Гілдартс сидів на гільдії, тягуючи яблучний сік. Перед ним лежала карта, яку він намалював з детальним маршрутом, який пройшов від того часу, як він покинув будинок. Поряд з картою лежав піктограма, яку залишив йому батько. Хлопчик задумливо дивився на нього, а потім повернувся до Макарову, який сидів поруч. Усі в Гільдії звали Макарового діда, і Гілдартс був винятком.
- Гей, дідусю, ти коли-небудь чув про райський острів? - Він запитав, дивлячись на Макаова.
- Хм? Так, за чутками, це будинок Портгаса Д. Драона. А чому ти питаєш? - Макарів злегка похитався, ледве утримуючи рівновагу на стоянці.
- Я хочу знайти його. Ти точно знаєш, де він знаходиться? - Гілдартс дивився на Макаова з надією, очікуючи відповіді.
- Ні. Мевіс, перший майстер гільдії натякнув на його місце. Але з тих пір ніхто його не бачив і не чув про нього. Більшість людей не вірять в його існування, бо навіть святі маги, які шукали його, не змогли знайти цього імені, — відповів Макаров.
- Він існує. Я знаю, що це так! - Він впевнено заявив Ґілдартс, посміхаючись. Хлопчик мав непохитну надію.
П'яний майстер гільдії здивовано подивився на нього. Він відчував, що з Ґілдартсом щось не так, але поки не міг зрозуміти, які саме.
- І звідки ти це знаєш? - запитав випадкового члена гільдії, який сидів за одним із їдальнь.
- Я просто знаю! - твердо відповів Ґілдартс.
- Ну, якщо ти так кажеш, — потиснув плечима той і повернувся до своєї їжі.
- До речі, Гілдарс, Макаров раптово став серйозним і перестав покачатися та пильно подивився на хлопчика. - Я знаю, що ти маг і таке інше. Але хто навчив тебе магії?
- Ніхто. Насправді я не маю контролю, але можу використовувати магію ще з раннього дитинства — відповів Ґілдартс із невинною посмішкою.
- А яку магію ти використовуєш? - Макаров відчував велику кількість магії, що виходить від хлопчика, і це його вразило.
- Я не впевнений. Але все, що я хочу зламати, зазвичай довго не тримається. Воно просто руйнується в ніщо, — пояснив Гілдартс. Його мама не була магом, тому вона не могла навчити його чомусь в цьому плані.
- А як щодо того, щоб трохи пофарбуватися? Спробуй закликати трохи своєї магічної сили в руку, — запропонував Макаров, йому дуже хотілося побачити, на що здатний хлопчик.
- Добре, спробую, — Гілдартс простяг руку і закликав свою магію. *БУМ*
Стол перед ним, за яким сиділи члени гільдії, розлетівся на тисячі осколків, як тільки магія хлопчика вивільнилася. Макаровова щелепа відвисла, як і решта.
- ЯКОГО ЧЕРТА?
- МОЯ ЄДА!
- ЦЕ БУЛА ОПІНО! - Викрикували члени Гільдії, що сиділи за столом. Їм пощастило, що вони не постраждали, адже хто знає, змогли б вони пережити таке.
- Це було чудово, Гілдартс. У тебе неймовірна магія. Дуже потужно! - З широкою посмішкою сказав Макаров.
- Дякую. Я мало не зруйнував мамин дім, коли вперше скористався нею. Вся село зібралась разом і допомогла відновити його. Але я пам’ятаю, як мама більше боялася мене, ніж того, що наш дім буде в руїнах — Гілдартс посміхнувся, але його очі почали червоніти, коли він згадав той час. Він дуже сумував за мамою, але не шкодував, що поїхав у цю подорож.
- Вона фантастична мама, — сказав Макарів.
— Вона найкраща, — тихо відповів Ґілдартс, втупившись на карту і не заплакаючи. Він завжди легко піддавався емоціям.
- А як же твій батько? – запитав Макаров, зберігаючи усмішку.
- Я його не знаю. Але невдовзі я з ним зустрінуся. Я пообіцяв мамі, що знайду його і приведу до неї додому — Ґілдартс глибоко зітхнув.
- Значить, він кинув тебе і твою маму? - У голосі Макаровова звучала співчуття, оскільки він сам виріс у подібній ситуації.
- Все зовсім не так. Він був змушений піти. Він гарний хлопець, Гілдартс кинув на Макаровий погляд, ніби кажучи: не суди.
- Я розумію. Сподіваюся, одного дня ти знайдеш його. Макаров вирішив не заглиблюватися в цю тему принаймні до цього часу.
- Гаразд, я піду. Дякую за сік, — сказав Ґілдартс, склавши свої речі у спортивну сумку.
- Куди ти йдеш? - запитав Макао, який весь час сидів поруч і слухав розмову.
- До портового міста! - Відказав Ґілдартс, і Макаров посміхнувся, зрозумівши, що це означає.
- Удачі. Побачимо, чи ти будеш першим — сказав він і знову взявся за свій напій.
– Бувай! Пізніше, дідусю, Ґілдартс втік з гільдії. Зараз був ранній ранок, і якщо він поквапиться, то встигне дістатися до портового міста перед настанням темряви.