У палаці на Дрессроузі, де жив нинішній король, в саду оточеному зеленою травою, пальмами і великим басейном, стояв високий чоловік із колючим світлим волоссям. Це був Дофламінго. Перед ним топталися троє його приблизних: Требол, Діамант і Піка. Тінь від пальм переховувала їх від сонця, але не через напруження в повітрі.
- Дофі, що нам робити з Амеллом? - запитав Требол, його голос тремтів, ніби він щойно вийшов з підліткового віку.
Коли прийшла новина про прибуття п’ятого імператора на Дрессроуз, вони тримали своїх підлеглих у повній готовності.
— Очевидно, нічого, — спокійно відповів Дофламінго, потягуючи напій. - Давайте подивимося, що він тут робить. Намагатися вигнати його - все одно що плюнути Кайдо в обличчя. Ви готові померти за таку спробу?
- Я кажу, нехай йдуть, ми не програємо! - З упевненістю заявив Піка своїм високим голосом.
Дофламінго посміхнувся, але його усмішка стала жорстокою майже садистською.
- Ой, Піка, не будьте занадто самовпевненими. Його онук бився з Гарпом і Сенґуку на рівних більше десяти років тому. Уяви, наскільки сильний він сам.
Піка опустив голову, але не здався.
- Вибач, Дофі, але тоді дозволь мені піти і привітати їх. Я можу привести їх сюди, замість того щоб чекати.
Він встав на коліна, очікуючи дозволу.
Діамант легеньким ударом по голові зупинив його.
- Хіба я не казав, що поки нічого не треба робити? Вони самі прийдуть. Немає сенсу їх шукати. - Він повернувся до Дофламінго. - Дофі, я думаю нам варто зв'язатися з Кайдо. У нього глибока ненависть до Амелу. Ми можемо використати це.
Перед тим як хтось встиг відповісти, на сад зрушився неймовірний тиск. Воно було схоже на хаки завойовника, але водночас воно дуже відрізнялося. Требол, Піка і Діамант були притиснені до землі, не в силах чинити опір.
- Я був би вам дуже вдячний, якби ви поки не зв'язалися з Кайдо. Хочу, щоб це був сюрприз, — почувся голос.
Амелл зійшов з неба, наче бог до смертного. Його погляд ковзнув по трьох старшим офіцерам, і їх серця на мить зупинилися. Вони думали, що годинник пройшов ще до того, як знову забилися.
Погляд Амелла зупинився на Дофламінго. Кров підробленого короля застигла в жилах, коли їх очі зустрілися.
— Прийнято кланятися, коли стоїш в присутності імператора, — холодно вимовив Амелл.
Він зробив швидкий рух рукою, і три пориви вітру вдарили Требола, Піку та Діаманта глибоко в землю.
— Ось як кланяються перед імператором, — зневажливо посміхнувся Амелл і продовжував спускатися.
- Чого ти хочеш? — запитав Дофламінго, контролюючи гнів. Він не був дурним і розумів, що зараз не час для атаки.
- Огляньте визначних пам'яток? - Амелл спокійно відповів, роблячи крок вперед.
Тиск від нього більше не був диким, але Дофламінго стояв нерухомо, з холодною посмішкою на обличчі.
- Забавний, — жорстоко посміхнувся Дофламінго. У його очах панувала чиста ненависть.
— Сподіваюся, ви не очікували теплого прийому, — сказав він і випустив хаки з рук.
- А я не був. Але якщо це була ваша спроба, то вона досить сумна, — відповів Амелл, дивлячись на три діри в землі.
У цей момент Дофламінго атакував з неймовірною швидкістю. Але Амелл був швидшим. Він піймав ногу Дофламінго залізної черідки.
— Так, ця вечірка відстійна, — спокійно сказав Амелл.
— Я ж сказав, що ти не повинен був цього очікувати, — відповів Дофламінго, намагаючись контролювати тіло Амелла за допомогою струн.
Але Амелл одним швидким рухом перерізав їх.
- За кого ти мене приймаєш? — запитав Амелл, вивертаючи ногу Дофламінго і відсилаючи його через весь маєток могутнім ударом в живіт.
- Світ скоро зміниться, і я тут, щоб подивитися на чиєму боці ти стоїш. Програла або вигралася, — сказав Амелл управляє одяг.
У цей момент з землі вирвалася величезна кам'яна рука. Амелл легко ухилився.
- Ти трохи не в своїй Лізі, Піці, — сказав він, розбиваючи кам'яний кулак одним ударом.
- ПЕРЕГРЕВ! - Розповідав лютий крик Дофламінго з будівлі. Згусток струн вилетів з діри в стіні.
Амелл підняв руку, покриту чорним хакі, і блокував атак. Хвилі рознесла пальми і зруйнувала частину саду.
- За цими нападами стоїть хороша сила. Але, на жаль, я — ходячий визначення старого монстра, — спокійно сказав Амелл, стоячи серед руїн.
