У кількох милях від місця, де Веш розправився з агентом номер один, близнюки Тошіро і Лаббок боролися з іншими агентами. Але ці противники дуже відрізнялися від того, з ким зіткнувся Веш. Агенти, з якими билися близнюки, діяли як справжня команда, підтримуючи один одного і демонструючи відмінну злагоду. Тошіро бився з агентами два і чотири, а Лаббок - із п'ятьма. Двоє і четверо були сильними й енергійними жінками, а п’ять — німим чоловіком. Хоч би як Леббок намагався його дражнити, агент п’ять не віднісся до того, що сильно дратувало Лаббака, бо він оборонився виводити ворогів з себе. П'ятий виявився ідеальним противником для його характеру.
І все ж агентам було нелегко, незважаючи на свою вищість. Сили близнюків були величезні, і вони ледве встигали за ними.
- Тоші, чи не пора нам закінчити? Мабуть, капітан уже розібрався з Дофламінго, — крикнув Лаббок брату.
Вони боролися вже довго, і територія навколо перетворилася на зону воєнних дій. Будівлі були зруйновані, а все навколо покрилося льодом - робота Тошіро.
- Я не розумію, про що ти. Я закінчив, — ліниво відповів Тошіро.
Лаббок, ухиляючись від атаки агента п'ять, озирнувся і побачив двох жінок-агентів, заморожених за самою шию.
- Отже, ти закінчив, навіть не сказавши мені? Не круто, Тоші! - Лаббок ухилився від списа і одночасно обвив агента п'ять своїми мотузками.
- Про що ти? Навіщо мені з тобою радитися? - Тошіро створив з льоду стілець і сів.
- Тому що тепер я виглядаю слабше. Ти переміг двох, а я ще з одним возьмуся. Ось чому спілкування важливе! - Лаббок підняв агента п'ять в повітря, спостерігаючи, як той намагається вирватися.
Кожен рух мотузки залишав на тілі ворога крихітні порізи, і до цього моменту агент п’ять був уже весь у ранах.
- Ти і так слабшає, тому не бачу проблеми — байдужо сказав Тошіро, дивлячись на своїх заморожених противників.
- Коли-небудь я тебе так відлупцюю, що ти пожалкуєш про свої слова! - Лаббок злегка пошевелив пальцем, і одна з мотузк відрізав агенту п'ять палець. Але мовчазний противник навіть не здригнувся.
- З цим хлопцем взагалі нецікаво грати...
- Ми тут не для ігор, і твої погрози безглузді. Якби ти мене вбив, як би я міг пожаліти? Я був би мертвий, - Тошіро підійшов до заморожених агентів і почав вивчати їх маски.
- Саме через такі розмови я одного разу тебе прикінчу, - Лаббок відрізав агенту п'ять всю ліву руку, але той як і раніше не реагував.
— Продовжуй мріяти, дорогий брате, - Тошіро потягнувся до маски агента два.
- Стій спокійно, — різким рухом він зірвав маску, відкривши обличчя жінки. Їй було близько сорока, з темно-каштановим волоссям і карими очима. Морщинки навколо очей видавали її вік, але вона була дуже красивою.
- Вау! Красуня! - Лаббок, побачивши її обличчя, кинув свого противника і підбіг до брата. Він нахилився, щоб розглянути її риси.
- Так! - Він закінчив обстеження.
- Що ти взагалі несеш? Звільни мене, і подивимося, чи посмієш ти повторити це! - Вона закричала, кидаючи на Лаббока злісні погляди.
- Вона небезпечна! Тримай її під замком, Тоші, - Лаббок відступив з насмішкою.
- Не можу повірити, що ми програли цим двом... - Приємно вимовила інша жінка-агент, все ще в масці.
- Ну, повір мені, малюк! - Веш раптово з'явився поруч з Лаббоком, змусив його здригнутися.
- Не підкрадайся так, Вэш! Я ледь не розірвав тебе на шматки, тупиця! - Лаббок опустив руку, полегшено видихнувши.
- Це більше не повториться, босе! - Веш недбало відсказав, але його аура раптово змінилася і стала крижаною. - А тепер можу я запитати, чому ти балакаєш з ворогом?
Він витягнув пістолет і вистрілив агенту п'ять в голову. Голова ворога розлетілася на шматки.
– Чёрт! - Лаббок захитався, а решта агентів напружилися від крижаної аури Ваша. Тошіро залишався спокійним.
- Давненько я не бачив тебе в такому стані, Вэш. То ти зняв друк, так? – Тошіро нагальмувався.
- Цей агент один виявився сильнішим, ніж я думав. У нього був неприємний диявольський фрукт, тому довелося діяти швидко, — аура Ваша знову стала спокійною і на його обличчі з’явилася усмішка.
- Я зрозумів. Ці двоє мертві? - Спокійно запитав Тошіро.
- Звичайно. Або ти думаєш, я не в змозі впоратися з парою агентів? - Тон Ваша знову став холодним, а в очах загорівся вбивчий блиск.
- Я цього не казав, — Тошіро злегка підняв руки на знак миру. - Мені потрібно терміново поговорити з капітаном. Ми не можемо допустити, щоб ваш увійшов у цей штат в майбутній війні.
- Вэш, дружище, який друк ти зняв? - Нервно запитав Лаббок.
- Заспокойся, зелений. Тільки перша.
- Цей агент не був Ґарпом або кимось іншим, так що мені не потрібно було випускати більше, ніж це, - жартиво сказав Веш, трохи сміючись. - Це добре. Ну, як щодо того, щоб відвезти цих двох агентів назад на корабель? Вони повертаються з нами до Готей для допиту. Ти хочеш допомогти мені, взявши одну з них? А Лаббок може піти за капітаном, що скажеш?
Тошіро ненавидів говорити так, ніби розмовляв з дитиною, але стан Веша, коли він відпускав друк, завжди було вкрай нестабільним. У світі вже не вистачало пари королівств з тих пір, як Амелл в останній раз був тут завдяки Вэшу.
- Звичайно, я візьму ту, що вище, — відповів Тошіро.
Веш впевнено підійшов до агента без маски.
- Тримайся від неї подалі, покидьок! - Раптом крикнув інший агент.
Можливо, вона вважала себе важливою в’язнем і не очікувала, що її слова викличуть таку реакцію. Роздався гучний бавовну, і голова агента вибухнула, розбризкавши кров навколо.
Тошіро і Лаббок зітхнули, проклинаючи себе за те, що не запобігли цьому.
- Ти хочеш повторити це ще раз? - З злою посмішкою запитав Веш, дивлячись на обезголовлене тіло.
Він знову націлився на іншого агента, але між його пістолетом і метою виникла крижана стіна.
- Значить, ти вибираєш її сторону замість моєї, Тоші? - Веш повернувся до Тошіро з холодним виразом обличчя.
- Ні, я на твоєму боці, Веш. Але вона нам потрібна, у неї може бути важлива інформація — спокійно відповів Тошіро.
Він випромінював холодну ауру, і йому не подобалося битися з друзями, але це могло бути єдиним способом витягти його з божевілля.
- Не стій у мене на шляху! - Веш направив пістолет на Тошіро, готовий натиснути на курок.
Але в цей момент тонка, але сильна рука схопила Ваша за зап'ястя.
- Ми не боремося зі своїми, — пролунав голос.
Невідомий противник одним рухом зламав Вешу руку і швидким удар змусив його опуститися на коліна.
- Бьякуя, я не те щоб не ціную, що ти зайшов, але хіба ти не повинен бути зараз вано? - Він запитав Тошіро, дивлячись на командира другої дивізії.
- Через секунду! - Бьякуя подивився на Ваша зверху вниз і збив його з ніг.
Тепер, щоб виправити ситуацію, він приклав палець до серця Веша і за допомогою магії знову запечатав його сили. Переконуючись, що все гаразд з Вешем, він поплескав себе по спині і повернувся до Тошіро.
- План змінився. Мені довелося приїхати сюди особисто, тому що ні у кого з вас немає радіоприймача далекого впливу. Кайдо їде сюди, щоб одягтися, — серйозно сказав Бьякуя.
- Почекай, що? Чому б цьому хлопцю приходити сюди? Чи знає він, що капітан тут? – втрутився Лаббок, що стояв біля п'ятого агента.
- Цього ми не знаємо. Але у нього є зв'язки всередині CP0, і можливо вони злили йому ваше місце розташування. Причина його приїзду зараз не важлива. Через кілька годин Дрессроса перетвориться на поле бою, і нам потрібно зібрати всіх командирів. Вам двом треба підготуватися до зустрічі з Кайдо та його послідовниками. Я візьму з собою Веша і поговорю зі своїм дідусем, — Б’якуя перекинув Вашко через плече й повернувся до Тошіро та Лаббоку.
- Гарна робота з цими хлопцями. Відведіть її в безпечне місце, а ми розберемося з нею після закінчення роботи — сказав він і зник у пориві швидкості.
- Ну, цей день прийняв біса крутий оберт — з втомленим виразом обличчя вимовила агент два.
Тошіро подивився на неї поглядом, який говорив: « Ти не говориш.