючи в пилі польські винищувачі, максимальна швидкість яких становила менше 400 миль.
Пілот одного з бомбардувальників вигукнув: « На жаль, у цього літака немає гармати, інакше я міг би вбити цих поляків».
Другий пілот з одного боку засміявся: « Нічого не поробиш, повідомте цим хлопцям із ВВС, що тут більше ніж 30 мішені, вони відлетять, якщо ми запізнимося.
Він сказав не літаки, мішені.
Йому дійсно здавалося, що ці підняті польськими літаками були простим мішечком, яка не могла впоратися навіть з бомбардувальниками, як вони могли порівнятися із професійними винищувачями класу « воздух-повітря»?
У той момент, коли польські пілоти в повітрі були на грані блювання кров’ю від депресії, один гостроокий пілот закричав: « Невеликі літаки!».
Його попередженням, один за одним Bf109 зривалися з хмар у небі, зі свистом попрямуючи до цих польських винищувачів.
Усередині кабіни німецького літака Адольф Гарланд зимно дивився на свою жертву.
Адольф Ґаланд народився у містечку Вестфалії, другому синові адвоката і був молодшим братом серед двох старших (оби з яких були пілотами-асамі: один розбив 17 літаків ворога, інший — 54.
Ґарланд почав будувати моделі літаків у 12 років і літати на планрах в 16 років. У 32 році, закінчивши середню школу в Гінденбурзі, він вступив до авіаційної школи Люфтганзи для навчання польотів цивільним літакам і через рік отримав свою першу ліцензію. У цей час німецьке військове міністерство почало створювати « Чорні ВПС » і його "запросили" вступити в ВВП як пілота-винищувача.
У 35-му році під час навчального польоту на біплані Fw44 маленький осколок скла назавжди залишився в його оці, у результаті чого він частково осліп. Хоча він зміг продовжити політ за допомогою свого командира, майора Риттеля, через рік його розбився і був госпіталізований. Він здав медицину, запам’ятавши всі літери і цифри на лікарняній карті зору у друкованому вигляді.
Він також брав участь у громадянській війні в Іспанії, але на жаль не був одним з перших. За всю цивільну війну він розбив 9 ворожих літаків і довгий час почувався пригніченим через те, що йому не вдалося вбити 10 людей та стати справжнім асом.
Почувши з диспетчерського центру новину про те, що ворожі винищувачі появились під Варшавою, Ґарланд, який очолив загони без потреби, негайно помчав туди із додатковими кінськими силами і боявся втратити ці зусилля.
Тепер він мав стати справжнім асом! Ґарланд стримав своє хвилювання і прибрав польський винищувач в кобуру свого власного механічного прицілу!
Поляки, здавалося, теж помітили їх, роблячи незграбні маневри ухилення, але, на жаль, вони скоро дізнаються, що недоліки обладнання іноді не можуть бути компенсовані майстерністю.
Для військових літаків головне — швидкість, а зі швидкістю береться маневрність. Німецькі FW190 значно переважали польських винищувачів за своїми характеристиками, але вони зривалися з хмар, залишаючи полякам лише частку секунди на реакцію.
Натиснувши на курок свого кулемета, дощ куль розніс польський винищувач, в який він цілився, у повітрі.
"Ура!" — Ґарланд з хвилюванням стиснув кулак: він збив десять! Нарешті він приєднався до асів Імперії!
У Другій світовій війні було багато асів Люфтваффі з більш ніж 100 бойовими нагородами, і вони стали духовними ідолами Луфтвафі та навіть сухопутною армією.
На військових форумах пізніших поколінь знайдеться багато людей, які задають собі питання, чи не надто перебільшені ці надзвичайні досягнення Люфтваффі? Але якщо ви думаєте про Хартманну, Новотні, Шнауфере, Гельмут Рандте, Марсо, Вітті та німецькі ВВС, то побачите, що всі вони були на висоті. Ренд, Марсо, принц Вітгенштейн і т.д., ви побачите, що та ж німецька строгість проявляється у підтвердженні їх рекордів в повітрі.
Навіть якщо ви раптово ввірєтеся у бій і самі подолаєте бригаду ворожих літаків, а потім зіб'єте їх всі, але коли слідчі органи не знайдуть прямих чи побічних свідків, ані гармат повітряних камер (дехто треба помітити, є лише знаряддями фотоапаратів, навіть не знаряддями. Тому він не є панацеєю від усіх бід. Навпаки, як камера 1940-х років і та, яка збиралася видатися десятками тисяч, якість її зйомки цілей на відстані сотень метрів сумнівно, а частота кадрів обмежена і фактично не повністю відтворити атаку противника і якості зображення погане) докази, вибачте, ми не вважаємо, що ви їх збили, і не ставимо за це бойову заслугу.
Під кінець Другої світової війни Новотон піднявся в повітря на me262 і повернувся на землю, заявляючи, що збив B24 та Mustang, але підтвердився тільки Б24, у той час як Ренд скинув чотиримоторний бомбардувальник після нічного бою, інший пілот також стверджував, ніби збивав його, і слідчий орган виніс рішення і присудив бій іншому пілоту.
Якщо б не це суворе підтвердження, Гартманн мав би більше 352 дієвих вбивств плюс "непідтверджені вбивства".
Однією з причин високих результатів Люфтваффі є те, що цим пілотам доводилося боротися до кінця, коли вони йшли в бій, і високий рівень таланту дійсно дозволив досягти неймовірних наслідків. Але це не сприяло перемозі їх знань іншим, тому в наступні роки рівень ВВП впав. Старі американські та биківські пілоти літали достатньо для декількох місяців і відправляли їх назад в тил у ролі інструкторів, щоб навчати новачків в поєднанні з реальним бойовим досвідом отримувався ось такий чеснотливий коло. Війна — це не еліти, а велика кількість мічманів, на яких слід звернути увагу.
Звичайно, він не дозволить цій «трагедії» повторитися перфектно. Як тільки вони збивали десять ворожих літаків, пілоти негайно переходили в тил і проводили місяць навчання кадетів у школі, після чого поверталися на фронт, щоб продовжити вбивати.
Оскільки їм не доводилося супроводжувати і битися зі своїми ворогами, ці німецькі бійці використовували тактику « один удар та вихід ». Менш ніж за кілька хвилин уся Варшавська бригада пошматованих комах була складена на качиль, а німецькі літаки - повстанці пішли геть.
Фельдмаршал Сімігве, який прибув до Генерального штабу, був приголомшений почути новину про знищення Варшавської бригади розорелів і сказав собі з недовірою: « Нам потрібна допомога наших британських та французьких друзів і нам потрібні найкращі літаки...».
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini