У лісах вогняної країни три темні фігури швидко літали крізь дерева. Їхня швидкість була настільки великою, що вони здавалися тінями, але їхнє дихання залишалося гладким і спокійним.
- Він прямо попереду. Дрьогон сказав, що його неймовірний зір допоміг йому побачити двох людей вдалеці.
- То цей хлопчик твій син? Твій справжній син? - Вона також мала гострий зір і могли бачити на такій же відстані.
- Так. Невже це так помітно? - Драгон посміхнувся, зауваживши, як хвостисті тварини вразили його сином. Син, який є видатним сином, заслуговує гордості від будь - якого батька.
- Якщо просто порівняти кількість енергії, то це очевидно. Він майже конкурує з моїм запасом чакри, — помітила Мататабі, і Ґ’юкі кивнув на знак згоди.
- У свій час я міг би перемогти його у схоплюванні, але чесно кажучи, мене лякає те, що перетвориться на цей хлопчик. Такий молодий і вже майже на рівні Мататабі. Це просто божевілля, якщо запитаєте мене, - додав Г'юкі, після чого знову замовк.
- У мене багато дітей. Але Гілдартс - єдиний, в якому тече моя справжня кров. Його старший брат Бредлі набагато сильніший за нього. Він дасть Курамі втекти за свої гроші. Але Гілдартс з часом перевершить навіть його. Поки це лише питання часу.
- Ти створив монстра Драгон, — зітхнула Мататабі. І син, і батько були божевільними монстрами, яких цей світ ще не бачив. Хоча вони й пояснили, що не є частиною цього світу. Тепер стало зрозуміло, чому ім’я Драгона зноситься в різні періоди. Принаймні так він пояснив це звірам. Різниця у часі між світом.
- Давай поквапимось, немає сенсу переслідувати мого власного сина, Драгон приземлився на гілку, зістрибнув з неї і зник далеко з надзвичайною швидкістю.
- Який нетерплячий хлопчик, — похитав головою Гьюкі.
- Ти не жартуєш. У мене були ще інші запитання, — подивилася на восьмихвостого восьминога Мататабі. - Хочеш наввипередки? Хто перший дожене Драона?
- Це нечесно, ти покладаєшся на швидкість.
- Вже не думала, що ця курка могла б бути такою сильною.
– Добре. Але коли ми дійдемо до цього райського острова, то влаштуємо змагання, де я сяю, — сердито сказав Гьюкі, і обидва звірі приземлилися на гілку, готуючись до старту.
- Готовий? - Вона запитала Маатабі, що вона робить.
- Так!
- Почали! - Вона крикнула, і обидва звіра рвали з такою швидкістю, що ледве не вирвалися з корінням дерево на якому стояли.
Тим часом Драгон з'явився прямо за Гілдартсом і старим мудрецем-жабою. Ґілдартс ще не помітив його, але досвідчений мудрець одразу відчув, що за ними стежать.
- Давай зупинимося тут, — Джірая приземлився на велику гілку, де могли вміститись двоє. Він почав копатися у своїй сумці й дістав три чайні чашки. - Ходімо, малюк.
- У нас будуть гості? - Гілдартс граціозно приземлився поруч з чайним набором і сів.
— Тепер, коли Джірая це сказав, він почав розливати чай. Він тільки закінчив наповнювати другу чашку, коли чиясь рука схопила її.
— Виглядає чудово, Джірая, — сказав Драгон і повільно зробив ковток. Очі Гілдартса розширилися від подиву, а Джірая в шоці витріщився на дракона.
- Отче? Що ти тут робиш?
- Проходил мимо. І приніс деякі новини, - Драгон зробив ще ковток. - Час повертатися додому. Отже, тобі треба прийняти остаточне рішення. Ти залишишся тут або поїдеш додому? - Він подивився на сина.
- То настав час. Я сказав, що хочу додому і я дотримуюся цього. Це місце не для мене, — Ґілдартс і Драгон не звернули уваги на дивні погляди, які кидав на них мудрець.
- Дуже добре. Тоді треба повернутися до аркуша. Ми їдемо через кілька днів. Я повернуся до вечора, але цього разу Драгон не почав тратити слів на порожнеча. Йому потрібно було ще дещо зробити, і він хотів закінчити все до від'їзду.
- Я розумію, Отче, — Гілдартс шанобливо вклонився.
За ці роки Ґілдартс відчував страх перед невідомим, щоразу коли розмовляв з батьком. Він любив і матір, і батька, але таємниче походження Драгона та його величезна сила змусили його пишатися тим, що він його син, а потім боятися цього. Протягом десятиліть цілий світ поклонявся і боявся свого батька. Як його син, Гілдарс не знав, що робити. Як він повинен поводитись, будучи сином наймогутнішого мага у світі? Це питання спонукало його подумати про своє майбутнє, яким воно буде і що чекає на нього в майбутньому, коли він повернеться у світ.
– Добре. Тепер, Джірая. Радий нарешті познайомитися, - Драгон шанобливо вклонився мудрецеві. Він поважав Джіраю, адже він був одним з небагатьох справжніх людей, якими Драгон сам ніколи не стане.
- Ні-ні, для мене теж велика честь познайомитися з вами. Я ніколи не бачив такого майстерного, як ви: Джарія склав долоні рупором і вклонився у відповідь.
- Дякую. Але зараз я мушу йти, мені потрібно відвідати різні місця і побачити різних людей. Ти ж знаєш, як це буває. Дякую за чай.
Коли Драгон подякував йому, дві тіні пронеслися мимо, спричинивши невеликий штормовий вітер. Вони швидко проминули Драгон і зникли за деревами, тільки щоб через мить повернутися назад.
- Я ж казав, що це твоя область знання, а не моя. Обидва звірі стояли біля Драгона, і в цей момент Джирая втратив контроль над своєю щелепою.
– Я... Це що, два хвостистих звіра? - Він подивився на Драгона, очікуючи підтвердження.
– Да. Я звільнив їх, і тепер вони житимуть у нашому домі. Там ніхто не зможе завдати їм шкоди, і у них буде кілька мирних років, коли люди не використовують їх для війни.
- Саме так... Це було дивовижне досягнення, - Джарія стояв у благоговійному страху перед міні-звірами.
- Так. Але мені потрібно йти, я побачу тебе знову вдома, Гілдартс.
Драгон отримав кивок від свого сина, а потім вистрибнув разом зі звірами і залишив Джіраю та Ґілдартса в роздумах.