Амель глянув на один з тунелів, що ведуть до арені. Його увагу привернула могутня вогняна аура, яка виходить звідти.
- Це Лев, мабуть. Дуже сильний, дуже владний, — прошепотів він подумки.
З тунелю вийшов високий, неймовірно мускулистий чоловік. Якби у цьому світі існували стероїди, можна було б подумати, що він ївся ними на сніданок, обід і вечерю протягом десятиліть. Його тіло було настільки розвиненим, що Амелл навіть не здогадувався, чи такі м’язи взагалі можливі.
Лев підійшов до Емілі і, опинившись за кілька метрів від нього, впав на коліно. Його м’язи напружувались, роблячи його фігуру ще більш грандіозною.
— Я прийшов за твоїм покликом, Величний Творець, — сказав він, його голос лунав як грім.
– Ти, мабуть, Лев. Один з двох, хто живе на цьому боці острова, сказав Амелл: « Я наказую йому встати! »
- Я маю на увазі, що Величний Творець почув про мене. Я — Лев, Лев Золотого Сонця. Унікальний вид лева, який еволюціонував, з гордістю заявив Лев.
- Ти сам дав собі це ім'я? Тому що я ніколи раніше не чув про Ліве Золотого Сонця, — зауважив Амелл, дуже недовіряючи відповідному назві.
- Саме так. Ми, п’ятеро Володарів, все називаємо себе по імені і всі ми — унікальна істота. Ти побачиш це, коли зійдуться інші, — відповів Лев.
- Це я вже знаю. Кожен з вас володіє унікальною енергетичною сигнатурою. Ти сам по собі вражаєш, — сказав Амелл, зберігаючи нейтральний тон. Він не хотів, щоб їхні стосунки стали надто близькими.
У цей момент пролунав гучний вереск, і через стіни з'явився масивний грифон, що не вступає у розмірах Орландо.
— Здається, Аврора вже тут, — сказав Амелл.
- Це моя довічна суперниця, — пробурмотів Лев, його погляд впився у істоту, що приземлилася поруч з ними.
Аврора схилила голову перед Амалилом, висловлюючи покірність.
– Аврора. Ти така прекрасна, як я і чув. Могутня і горда, ти заслуговуєш свого повелителька, — сказав Амелл.
Вона підняла голову, відкривши яскраві золоті очі.
- Я не варта таких слів, Величний Творець. Як наш батько і Творець, те, що ми маємо, — це лише незначна частина того, чим ти володієш - її голос звучав з благоговінням та гордістю.
Лев закотив очі.
- Констатуєш очевидне, Аврора. І я бачу, ти все ще не виправила свій безглуздий голос. Хіба ти не повинна бути жінкою? - Він посміхнувся, очевидно насолоджуючись її збентеженням.
- Нічого не починай сьогодні, виродку! Я не дозволю тобі соромити мене перед Величним Творцем, — різко відповіла Аврора, контролюючи гнів.
- Два великих Володарі сперечаються через таку дрібницю перед Верховним Творцем, — пролунав голос з тунелю.
З нього вийшли три: Місяць, Елеонора і Кейбел. Кейбел, високий чоловік з довгим каштановим волоссям, виглядав так, ніби йому за п'ятдесят. Він був останнім з позосталих драконів.
Місяць, з довгим фіолетовим волоссям і майже без одягу, всміхнувся й підходив до Амелу.
- О, Величний Творець. Як же я хотів зустрітися з вами особисто! - Її голос звучав як мед, а рухи були повні кокетства.
Елеонора вщипнула її за руку, суворо подивившись на неї.
- Ти не можеш спокусити нашого Лорда-відца, — прошепотіла вона, потім повернулася до Амелу і з посмішкою вклонилася.
- Для мене велика честь познайомитися з вами, лорде!
— Це честь для мене, — відповів Амелл і звернувся до Місяця.
- Ти могла б успішно звабити безпомічних істот у Мертових Землях, але дозволь мені попередити тебе: я ніколи не поступлюся твоїм намаганням. І якщо ти наполягатимеш, знай - мені не важко створити нового Володаря.
Місяць спочатку замерла в шокі, але потім її обличчя осяяло дивною посмішкою.
