Він легко вирішив завдання, поставлене Обгортком, і це викликало в нього захоплення.
« Ви геній, Ваша Високість, і це добре рішення. Але цей метод заважає нанести ракеті удар занадто далеко, чи не так? " — Зрештою, навіть найвідповідніший пілот міг помітити ворожі літаки за 30 кілометрів від нас, оскільки управляти V2 з далекою швидкістю польоту 300 кілометрів? І вага самого дроту - це велика проблема! Боюся, що перевищення певної довжини вплине на політ ракети!
Він кивнув: « Це проводне наведення потрібно використовувати тільки для ракет малої дальності ворожих танків, бункерів тощо. Коли можна буде виробляти оптоволокно, воно буде використовуватися замість дротів, і на той час не буде проблем з ворожими бомбардувальниками." — Вага, довжина і затухання сигналу металевих провідників обмежують дальність ракет поза 2000-3 000 метрів, а цілі бойові в основному протитанкові та антибункерні.
Провідний провідник наведення останнього часу є оптоволокно. Оптоволокно через невелику вагу (кілометр мідного дроту важить 3 кг, десяткість кілометрів оптова всього кілька сотень грамів), добру маскування (дані зображення, інструкції керування лазерним променем у волокнині внутрішньої передачі, без зовнішнього світла, електромагнітне випромінювання, з сильною атакою приховування), велику відстань до 60 км) та інші переваги і дуже сприятливі.
У майбутньому оптоволокно буде найбільш тісно пов'язано з широкосмуговим зв"язком. Кожен, хто має доступ до Інтернету, знає, що швидкість передачі інформації оптоволокну вища за традиційний мережив. Зрештою, оптоволокно використовує світло для передачі сигналів, а швидкість світла є найвищою з усіх відомих сьогодні.
Деякі люди можуть подумати, що « оптика » - це гучна технологія, яку розробили лише в останні десятиліття. Насправді 1887 року він побудував перший оптичний волокно завдовжки 2 метри.
Виготовлення оптичних волокон може бути легким і складним.
Легко, тому що оптичне волокно - це скло (і звичайно ж пластмасове волокна), таке оптично вивезете в вікна.
І це складно, тому що потрібно зробити оптичне скло досить чистим.
Скло, яке використовують для оптичного волокна, має товщину за декілька кілометрів і ви можете бачити об'єкти через це скло, навіть якщо його завтовшки кілька миль.
Звичайно, він не буде ігнорувати цей стратегічний фокус на продукції, але, на жаль, у світі досі немає проривного обладнання і ніхто не може подолати вузького місця в технологічному процесі, а отже не зможе здійснювати масове виробництво.
« Ми можемо вивчити безпровідні методи наведення недосконалої людини. Наприклад, радіо чи телебачення. Встановіть камеру і передавач сигналів у передній частині боєголовки ракети, потім постійно надсилайте сигнали, а на станції управління встановіть телевізор та приймач для прийому сигналу, що надсилаються камерою, і оператор може керувати ракетою під час перегляду телевізора." - Сказав Янник.
Це не надто велике прохання, знаючи, що першим у світі безпровідною зброєю був німецький «Фриц-Х» часів Другої світової війни.
"Фриц-Х" була загальна вага 1570 кілограмів, довжина 3,2 метра, максимальний діаметр 562 мм і хрестоподібне крило з розмахом 1,6 метра. Комбіноване крило хвостового управління має круглу конструкцію з чотирма радіокерованими рулями і п'ятьма підсвічуваними трубками в задній частині, що дозволяє пілотові точно визначити розташування радіації бомб Fritz-X та втручатися для виправлення її курсу.
Першим зброєю з телевізійним наведенням були ракети Hs294D, які використовувалися Німеччиною у Другій світовій війні.
Їхня ефективність і результати спірні, але вони є родоначальниками сучасних керованих ракет пізнішого часу.
