В убогому барі під назвою "Старий Бар" сиділи Амелл і Мінерва, спостерігаючи за старим за стійкою. Він, не виявляючи ні краплі страху, з цікавістю дивився на них.
- То що ж робить імператор так далеко від Нового Світу? - Він запитав, поклавши руки на стоянку.
— Особисті справи, як ти розумієш, — відповів Амелл, відкинувшись на спинку стільця. Його погляд випадково зупинився на обличчі старого.
- Чи не занадто ми балакучі? - продовжував старий, намагаючись витягнути з Амелла більше інформації.
- Тобі було б корисно піти, поки ти попереду. І поки я ще в доброму настрої, — сказав Амелл, схиляючись до столу. Стул під ним голосно скрипнув, ледь витримуючи його вагу.
- Аа, ти мене так просто не налякаєш. І якщо вже мені призначено померти, то що може бути краще, ніж вмерти хоч раз у бою з справжнім противником? - Старик засміявся.
Амелл повільно встав.
- Ти цікава людина. Але я не в настрої вбивати.
Мінерва пішла за Амеллом, коли він попрямував до дверей.
- А ось це вже сила. Вибір не вбивати, тому що ви не в настрої. Якби я мав таку силу, то теж поплив би навколо Нового Світу з високо піднятою головою.
— Тепер бережи себе, — сказав Амелл, натягнув каптур і вийшов на вулицю. Минерва мовчки пішла за ним.
Місто ще не заснувало, скрізь були люди, які йшли за своїми вчинками.
— Мінерва, пішли, — сказав Амелл, і вони попрямували до казино в віддалі. Там були Крокодил і Робін.
Чим ближче вони підходили до казино, тим більше воно ставало для них. Амелл без вагань увійшов всередину, Мінерва пішла за ним. Інтер'єр казино був вражаючим, але Амелла це не хвилювало. Він не мав нічого спільного з грошима, а дбав лише про добробут рідних.
Вони не зупинилися, щоб помилуватися золотими колонами, їх цікавили тільки Робін і Крокодил. Амелл помітив сходи, які ведуть вниз, туди, де стояв Крокодил.
— Занадто далеко, занадто ліниво, — сказав Амелл, постукав по підлозі, і їх обох поглинули дві діри, які потім закрилися.
Під казино, яке називали "Рейндіннер", була зал з гарним дизайном. Єдиний шлях туди був через сходи і довгий коридор. У далекому кінці залу Крокоділ сидів за столом, а Робін стояла перед ним, докладаючи новини.
- Це не має значення, який статус повстання? - Крокодил поклав руки на стіл і байдужим тоном звернувся до Робін.
- Я кажу, що ти дуже добре зробив, знищивши цю країну — з коридору донісся голос і постали двоє в плащах.
Його очі зупинилися на високому з двох. Робін відчула покатування у всьому тілі, голос був знайомим, але вона не могла зрозуміти, чий він.
- А? А ти хто такий? - Крокодил був готовий атакувати або захищатися в будь-який момент.
- Гість! - Амел сказав, знявши капюшон.
Робін відчула, що її світ перевернувся. У неї закрутилася голова, тіло гойдалося вліво, і вона зробила крок назад, щоб втриматися на ногах.
- Що ти тут робиш? - запитав Крокоділ, у голосі якого стримувала ледь вловлена лють.
- Стеж за своїм тоном, Крик, ти говориш з імператором, — сердито сказала Мінерва.
Робін вхопилася за стіл, щоб не впасти. Її дідусь, чоловік, якого вона любила і кохала в юності, з'явився через чотирнадцять років. Її мозок не міг зрозуміти ситуацію.
- Що з тобою відбувається? - Нетерпеливо запитав Крокоділ.
- Н-Нічого! - Робін прикидається, що просто спирається на стіл.
- Крокодил, я тут з пропозицією для тебе, — спокійно сказав Амелл.
- Як не дивно, коли імператор побачив у гостях, я не збираюся робити з тобою жодних внесків (Амел) — монотонно відповів Крокоділ.
- Не будь таким, малюк, ти ще навіть не чув моєї пропозиції.
- Не цікавлюся! Покиньте мій кабінет! - Крокодил подивився на Робін.
Мінерва, нарешті, не витримала, рвана вперед і пняла ногою стіл. Він врізався у стіну, наносячи з собою Крокоділа.
- Я дала тобі шанс бути більш шанобливим, — сердито сказала Мінерва.
Пісні почали збиратися, і Крокоділ знову стояв перед ними неушкоджений.
— Пристойна муха, — сказав він, сердито дивлячись на Мінерву.
- Сьогодні я нарешті вб'ю у тебе трохи здорового глузду, вона кинулася до нього.
Крокодил показав, що був воєначальником. Через це в кімнаті стався серйозний спад.
— Давай поговоримо, — з усмішкою сказав Амелл, поклав руку на плече Мінерви, і вони обидва зникли.
На даху одного з найвишуканіших будинків вони знову появились. Амелл відпустив Робін і розлабив руки.
- Мені дуже шкода. Хоча я не маю права говорити це після всіх цих років, мені дуже шкода. Протягом століть люди називали мене блискучим, могутнім і небезпечним. Але чотирнадцять років тому я зробив дещо, що поставили під сумнів, чи дійсно я був таким великим, як люди кажуть. Багато років тому я кинув тебе у світі, де будь-який випадковий перехожий міг потиснути твоє життя.
— Мені дуже шкода, Робін, — зрештою він замовк і терпеливо чекав відповіді.
Робін стояла, опустивши голову. Чим більше Амелл говорив, чим більше вона чула його голос, тим сильніше ставала її плач. Після закінчення промови вона відчула на собі його пристойний погляд. Піднявши очі, вона зустрілася з його м'яким поглядом, зовсім не тим владним і жорстоким, який він зазвичай носив як імператор.
- Ты прав! - Нарешті вона сказала, і тремтіння пробігла по спині Амелла. - Ти не маєш права так казати, — Робін злегка посміхнулась, але це не означає, що я не дозволю тобі спробувати його заробити.
Вона відпустила останні сили, які тримали її на ногах, і дозволила собі впасти прямо в його обійми.
- Я так скучала за тобою! - Прошепотіла Робін, міцно обхопивши його руками, наче боячись, що він знову зникне. - Мені було так боляче, коли ти пішов від мене!
Як прорвана дамба, сльози текли по її обличчю і плямували землю. Амелл нічого не сказав. Він обійняв її, поцілував у макушку і збився ще міцнішим.