- Я люблю сильних чоловіків, вона облизнулася губами і відкинула волосся в сторону.
Елеонора, одягнена в лазурне плаття римського стилю, опустилася на одне коліно.
- Прошу вибачення за її неналежну поведінку, Лорд отче. Я - Елеонора, фенікс блакитного вогню. Відтепер і назавжди я до ваших послуг.
Амелл уважно подивився на неї.
- Твоє сходження на трон Володаря відрізняється від інших, чи не так? У тобі є щось особливе. Розкажи мені про своє минуле.
Елеонора опустила очі.
- Моє минуле ганебно, лорде отче. Я колишній лейтенант Володар, який намагався захопити Божу Гору. Це час, який я хочу забути. Це ганебна рана на моїй спині, яка ніколи не заживе. Вона продовжує кровоточити і пачати землю, по якій я ходжу.
- Ось чому я зробив мертві землі своїм домом. Я не заслуговую жити серед живих з моїм ганебним минулим, - вимовила Елеонора, її голос звучав стримано, але в ньому відчувся глибокий біль.
Амелл уважно слухала, не перебиваючи. На її обличчі з'явився вираз, який важко описати - суміш співчуття і горя. Коли Елеонора закінчила, Амелл нахилила голову і сказала:
- Елеонора. Той старий дурень, Володар, мертвий. Його голова висить над каміном у моєму замку. Його вчинок кидає тінь на тебе, бо ти прийняла його мантію. Але більшість образ я можу пробачити. Тільки ніколи більше не роби такої помилки, інакше ти приєднаєшся до того дурня над моїм каміном.
Елеонора опустила голову, але в її очах запалилася іскра надії.
- Мій Лорд, це моє ганебне минуле, від якого я ніколи не позбудуся. Але, незважаючи на це, я доведу свою відданість вам, скільки б часу це не зайняло. Я зовсім не схожа на того дурного сюзерена, якому служила раніше.
Сказати, що вона була щаслива, — це нічого не сказати. Нарешті вона почала слабнути, бо була дуже сильна і ніжна.
Амелл кивнула, її погляд став твердим.
- Я чекаю від вас великих справ, від усіх вас - вона випустила трохи своєї аури, рівно стільки, щоб її сила відповідала силі Володарів. - Тепер про те, навіщо я вас усіх сюди покликала. Думаю, найрозумніші з вас вже здогадалися. Я хочу точно знати, наскільки ви сильні.
Його кривавий намір вирвалося назовні, змусивши всіх зробити крок назад. Елеонора і Калабе почали тремтіти від страху, який ще не наростав. Місяць теж стояв осторонь, але його трясло з іншої причини.
- Звільніть свою магію відразу. Покажіть мені, що у вас є все необхідне, щоб захистити мій острів від будь-якої загрози - наказав Амелл.
Лео перший прийшов в себе. Він видав маніакальний, лютий рів, і його магія вирвалася з тіла, як величезна бурхлива хвиля. Месність занурилася в абсолютну силу його магічної сили. Тільки Аврора залишалася непохитною перед цією владною магією.
Слідом за Лео Калеб випустив свою магічну силу. Їх магія разом розколола землю. Тоді інші провідники пішли їхнім прикладом і відразу зрозуміли, наскільки Лео та Аврора переважали інших. Їх магія домінувала, і разом вони змусили цілий острів здригнутися.
Дикі звіри, що бродили по острові, в паніці кинулися до Божої гори з надією знайти там захист. Для них це було не відмінним від битви між повеличиками. Ніхто не хотів загинути, коли потрапив у таку пастку.
Амелл стояв непохитно перед цією лютою атакою. Його плащ розвівся на вітер, але він не зрушився. Повелителі вклали у це все, що у них було, але Амелл залишився байдужий до їх магії. Вперше на його обличчі з’явилась умилка. Він знизив плечима і сказав:
- Вражаюче і небезпечно, але ви забуваєте, хто стоїть перед вами? Зітріть це зарозумілість з ваших облич. Дозвольте мені показати вам Божу силу.
Без попередження чари вирвалася з його тіла. Повелителі були відкинуті далеко назад, розбивши стіни Колізей і змінивши ландшафт своїми тілами. Аврора, у своєму масивному звірині, знищила сотні дерев, пролітаючи над землею.