Через кілька днів після битви головні члени Ґотея зібралися в кабінеті Амелла. Вони прийшли, щоб дізнатися правду про них і Шанкса - те, що Амелл переховував від них багато років на прохання самого Шанса.
— Як ви тепер знаєте, - почав Шанкс, — я син Ним. А вона вже близько тисячі років править цим світом. Ще до появи світового уряду вона була однією з багатьох правителів, але не єдиною.
- То вона старша за боса? — запитав Вэш, і всі погляди кинулися на Амелла.
– Ну... Можливо, Амелл опустився на стілець. - Дай мені ще п'ятсот років, і я стану старшим.
- У будь-якому випадку, Шанкс похитав головою, дивлячись на незадоволені обличчя своїх товаришів — це моя мати... була дуже особливою людиною. Дві її сили були в рівновазі, і саме вони дозволили їй прожити так довго.
- Безсмертя? - Уточнил Бьякуя. - Якщо так, то чому вона зараз мертва?
- Не зовсім безсмертя. Вона була... Особлива безсмертність. Можливо, я почну з того, чому було створено світовий уряд. - Шанкс зітхнув і поклав на стіл два меча. - Ось причина. Це мій меч, - він вказав на один з них, а потім на другий, — а це її меч. Моя мати заснувала уряд, щоб захистити ці два клинка.
- Але навіщо? - З збудженням запитав Вэш. - Це зброя масового знищення?
- Не зовсім. Це ключі до смерті моєї матері. Точніше, вони відкривають двері до найбільшої таємниці світового уряду. - Шанкс з'єднав мечі обстригми один до одного, і вони скинулися в одну чудову золоту клинку. - Всередині цієї кімнати знаходиться джерело безсмертя, як називала його моя мати. - Він підняв клинок, щоб всі могли його побачити. Він сяяв, наче золота зірка.
- Безсмертя твоєї матері виходить з джерела? - Він здивувався Тошіро. - Це щось нове. Я ніколи про це не чув.
- Невже тільки ви двоє знаєте про це? – запитав Кузан, маючи на увазі Амелла і Шанкса.
- Включаючи мою матір і п'ятьох старійшин, більше ніхто. Навіть Конг не знав про її існування. Вона створила інститут старійшин, щоб тримати владу в тіні.
- Це доволі серйозний розвиток подій, відкинувся на спинку стільця Бредлі. - Але ти сказав, що сили твоєї матері складаються з двох частин. Що ж є другою?
- Так, це її плід. Вона виграла Велику війну багато століть тому. Це неймовірний диявольський фрукт. Один з перших, що були знайдені. Можливо, найсильніший, але я не впевнений. Однак його не можна використовувати без джерела. - Шанкс знову розділив клинки, і вони стали виглядати як звичайні незнищенні мечі. - Дозвольте пояснити. - Він глибоко зітхнув. - Її плід відносився до типу росту. З кожним метрополісом вона збільшувалася, а разом з цим зростала і її сила. Але недоліком, і причиною, за якою вона могла його використовувати, було те, що з кожним скачком зростання вона втрачала роки життя, еквівалентні тому, наскільки ставала сильнішою. З кожним метром вона отримувала втричі більше сил, але це віднімало у неї тридцять років життя. Вона могла вбити нас усіх в тій битві, і Лаббок пощастило, що він залишився живий. Зрештою, її зруйнувало те, що життєві сили закінчилися. - Шанкс ледве стримав сльозу.
- То для чого їй потрібне джерело? - Усунув Торширо, висловлюючи спільну думку.
– Да. Незважаючи на назву, він не дає повного безсмертя, а лише продовжує життєву силу. Коли я втік, я взяв цей меч з собою, позбавивши її доступу до цієї сили.
- Добре, але якщо меч такий важливий, чому вона не прийшла за тобою? Вона ховалася в тіні, як боягуз, — холодно запитала Кел.
- Ще одне прокляття джерела. Чим далі вона від нього, тим швидше старіє. Вона створила старійшин і систему навколо них, щоб вони займалися її справами поки вона залишалася в замку.
- Так що тепер буде? Джерело ж не зруйнований, правда? - Бьякуя глянув на Амелла. Якщо хто і міг пройти через двері, яку не можна відкрити без ключів, то це був він.
- Ні, любий онуку! - Амелл кинув на Б'яку погляд, від якого він мало не оціпенів. - Я не такий імпульсний.
- Ми з Шанксом багато говорили про це. Ти хочеш оголосити, хлопче?
- З радістю! - Шанкс повернувся до присутніх і випростався. - Разом з Ґотеями ми створимо нову організацію. Я все ще вірю в початковий план моєї матері - захистити джерело від тих, хто не повинен знати про його існування. Це буде моєю місією.
- Моя організація стане хоронителем джерела. Ґотії заберуть місце світового уряду для миротворців, як це було в оригінальному плані Амелла. У мене немає бажання контролювати чи правити світом, як моя мати. Я хочу, щоб джерело було захищене. Це завжди було моєю місією і залишиться нею на багато поколінь.
- Почекай, ти питимеш з нього? - запитав Лаббок, у якого завдяки Амелу знову виросли зуби, хоча його гордість ніколи не заживе.
- Ні! Моє завдання як охоронця - запечатати цю кімнату. Ключі не можна знищити, тому я буду їх захищати. Я думаю, що саме вплив джерела звело мою матір з розуму. Вона була великодушним правителем. Але, знайшовши джерело, все змінилося. Я не зроблю тієї ж помилки.