Але обидва ці методи мають недоліки, радіонаведення має поганий захист від перешкод і може бути легко заглушено противником та втратити контроль. А як один із видів радіокерованих ракет, що мають телеуправлю не лише всі згадані раніше вади, але й можуть працювати тільки вдень з погодними умовами; якщо є дим, пил, туман та інші умови поганої видимості дії бойової ефективності, то зменшується. І обладнання на бомбі складніше, і система керування дорожчею.
Але незважаючи ні на що, він повинен був розробити зенітні ракети. Від думки про величезну силу бомбардувальників Америки по спині Янніка втікають мурашки.
У ранній період Другої світової війни Німеччина практично створила кризу на середніх і пізніших етапах розвитку артилерійських частин, оскільки результати досягнення існуючого зеніту були непропорційними ракетами. Підраховано, що на кожний збитий літак німцям потрібно було витратити 16 000 снарядів 88 мм, а це дорівнює 6000 куль 105 мми або 3000 бомб 128 мму.
Будь-яка людина з долею прозорості могла передбачити, що ситуація буде продовжувати погіршуватися в міру технологій та збільшення швидкості літаків і що оперативна ефективність безперечно буде значно підвищеною за рахунок використання ракет класу « Земля-повітря», 1 ракета на один літак. Пам’ятайте, що сучасні літаки не є реактивними літаками, які безслідно з'являються і зникають у пізніші часи.
Незважаючи на те, що Німеччина розробила ракети класу «земля-повітря» "Gentian" (Fire Lily Butterfly), "Watherfall", "Buterfry", Rhine Davgter" та багато інших людей, вона не прийняла цієї передової форми оборони. Це пов'язано з тим, що при такому переході існують величезні ризики не тільки зі зброєю, але й із способом її використання. Варто зазначити, що перехід у існуючу парадигму ПВО від режиму парного прогнозування до радіолокаційної наведення був пов'язаний з багатьма технічними труднощами, і такі ризики повинні були змусити німців бути обережними.
Янік вірив, що при маленькому розвитку він зможе розгорнути цю зенітну зброю до початку масового бомбардування Німеччини союзниками.
Ці зенітні ракети, можливо, не так ефективні, як могли б бути, але хоч би якою низькою була їхня точність, вони були б абсолютно смертельно проти щільного коробчастого ладу бомбардувальників. Якщо флот наважиться розсередитися, то німецькі винищувачі обов'язково навчать янки, як себе поводитися. На той час потрійної перехоплення зенітніх ракет, Зенітних снарядів із близькою розривом і висотних шпинків повинен був розбити стільки так званих повітряних бастіонів, скільки їх буде.
« Я не думаю, що найближчим часом відбудеться добрий стрибок в цих двох ракетах, якщо тільки не з'являться нові технології. Тепер дослідницький відділ буде розділено на три групи, перша група продовжує шукати шлях поліпшення цих двох ракет, друга група вивчає ракети класу « з возудух-повітря», наземні і морські снаряди, а третя група починає вивчати зондування ракет."
Академія ракетної науки тепер була повна талановитих людей. Не кажучи вже про місцевих вчених, таких як Вернер фон Браун, Губертус Штругхольд, Людвіґ Планте і т.д., крім талантів, залучених з-за кордону.
Сергій Павлович Королев з Радянського Союзу (за втручання Яніка, в результаті якого у його лабораторії періодично відбувалися аварії, а під час останнього вибуху загинули десятки людей, і владу відправили кілька керівників прямо до Сибіру, назавжди заборонивши такі дослідження) був таємно прийнятий агентами німецької розвідки в Німеччині. Але хто знав, що цей хлопець був непримирим і відмовився співпрацювати. За рік суворого і м’якого лобіювання, перш ніж він погодився служити в Німеччині, знадобилося більше року.
Такі вчені, як Роберт Гедзіен Годдард і Теодор фон Камен, « батько космічної ракетної техніки» в США були ‘ похитовані ’ Німеччиною для створення ракет. Боюся, що американці сьогодні навіть не знають, яке паливо використовують у ракетах. Не кажучи вже про складну технологічну інженерію навігації, реактивних двигунів та матеріалів.
https://literna.net/uk/books/246-ya-stav-spadkoyemtsem-nimechchini