Через три дні Орландо почав прокидатися на вершині вулкана Аватара Року. Він не видав ні звуку, тому що дракон все ще був без свідомості. Орландо сів прямо і пильно дивився на Драгона, який лежав на землі. Він оглянув острів, помітивши всі руйнування, які Драгон наніс. Але Орландо не розумів, що тут сталося, і це спонукало Драґона так вчинити. Вони провели мало часу разом, але цього разу було достатньо для того, щоб їхній зв’язок став міцнішим, ніж більшість людей за ціле життя.
Нічний вітер був спокійний і задоволений. Повітря було холодне, але відсвіжало. Орландо падав на вітер. У місячному світлі, відбивається від його тіла, він виглядав як істота з легенд.
- Орландо? Скільки днів я вже сплю? - Драгон відкрив очі і сів, його зір все ще було трохи затуманеним. Він озирнувся, відчуваючи, що щось змінилося. Це було щось нематеріальне, але він відчував дивну зв'язок з чимось, що знаходився за межами його розуміння.
Орландо повернувся, нахилився і притиснувся дзьобом до Драгуна. Тепер, коли Драгон прокинувся, тривога Орландо улетіла і він міг розслабитися.
– Каа!
- Три дні? Не так вже й погано. Я просто хочу зрозуміти, що зі мною сталося. - Драгон зітхнув і почав згадувати битву по частинах. Раптом він прозрів і знову закрив очі. І відразу ж те, що здавалося частиною його душі, вирвалося назовні і перетворилося на людину, яка стоїть перед ним.
- Нам потрібно багато про що поговорити, — зробив чоловік, який з'явився перед Драгоном.
- Хто ти? - Драгон відчув неймовірну силу, яка походить від цієї душі. Якби вона була жива, то могла б кинути йому виклик.
- Я Року, колишній Аватар, який колись ходив по цій землі. Тепер я існую лише як спогад. Ти зв'язався з енергією, що залишилася від мене на цьому острові. А тепер, коли ти покликав, я прийшов. Задавай своє питання, у мене мало часу. Це тимчасова форма, я не можу тримати її довго, - сказав Року, його обличчя було безстрасним, наче це було заздалегідь записане повідомлення, а не жива душа.
Шок Драгона тривав всього хвилину, але він швидко взяв себе в руки.
- Ти знаєш про битву, яка відбулася в мені три дні тому? Якщо так, то чи знаєш ти, з чим я боровся? Це було щось потужне, і я відчував, що це навіть не його повна сила.
- Я знаю про це. Але я не знаю, з ким ти бився. Але я можу сказати, що ніколи в житті не стикалися з чимось більш злим. Що б не напало на тебе, воно все ще знаходиться в твоїй душі. Він просто зник. І якщо ви хочете позбутися його, вам потрібно опанувати енергетику — відповів Рок монотонним голосом.
- Ти можеш навчити мене? - Поцікавився Драгон, не сподіваючись на відповідь.
- Я не можу тебе навчити, бо сам не володію цим мистецтвом. Єдиний, хто знає як керувати енергією - це Левієві черепахи, але всі вони загинули від рук мисливців.
- Чи можу я впоратися з цим сам? Ти бачив, щоб хтось керував енергією?
- Ніколи не бачив, але якщо ти хочеш опанувати це самостійно, я раджу знайти місце з високим духовним зв'язком. У світі немає нічого неможливого. І Аватар не єдиний, хто творить чудеса. Але в мене мало часу, тому слухай уважно мої останні слова, — сказав Року, його фігура почала злегка розпливатися.
- У світі неспокійно. Це завдання Аватара - вирішити цю проблему, тому я прошу тебе не втручатися в його місію. Але направ його. Покажи йому шлях, коли він втратить надію на свою здатність вести світ, — зробив Року і як тільки останні слова злетіли з його губ, його форма розсівалася, і він зник.
- Хм, місце з високим духовним зв'язком. Мені потрібно було тижня, щоб отримати відповідь від світу духів. Можливо, цей острів вже занадто далеко від духовної енергії. Може, мені піти і спробувати знайти щось інше? - Тихо пробурмотів Драгон.
Він подивився на Орландо, роздумуючи про правильне рішення.
- Не втручатися? Хіба я не повинен втручатися, навіть якщо мої друзі в небезпеці? Що, якщо я піду і вб'ю Володаря Огня прямо зараз? Як це вплине на майбутнє? - Драгон закрив очі, відчуваючи, як всередині все перевертається.