- Так ти на кілька років випередив мене, щоб атакувати подібним чином. Але мені все одно цікаво почути твою відповідь, малюк сказав Амелл: « Коли Дофламінго виходить на відкрите місце з жорстокою умилкою на обличчі ».
- Ти просиш мене приєднатися до тебе? - Він запитав, дивлячись на три дірки, залишені тілами старшого офіцера Дофламінго. Посмішка на обличчі останнього стала кислою.
- Навіщо ставити питання, на яке ти вже знаєш відповідь, малюк? - Дофламінго відповів.
Амелл відчув, як земля під ним зашевилася і з допомогою сейсмічної ледь помітної місцевості відкрився гігантський чоловік.
- Поясни, що ти пропонуєш, — наполягав він.
- Ти сумніваєшся в моїх силах, малюк? - запитав Дофламінго.
- Ти мовчав останні десять років. Думаєш, я помиляюся, сумнівався в тобі? - Амел.
Дофламінго сів на великий шматок скелі, який раніше був частиною гігантської кам'яної руки Пікі.
- Гадаю, це повинні бути відносини на основі довір’я, — сказав він.
Амель посміхнувся і випустив свій кривавий намір прямо на Дофламінго. Той відразу впав на коліна, і його охопив непереборний страх. Його зіниці розширилися, шлунок сккрутило, але вбивство намір повністю паралізувало його. Він хотів дихати, але не міг. Якби це тривало, він би швидко знепритомнів і потім помер.
Амель пильно подивився на Дофламінго, підійшов до нього і схопив за горло:
- Мені б хотілося думати, що я хороша людина. Розумієш, я не розголошую про те, який я збочений і злий, як Кайдо або велика Мамочка. - Він подивився прямо в очі Дофламінго і зміцнив свій намір убити його.
Дофламінго відчув нову хвилю жаху, не схожу ні на що, що він відчував раніше.
- Але ніколи не роби помилок, думаючи, що я не такий страшний як вони. Насправді, ці два сопляка навіть близько до мене не підходять. Вони ніколи не будуть мати такий рівень вбивств. У них ніколи не буде тієї сили, яку маю я. У них ніколи не буде такого авторитету чи впливу, як у мене », — сказав Амелл, вибираючи свій намір вбити саме перед тим, коли Дофламінґо знепритомнів.
- А-а! - Дофламінго глибоко зітхнув, і страх всередині нього був так сильний, що він виплюнув повний рот крові на землю. Усе його тіло тряслось, і тепер, з огляду на цей кривавий намір, він не міг зібратися з духом, щоб подивитися Емілі в очі.
— Ніколи не судіть про книжку на обкладинці Дофламінго, — весело сказав Амелл колінопоклонному королю. - Давай подивимося, як там інші.
Амелл приклав до землі руку, вона розкрилася і з її глибини підняли три тіла. Це були Діамант, Требол і Піка. У них усіх був один барвистий ланцюг, який обернувся навколо їхніх тіл.
- Дофі! Вставай! Доффі! - Викрикував Требол, борючись з ланцюгом, але, як і всі інші спроби, це закінчилося невдачею.
Діамант і Піка дивилися на жалюгідний стан Дофламінго, проклинаючи власну неспроможність щось зробити, щоб врятувати свого капітана.
- Ну і що ти тепер скажеш, малюк? - Амелл нахилився ближче до Дофламінго, не турбуючись про подальший опір.
Дофламінго подивився на Амелла:
- Безпека моєї родини і смерть Кайдо. Ось у чому справа! - Він був змушений знову опустити погляд, все ще не міг довго дивитися в очі Амелу.
- Зроблено і зроблено! Дуже добре, що ви на борту — малий Амелл клікнув пальцями і ланцюг навколо трьох офіцерів зник.
Як тільки Требол знайшов свободу, він кинувся на Амелла. Його гнів був подібний до сплячої ядерної бомби, і коли він отримав свободу, то вибухнув без уваги ні на кого.
- Требол, стій! - Дофламінго крикнув, але навіть його голос потонув у гніві Требола.
Але через деякий час червона пляма пронеслася повз Дофтламінго та Амеллу і попрямувала до розлюченого мускусного монстра. Блискучий кулак ударив Требола в обличчя, і той знепритомнів.
- Прикинь на час, що ти мертвий, стираючи ракета! - Так, він з'явився поруч із непритомним Треболом. Він швидко подивився на групу Дофламінго і з хвилюванням повернувся до Амелу.
- Вони вже тут, може нам подбати про них? - запитав він, явно чогось бажаючи.
- Так, ти можеш подбати про це. Мені ще потрібно поговорити з Доффі, — відповів Амелл.
Використання прозвичення Доффі, очевидно, роздратувало Діаманта і Піку, але вони не наважилися нічого сказати.
- Дякую, капітане! - Веш зібрався з силами і стрибнув до центру острова.
- Нарешті хороший бій! - З радістю заволав Вэш, перебуваючи у сотні метрів над островом.
Через кілька секунд, випустивши трохи назбираного подружжя, він пірнув у центр острова з збудженою посмішкою на обличчі.