- Приємно чути! - Амелл сказав. - Ну, тепер, коли ви всі в курсі, мені пора йти. Моя дружина та діти чекають, і я помру від бажання побачити їх. - Він плескнув у долоні і зник зі стільця.
- Стійте... Я хотів ще дещо сказати, - Шанкс недовірливо подивився на опустелений стілець.
- Ти його учень, вірно? - Посміхнувся Тошіро. - Ти повинен знати його звички. Він терпіти не може пустих розмов. Привілей або прокляття за надто довге життя. Він дбає тільки про важливі речі, а коли справа зроблено, втрачає інтерес. Досить ефективно, але дуже дратує.
- Гаразд, роботи багато, — озирнувся Бредлі. - У нас немає часу сидіти тут.
- Уходи! – гукнув Лаббок, встаючи з-за столу і кидаючи на Бредлі лютий погляд.
- Але я втратив усі зуби на тій війні і требу тижневої відпустки!
- Ну і що? — Бредлі відповів, його голос звучав холодно і різко. - Я повинен був вбити свого найкращого друга власними руками. Його кров ніколи не змиться, і я тепер маю гріх важчий за будь-який інший. Але ти ж не бачиш, як я плачу про відпустку. Змирися з цим!
З цими словами Бредлі зник, залишивши Лаббока на самоті, що задихається від гніву.
Веш підійшов до Б’якуї, і його обличчя виражало справжнє здивування.
- Я ніколи не розумів, скільки Бредлі віддав за готів. Я маю на увазі, що з радістю вб'ю свого найкращого друга, ось хто я такий. Але як він це робить? Він же не такий, як я, правда? - Голос Ваша звучав дивно стривожено.
- У мого батька найсильніша воля, яку я коли-небудь бачив. Можливо, навіть більше ніж Лорд Амелл. Я дуже поважаю його. Щодо того, як він справляється з усім цим, я вважаю, у нього є віра, — відповів Б’якуя перед тим, ніж залишити кімнату.
**** *** ЛИВАНЬ
Десь у світі, на маленькому острові, Амелл з'явився нізвідки. Острів був невеликий, з крихітним ліском і невеликим поместинням в його центрі. Це було його таємне місце, відоме тільки йому і його сім’ї. Острів був піднятий з дна океану самим Амеллом.
Перш ніж він добрався до лісу, пролунав знайомий орлиний крик, і через дерева з'явилася величезна тінь.
- Орландо, як мені не вистачало твоєї нерозумної фізіономії, — сказав Амелл, його голос був сильним і гучним.
Велетенський орел вдарив кігтем, але Амелл отримав удар кулаком. Сила зіткнення була така, що океан позаду них розколовся надвоє.
- Що? Чому ти так сердишся? Я ж сказала, що дуже сумувала за тобою! - Амелл відштовхнувся і перекинув орла.
- Ти все ще не розумієш жартів, так?
Орландо встав, випроставши спину, і його гордий погляд проколов Амелла.
- Гаразд, я тебе зрозумів. Але, ви повинні мене пробачити, у мене було так багато турбот, що я просто забув взяти вас з собою.
– Каа! - Проричав орел.
- Гей! Не смій так когось називати! І битва була не так вже й велика, ти нічого не пропустив! Хіба ти не чудово провів час тут з Голд? А де твоя друга половинка?
– Каа! - Орландо став ще гордішим.
- Догляд за дітьми, я бачу. І про скількох крихітних Орландо мені тепер доведеться турбуватися? - Амелл посміхнувся при думці про те, щоб подарувати своїм дітям орлів як коней.
– Каа!
- Що? А ви хто? Якісь сексуальні демони? - Амелл мало не впав навзнач. - Як це взагалі можливо? Як Голд ще не померла? Невже вона народила сто чотирнадцять дітей? Це безумство!
– Ка!
- Не кажи мені цього, я знаю, що ви, хлопці, особливі. Особливо дурні! - Амелл розсміявся, до великої незадоволеності Орландо.
- Я не можу дочекатися, коли побачу Сильвію і Близнюків. Я так довго їх не бачив, — сказав Амелл, схопившись на спину орла. Але Орландо не напав на землю, натомість він сів.
- Що? Ти протестуєш?
– Ка!
- Що за жарт? Ти образився жартома? Хіба не ти говорив мені давним-давно, що ти могутній і гордий король-Орел? Знаєш, набагато вище нас, смертних, за становищем? Ти це пам'ятаєш?
– Ка!
- Я не вибачаюсь! Я можу просто йти сам, - він зістрибнув на землю і заходив у напрямку помеди, що виднівся вдалеці.
– Кааа! - Орландо злетів, залишивши Амелла лежати в грязюці.
Навіть без скакуна Амелл дістався до садиби за кілька хвилин. Будинок випромінював приємне й затишне сяйво світла.
- Нарешті я вдома, — сказав він, відчиняючи двері.
Сильвія відразу ж кинулася в його обійми.
- Ти повернувся, і ти не мертвий! Слава небесам! - Вона притиснулася до нього, намагаючись стиснути свого чоловіка до смерті.
- Ні, не дякуй небеса, там мій батько. Натомість дякуй собі. Ти - єдина постійна річ, яка підтримує мене. Без тебе я б зовсім зник.
- Звичайно, ти не втратив своєї спокійності. Добре сказано, що Портґас Д Амелл взяв його за руку і повела всередину.
- Куди ми йдемо?
- А ти як думаєш? - Сильвія обернулася і підмигнулась. - Близнюки сплять, а мама хоче пити!
З усмішкою на обличчі вона втягнула свого чоловіка до спальні, і двері зачинилися.