- Весь цей вантаж ніколи раніше не дав на мене. Чому я раптом злякався майбутнього? Чому я боюсь наслідків своїх дій?
Дракон відчув нудоту, і йому здалося, що триста років його дії нарешті наздогнали його. Все це було приголомшливе, і його вирвало на землю.
Орландо різко зреагував, подумавши, що хтось напав на його друга. Він прийняв бійку, розтрощивши крила, щоб здаватися більшими.
- Я в порядку, Орландо. Просто мені не добре, — сказав Драгон, намагаючись встати, але його ноги підкошувалися.
- Я тремчу? Чому? - Драгон подивився на свої руки, які тряслися і ніяк не міг їх заспокоїти.
- Що зі мною відбувається? - Він стояв на колінах, тримаючи трясуті руки перед обличчям.
- Це відчуття? Це страх?
Драгон подивився на океан і побачив кораблі вогню, які наближалися до острова.
- Вогненна нація? Що вони тут роблять? - Його очі сфокусувалися на кораблях, заповнених солдатами.
– Каа!
- Шторм? Я це зробив? - Орландо кивнув, і Драгон зрозумів, що під час медитації з ним сталося щось серйозне.
- Нам потрібно йти. Я не в тому стані, щоб битися. І ми не хочемо, щоб моє обличчя фарбувалося на плакатах по всій Вогненій нації. Завези мене звідси, Орландо.
– Каа! - Орландо змив у небо, літаючи так швидко, як тільки міг. Цього разу він не стримував швидкість, був подібний до блискавки і внося Драгона геть від острова.
Вони піднялися на тисячі метрів над землею, і Орландо міг би насолоджуватися мальовничим пейзажем, але його думки були тільки про те, щоб звести Драґона подалі від цього місця. У його очах цей острів став злом, і якби він міг, то знищив би його за весь біль, який завдав йому друг.
Минув годинник, і Орландо вже летів над величезним континентом. Океан залишився далеко позаду, і навіть Драгон більше не міг його бачити. Попереду лежала пустеля, і Драгон сидів на спині величезного орла. Він відчував напруження стискуючи його груди.
- Орландо, ми скоро увійдемо в пустелю. Будь обережним з піщаними бурями, — сказав Драгон, і його голос був напружений. Його руки тремтіли, а думки плуталися. Він намагався зосередитись, увійти в простір своєї душі, але нічого не виходило. Вітер, жара і ревучий біль у голові — все це відволікало його. Він ніколи раніше не відчував нічого подібного. Ні страху, ні такої нестабільності в розумі.
Пустеля здавалася нескінченною, і Драгон не мав поняття де вони знаходяться. Його турбували тільки те, що він знайшов джерело свого дивного стану. Але замість того, щоб відповісти на ці запитання, він знаходив лише більше болю і замішання.
Сонячні промені виблискували на піску, і пустеля виглядала водночас прекрасною та страшною. І раптом щось змінилося. Драгон відчув духовну присутність, клич, який з’явився всередині нього. Він підняв очі, і на мить його свідомість заповнили цей дивний заклик.
- Пустеля кличе мене! Розгляньмо, що́ Року говорив про духовний зв’язок. Це місце десь тут, - пробурмотів Драгон, озираючись навколо. Він нічого не бачив, але відчував це всім своїм істотам. - Орландо, йди на Захід. Є заклик на захід, - крикнув він.
Орландо, як вірний солдат, змінив напрямок і полетів на Захід.
- Швидше! - Драгон говорив сам з собою, боячись, що зв'язок зникне і він знову втратить ціль. - Там, Орландо, вдалеці. Це що, оазис? - Він запитав, вказуючи наперед.
І Драгон, і Орландо побачили магічне місце, яке блищало як скарб, посеред пустелі. Орландо приземлився приблизно на милю від оазису. Це був маленький ставок з водою, оточений пальмами. Ззовні він виглядав як простий оазис, але в жодному іншому місці Драгон не відчував такої щільної духовної енергії.
— Пішли звідси, — сказав Драгон і рушив вперед.
Найдивовижніше було те, що чим ближче вони підходили до оазису, тим більше він ставав. Дерева росли, ставок перетворився на озеро. Коли Драгон, нарешті, підійшов досить близько, він відчув, як зв'язок посилилася. І раптом його зір потемніло. Він знову втратив свідомість. Цього разу Орландо пішов за ним, і обидва впали на пісок.