Драгон і Наруто стояли біля будинку, де Нарото проводив більшість свого життя. Це було місце, яке він завжди мріяв покинути, тому що тут він не відчував себе в безпеці. Тут його слова та вчинки зазнавали глузування і ударів. Навіть тепер, йдучи поряд з Драгоном, він уловлював на собі неприязні погляди перехожих. Але варто було комусь кинути необережне слово, як Драгон одним поглядом змусив їх замовкнути і поспішити геть.
- Я можу побачити тебе знову? — запитав Наруто, нервово переміняючись з ноги на ногу. Він дивився в землю, а його ліва нога рухалась у бурхливий спосіб так ніби він був дитиною, якій все одно. Але в його серці билося так швидко, як ніколи раніше.
- Ха-ха, тільки якщо ти перестанеш так нервувати поруч зі мною, — засміявся Драгон, дивлячись на поведінку Наруто.
- Гаразд! Я... Я так і зроблю, — відповів Наруто. Його обличчя раптом засяяло усмішкою, ніби він знову ожив.
- У мене є деякі справи, але завтра я знову прийду сюди. Ладно? - Сказав Драгон, легонятко поклавши руку на голову Наруто і посміхнувшись своїй добрій майже дитячій посмішкою. - Прощай, Наруто! - Він помахав рукою і відходив.
Наруто нічого не сказав, тільки видав незрозумілий звук і боязко помахав у відповідь. Зовнішній вигляд був спокійним, але всередині був на межі сліз від щастя.
---
Настав вечір. Драгон сидів на товстій гілці дерева, очікуючи початку подій. Він використовував своє вміння спостерігати, щоб стежити за величезним комплексом Х'юга. Йому пощастило, що його здібності дозволяли зрозуміти все село, і це було ще не межі його можливостей. Уже за північ до табору Х'юґа наближалася фігура. Це був чоловік, який пробрався на подвір’ї головного будинку з дивовижною спритністю. Він явно знав місцевість, бо легко знаходив шлях. Лише патрулі Х’юґа, які постійно охороняли головний будинок, трохи сповільнювали його.
- Він спокусник. Майстерскі уникає патрулів, — спостерігав Драгон з усмішкою. Ніндзя не носив пов'язки на голові або будь-який інший одяг, яка вказує на його належність до визначеного села. - Час діяти.
Драгон побачив, як ніндзя вистрибнув з табору, тримаючи в руках щось. Снаружі було так темно, що без особливих здібностей не можна було розгледіти що саме він забрав. Ніндзя, який так сміливо пробрався до табору Х'юга і успішно виконав свою місію, посміхався під маскою. Він був щасливий, що його не помітили. Він перебирався з гілки на гілку, і його швидкість все збільшувалася, тому що він відчував, що щось не так. Хоч би скільки він перевіряв і як швидко біг, відчуття, що за ним спостерігають, не зникло. Це відчуття з'явилося, коли він залишив село, і тепер він почав думати, що це не просто параноя.
- Славна ночь! - Два слова прозвучали прямо за спиною, і він так злякався, що втратив рівновагу, спіткнувся і впав. Він швидко прийшов в себе, витягнув кунай і прийняв бойову стоянку, оглядаючи темний ліс.
- Виходь! - Прошепотів він, дивлячись в темряву. Довкола лунали тільки свист вітру в кронах дерев. - Я знаю, що ти там! - Його голос тремтів, але він був готовий до бою. Він міцно стискав сумку, щоб не втратити її.
- Ш-ш... - луни розходилися навколо нього, і він різко обернувся, коли воно прозвучало прямо за його спиною.
- Ти боїшся? - Голос за його лівим вухом змусив його знову повертається, але там нікого не було.
- Виходь! - Тепер його страх посилився, і він заговорив голосніше. - Я вже отримав те, за чим прийшов.
- Чому б тобі не повернутися в Кумо?
- Ніхто не повинен знати, — голос продовжував звучати то ближче, то далі, поки нарешті ніч не повернулася до свого спокою. Відчуття, що за ним спостерігають, зникло. Чоловік зітхнув і приготувався до втечі. Але раптом він помітив, що вага на його плечі змінилася.
– Що?. - Його мішок на плечі був порожній. Пакунок зник. Він в паніці озирнувся, намагаючись знайти того, хто був тут, але нікого не побачив. - Як я тобі це поясню? - Він пішов геть, тепер уже без пакета.
Але, на жаль, з темряви вийшла долоня, яка миттєво обірвала його життя. Поруч з вже мертвим ніндзя приземлилася людина в білому. Він виглядав роз'ярним і водночас збентеженим.
- Перевірте мішок, — наказав він своїм людям. Вони обшукали тіло і мішок, який ніндзя стискав навіть після смерті.
— Він порожній, пане Хіаші, — доклав один з ніндзя.
- Як це можливо? Ми б помітили підміну. Вони не могли зробити цього без нашого відома, — сказав Хіаші, і на його обличчі відображалося гнів та смуток.
У цей момент з нізвідки на гілці поруч з ними з'явився ніндзя Анбу.
- Пан Хіаші. Вашу доньку вже знайшли. Вона повернулася в свою кімнату у комплексі Х'юга.
- Що ти сказав? - Хіаші недовірливо подивився на Анбу.