Там, у забутому Богом морі, пливла маленький одноельський човен. Вона рухалася по течії, ніби без мети, без вітрил, які могли б спрямувати її вперед. Човняр оточував дивну енергію, яка і змушувала її рухатися. Напрямок її дрейфа було хаотичним, наче саме море не знало куди її вести. Але це було не випадково. Дістатися до місця, куди пливли човни, було звичайним способом. Це був острів Гілдартса, оточений великою магією ілюзій. Щоб досягти цього, потрібен був особливий предмет, який існував лише в легендах і чутках. Тільки він і його творець могли знайти шлях до острова. Якщо хтось спробує підібратися до острова без цього предмета, морські монстри, що живуть у цих водах, напали б і вбили порушника. Протягом багатьох років люди шукали цей острів — прості смертні, а також могутні чарівники, відомі як святі. Але всі вони зазнали невдачі. Вони могли пропливати повз острів, але не помічали його через магію, яка приховувала його від сторонніх очей.
На цьому маленькому човні сидів хлопчик з темно-каштановим волоссям, зачесаними назад, і дитячим обличчям, що ще не втратив юної м'якості. Він був сином наймогутнішого чарівника у світі. Тепер він сидів, схилившись над картою, і намагався замалювати свої пригоди, як робив це у своїй гільдії. Але щось йшло не так.
- Що відбувається? Чому я не можу зрозуміти, як це зробити? - Пробурмотів він, роздратовано стискаючи олівець. Він відчував присутність острова через свою піктограму, але кожен раз, коли він намагався записати або намалювати щось пов'язане з його розташуванням, результат був беззмістовним. Він знав маршрут, але на папері він перетворився в нечитований набір ліній і символів. Хлопчик не здогадувався, що всі шукачі острова стикалися з тією ж проблемою. Це лише додавало загадковості легендам про райський острів.
Ґілдартс відчував, що наближається до мети. Магічний підпис острова відчувався через піктограму, ніби сам острів кликав його. Йому лиш потрібно було довіритися знаку і дозволити йому поводитись правильно. І поки це працювало.
Раптом навколо почав згущатися густий туман.
- Туман? - Гілдартс озирнувся. Туман обкутав все навколо, і навіть вода зникла з виду. - Мабуть, це воно! Я відчуваю це! - Він повернувся на крихітному просторі човна, намагаючись щось розгледіти, але туман був непрозорим.
Раптом він відчув жар в кишені. Доставивши піктограму, він побачив світло - білий. З кожною секундою світло ставало все ясніше, майже осліплюючи.
- Ти намагаєшся мені щось сказати? Я близько до острова? - Гілдарс зачурився, дивлячись на піктограму. У відповідь яскраво спалахнуло світло з новою силою, і човен окутала та сама біла енергія. Від неї простяглася тонка нитка, що пронизала туман і зникла вдалині.
- Це правильний шлях? - Прошепотів Гілдартс, дивлячись на нитку енергії. Човни почали рухатися, наче її тягла невидима сила. Швидкість наростала, і незабаром туман почав розсіюватися. Через кілька хвилин човен вийшов з туману, і перед очима хлопчика постав величезний острів.
Перше, що він побачив, — це піщаний пляж на острові. За ним височіє ранковий висотний у п'ятдесят метрів, за яким ховаюлося те, що було на самому острові.
– Я... це все? Чи знайшов я райський острів? - Гілдартс озирнувся. Вода навколо була кришталево чистою, яскраво-синій, і можна було розгледіти дно. - Це прекрасно... - Він не знав, що сказати. Він стояв лицем до обличчя з легендою, про яку мріяли мільйони людей.
- Батько дійсно тут? Це він все придумав? - Прошепотів Гілдартс, коли енергія винесла його човен на берег. Він витріщився на масивну стіну утёса, і в його голові промайнула лише одна думка: — До чорта Зерефа!