Драгон підійшов до маленької хатини, де жив Коннор. Він повернувся і вклонився Кассі, яка на цей раз була його провідницею.
- Дякую, що запросили мене сюди і за приємну розмову. Я дуже добре провів час, — сказав Драгон і постукав у старі дерев’яні двері.
— Заходьте, пане Драгон. Його тон був зовсім іншим, ніж раніше. Драгон помітив це ще до того, як побачив його обличчя. За інтонацією він зрозумів, що це не звичайна зустріч.
Драгон увійшов у тьмяно освітлену хатинку. Єдина свічка несла на себе важким завданням освітлювати весь простір. Маленьке полум’я горіло яскраво, хоча воно було крихким.
— Будь ласка, сідай, Драгоне, — Коннор жестом вказав на подушку перед собою.
Гіжина була простою: свічка, дві подушки і піднос з двома маленькими чашками, наповненими якоюсь рідиною.
- Це більше схоже на церемонію, ніж на зустріч друзів. Що відбувається, Коннор? - Драгон не нервував і не соромився стороною.
Конор зазвичай був воїном, який прожив життя на полі бою. Але тепер він сидів з аурою справжнього старійшини. Його голос був тягарем і відповідальністю.
- Драгон, з тих пір як ти приїхав сюди на спині Орландо і врятував моїх дітей я тебе перевіряв. Хоча ви вже це помітили, Коннор сказав і терпеливо чекав на відповідь.
- Я до певної міри зрозумів, що у тебе було щось більше, ніж просто цікавість, коли ти викликав мене на спарінг, — посміхнувся Драгон, трохи розслабившись.
- Цього я і очікував. Я належу до суспільства. Таємному, яке існує вже багато років. Воно сягає меж різних народів. І мені було доручено знайти наступного члена, — Коннор витягнув руку з рукава і поклав на підлогу маленьку круглу дерев'яну фігурку із символом.
— Білий лотос, — прошепотів Драгон, закрив очі і тихенько хихикнувши.
- Я радий, що ти вже в курсі. Заради цього моменту я об'їздив весь світ. Нарешті, я знайшов того, хто, на мою думку, є ідеальним втіленням віри нашого ордену. Перш ніж ви покинете цю хатину, то візьмете цей символ або залишите його й ніколи більше не говоритимете про це — тон Коннора не змінився, але в його очах вона серйозно ставилась до справи.
- Допомогти зруйнувати кордони і змінити майбутнє на краще. Якщо я зможу бути частиною цього, коли цей день настане, тоді у мене буде доказ того, що я став тим, ким пишаюся, — Драгон підняв фігурку і зробив невеликий рух рукою. Фігурка зникла у нього в долоні.
- Портгас Д. Драгон. Ласкаво просимо в Орден Білого Лотоса, - Коннор дістав через спини дерев'яну дошку. - А тепер, як щодо гри в Пай-шо? - Він посміхнувся, і Драгон відповів йому голим кивком.
---
Кілька тижнів пройшло у цьому мирному селі племені Води. Драгона запитали, чи хоче він залишитися в селі. Він відмовився, сказавши, що воліє жити на вулиці. Хоча він не сказав їм, що живе в повітрі. Його техніка польоту дозволяла йому залишатися в небі вічно, якщо він цього хотів. Це була не магія, тому вона не виснажувала його сили. Його тіло було невагомим, і він навіть не мусив концентруватися, щоб літати. Він міг спати, пари в повітрі, і не падати.
На даний момент Драгон стояв на масивній крижаній брилі, що дрейфує в океані. Він навчився керувати повітрям, духовно з’єднуючись із вітром. І він застосовував цей самий підхід до всіх елементів, оскільки всі вони мали своє коріння в духовному розумінні.
Він стояв, випроставши спину і глибоко дихав. Він вдихав холод, який уособлює потомство, і видихав частину свого духу, змішуючи його із холодною водою, щоб стати частиною землі. Кожен подих змусив воду навколо брили битися об її борт, а кожен видох створював хвилі, які розбивали лід.
Він вже два тижні займався цією дихальною вправою і зрештою відчув, що є частиною крижаного світу навколо нього. Він почав відчувати емоції води і руху риб в океані. Коли він почав розуміти, як керувати водою, перед ним відкрився новий світ. Це було схоже на картину, яка ставала все яснішою.
У повітрі він мав чудовий зір у небі. Тепер він почав бачити правдивий мир, як йому подобалося називати його. Він не використовував очей, щоб бачити навколишнє, коли летів. Повантажений в вітри, він міг закрити очі і все одно бачити далі, ніж будь-коли могли його очі. Він вірив, що чим більше його майстерності, тим більший правдивий мир він відкриє перед ним.
- Брейк! - Драгон гукнув і вдарив ногою по брилу льоду. Тріщина пройшла через весь блок, розколи її надвоє. Драгон швидко піднявся в небо і спостерігав, як масивний блок льоду розпадається на частини, створюючи величезні хвилі, які змітають більш невеликі крижини.
- Успіх! - Він закрив очі, намагаючись відчути рух води, але зв'язок з водною стихією послаблювався, коли він піднімався вище. На його обличчі з’явилася усмішка. Він висихнув, і вітер навколо нього зашумів.
- Я ще не майстер, але це ненадовго.