Царство Землі займало цілий континент, і на цій величезній території розміщалися міста, які відповідали за військо для захисту землі. Усередині кордонів Царства простягалася найбільша пустеля у світі. Цей континент славився своїми унікальними і надзвичайно красивими краєвидами. Під палючим сонцем, у самому серці пустелі, в повітрі раптово з’явилася тріщина. З неї впевнено вийшов Драгон.
- Нарешті я вільний, так, Ваату? - Він голосно вимовив, озираючись без крайньої пустелі.
- Звичайно. Я ж казав тобі, що викривлення духа набагато могутніша за людей собі, — почувся його зловісний голос у голові.
- Але подорожі через простір... Це справді вражає, — Драгон потягнувся, відчуваючи як його тіло, котрий довгий час перебував у нерухомості і ожив.
- Маніпуляції космічної енергії. Можливості викривлення духу майже безмежні. Тепер все залежить від тебе, щоб розкрити їх. Я майже зникла через хаос. Мені потрібно глибоко спати на кілька років. Тож ти сам по собі, поки я не повернуся, — сказав Ваату і відразу замовкнув.
- Чудово. Тепер, коли він мене не чує, я зможу нарешті зробити те, що давно планував. Ти тут, система? - Драгон гукнув створіння, яким не користувався багато років.
[Так, хазяїне. Що ви хочете?] — у його свідомості пролунав механічний голос.
- У мене є останнє прохання. Відколи я став тим, ким є зараз, то жив під вигаданим ім’ям. Я не був собою. Сьогодні це зміниться. Я хочу використовувати божественну енергію, щоб змінити своє ім'я у всіх всесвітах. Я хочу повернути ім'я, яке носив до свого переродження. Зроби так, щоб всі знали мене як Портгас Д. Амелл. І додайте мене в сім'ю Портгас Д. Мені подобається це прізвище, і було б безглуздо не скористатися цією можливістю.
Він висловив свої побажання системі, і в голові з'явилася пульсуючий біль, що свідчить про те, як відбуваються зміни. Чим більше людей дізнаються про нього, тим сильніше буде біль, і тепер вона була майже нестерпною.
[Це зроблено, господар. Ви стали членом родини Портгас. Система також закрила ваше прізвище, щоб ви могли вирішити коли розкрити свої зв'язки з цією сім'єю.] - повідомила система і її голос знову збожеволів.
- Яке приємне відчуття. Амелл знову серед живих, — прошепотів він собі і тихо засміявся. Це було те, чого він боявся змінити, адже його зв'язок з родиною і друзями здавалося невдалим. Але тепер, коли він зробив цей крок, все стало реальнішим, ніж будь-коли. Це було його справжнє ім'я, і тепер Сильвія нарешті пізнає його справжнього. Він з нетерпінням чекав зустрічі зі своєю сім’єю, а також поговорити з ними. Він прагнув цього.
- Мені потрібно освоїти просторові подорожі. Це зовсім не те, що раніше. Але ніщо не замінить доброї практики, — він широко посміхнувся. Амелл змахнув правою рукою перед собою, і в просторі знову виникла тріщина. Він ступив всередину, діра зачинилася і він зник.
Він з'явився у темній печері, де не було жодного джерела світла.
- Ну, це не те місце, куди я хотів потрапити. Я планував переміститися на кілька метрів, а можливо, опинився в країні вогню. Мені потрібно більше тренуватися, а Амелл зітхнув і оглянувся. Темнота не заважала йому, але він явно помилився з координатами. Він закрив очі, злегка вдарив пальцем по землі, і вся система печер відкрилась перед ним. Це було сейсмічне відчуття, яке він вперше пережив на горі під час свого перебування біля повітряних кочівників. Після багатьох років практики він нарешті освоїв його і дав йому назву, бо не знав, що воно вже існувало.
- А чому тут дитина? - Амелл підняв очі і помітив маленьку фігурку в тунелі. Він помахнув рукою, земля розверзилася, і він піднявся вгору.
У тунелі обережно повзла маленька сліпа дівчинка. Вона була одночасно налякана і збуджена. Це був найдовший період, який вона провела далеко від дому і найзахопливіша пригода в її житті. Раптом перед нею відкрилася діра, і не помітивши її, вона сунула туди руку, думаючи, що там буде більше землі. Вона втратила рівновагу і почала падати, але чиясь рука схопила її за зап'ястя і підняла назад.
- Що ти тут робиш, маленька леді? – запитав Амелл, обережно опускаючи її на землю. Він не хотів завдати їй болю або випадково відправити її у відкритий космос через тріщину.
— Вислідую, — відповіла вона з дитячим захопленням. Вона не здавалася наляканою тим, що її схопив незнайомець, навпаки, вона була в захваті.
- А твої батьки знають, що ти у великій жахливій печері? – Амел запитав, намагаючись не звучати занадто по-родительськи.
- Я в печері? - Її захоплення тільки посилилося.
І в цей момент Амелл зрозумів, що зробив помилку.
- Ходімо, я відведу тебе додому, — сказав він і спробував взяти її за руку, щоб вивести з печери. Але дівчинка рішуче відмовилась.
- Ні! Будинки не так весело, покажи мені ще що-небудь! - Вона вимагала, твердо вирішивши не повертатися.
- Ну ти вперта. Я покажу тобі щось цікаве, якщо скажеш мені своє ім'я - запропонував Амелл, намагаючись витягнути з неї інформацію.
- Тоф. А тепер покажи мені щось класне! - Вона вимагала, дивлячись на нього з викликом.
- Гаразд, стій спокійно, — Амелл пошевелив пальцем, і земля під Тоф поднялася.
- Земля рухається сама по собі! Неймовірно! Навчи мене! - Викрикувала Тоф найвибагливішим тоном. Вона без страху поповзла вперед і впала з колони, яку він підняв. Амелл зловив її в повітрі, але його серце все одно пропустило удар.
- Ти впевнена, що впораєшся, маленька леді? - Він дуже перепитав.
Тоф, не розуміючи, що її дражнять, спробувала випростатися з гнівом обличчя, але втратила рівновагу і знову впала.
- Я просто жартував, маленька леді. Не злися, не заспокойся і я навчу тебе чомусь корисне — посміхнувся Амелл.
- Це те, з чим я зіткнувся кілька років тому, коли вчився вигинати землю. Я назвав це сейсмічним відчуттям, — сказав Амелл.
- Навчи мене! Я теж хочу зсунути Землю з місця! - Вона вигукнула Тоф, сидячи на землі і схрестивши ноги замість того щоб спробувати встати.
— Добре, - відповів він, взявши руку Тоф у свою і обережно приклавши її до землі. - Відчуй землю, — повільно просунув він нею по поверхні. - Все, що тобі потрібно зробити це відчути її. - Він відпустив її руку, дозволив їй продовжити самостійно.
Правда в тому, що коли Амелл побачив Тоф на власні очі, він зрозумів, наскільки її зв'язок із стихією Землі був нехожим ні до чого, про що він бачив. При відповідній підготовці вона могла б стати наймолодшим майстром в історії людства.
- Тоф, роби глибокий вдих і видих. Постарайся побачити мене, коли доторкнешся землі, — сказав він, сідаючи в позу лотоса. Амелл почав скеровувати енергію до місця, де була Тоф, щоб посилити її зв'язок з елементом землі.
– Я... я щось бачу! Я бачу стіни! Я бачу валун... Ні, це ти. Ти просто величезний! Ого! - Тоф так розхвилювалася, що випадково відірвала руку від землі і її бачення зникло.
- Ні, зачекай! - Вона простягла руку, наче вловлює вислизлі образи.
Амелл обережно взяв її за руку.
- Ти чудово справилася. Тепер тобі потрібно навчитися бачити всі частини свого тіла, — сказав він, притягуючи її до себе. - Мене звуть Портгас Д. Амелл. Приємно познайомитися, Тоф. - Він посміхнувся, чудово розуміючи, що вона не може бачити. Навіть якби вона могла, в цій печері було так темно, що все одно нічого б не роздивлялася.
- Амелл... Я хочу побачити знову, - прошепотіла Тоф, опустивши голову між коліна. Вона не плакала, але відчувала, як сльози підступають до очей. Ніколи не мати зору і раптово отримати його, навіть на мить, було не так просто для дитини. Особливо коли це видіння так само швидко зникло.
- Не хвилюйся, Тоф. Я навчу тебе всьому, що знаю сам. Просто відпочинь поки, — м'яко сказав Амелл.
Тоф кивнула, поклала голову йому на плече і заплющила очі, щоб заснути.