Розділ 3921
Серед густих туманів його висока й струнка фігура виглядала як втілення досконалості. Він стояв нерухомо, прямий і величний, наче висічений з благородного нефрита виливання. У цьому сипучому мареве його силует то проступав виразніше, то знову розчинявся, нагадуючи справжнє божество, яке в будь-яку мить готове запарити до неба, осідлавши хмари і туман, щоб назавжди упертнути в оселю безсмертних. Його вигляд був дуже незграбним, піднесеним до краси і він мав лише класичні пейзажи на старовинному шовку.
Наньгун Чен, який обіймав почесну посаду заступника командира табору Бога Бітви і ніс звання генерал-майору, стоячи перед Ненгун Люнем, мимовільно стримував власну аура. Могутній воїн, який звик керувати тисячами, тепер він несвідомо затримував дихання, побоюючись, що навіть найменша видох брудного повітря світського світу може осквернити цей бездоганний образ чудового юнака в розвіваючий чорних одяг.
У глибині душі Наньгун Чен не переставав обурюватися недалекоглядністю Лен Юнкуя. Цей чоловік, мабуть, зовсім втратив зір, оскільки не зміг побачити справжню сутність їхнього друга пана! З такою статтею і неймовірною силою, яку випромінював кожен жест, Наньгун Левуні заслуговував не просто титула полковника - він по праву міг би носити погони генерал-полковника, і ніхто б не наважився заперечити це право!
Наньгун Лууні весь цей час не обертався. Він стояв, склавши руки за спину, підставивши погляд генерал-майора тільки свою бездоганну спинку, оповиту аурою холодного відчуження.
Наньгун Чен не тільки ставився до цього з презирством, але й сприймав як щось належне. Він вважав таке пихате становище природним атрибутом вищого створіння.
— Другий молодий пан, з приводу експедиції в Облачне море... - Побоюючись почав генерал-майор.
Тонкий, наче виточений різьбар, риси обличчя Нанґун Левюня були повні глибокої рокової краси. Його погляд, зосереджений на чомусь іншому, був нечутливим і в той же час таїв у собі щось демонічне, зле й привабливе. У цих очах спалахує гостра гордість, яка здатна знищити цілий світ!
Нарешті він повільно обернувся, і перед Нанґуном з'явилось це обличчя, чия чистота та досконалість не знали рівних у підмісячному світі.
Іссіня-чорні, сповнені зарозумілості очі, брови, подібні до помахів крил фенікса, і тонкі губи, які замерли в ледь помітній, недбалої усмішки. Його підборіддя з чіткими, жорсткими лініями видавало в ньому справжнього аристократа. Його фігура — прекрасна, горда і відмінна — дихала тим благородним зарозумілістю, що властиво лише людям, які народилися правити. У цьому виді був навіть легкий відтінок зухвалості, що межує з зачіскою.
Спостерігаючи за цією тінню зарозумілості в вигині губ Наньгун Люня, Натан Чен ненавмисно кивнув про себе. Так, саме таким і повинен бути їхній другий молодий пан! Він згадав, яким був цей юний пан раніше: свавільним, шалено хоробрим і зухвалим до крайнощів. Але тепер, повернувшись через десять тисяч років і пройшовши таїнство хрещення, він, здавалося, виріс у дуже юному віці. З пориву юнака він перетворився на відданого і стриманого наступника, чия холоднокровність та мудрість викликали в нього благоговійний трепет і захоплення.
Наньгун Левуні на мить замислився. Його голос, коли він заговорив, звучав неквапливо і розмірово, в ньому відчувалася абсолютна впевненість у собі та своїх силах:
- Експедиція в Облачне море... Що ж, мабуть, варто туди познайомитися.
- Другий молодий пан! — Нестямно вигукнув Нанґун Чен, не в силах приховати його збудження.
Однак Нанґун Люнья лише мовчки підняв праву руку і вдарив її кулаком. Цей рух був здійснений з такою легкістю і виященістю, наче плавно поточної води, але при цьому в ньому відчувалася чисто військова жорсткості та рішучості.
У родині Нанґун цей жест означав наказ негайно замовкнути.
Наньгун Чен, чий військовий сан був набагато вищим від того, що мав Ненґун Люня. Слова застрягли в його грудях, бо у його серці другий молодий пан був подібний до того бога, якого велич не обговорюється.
— Коли плануєте відправлятися? — Нарешті тихо запитав Нанґун Чен. Він вже почав у думках складати список найкращих майстрів клану, яких збирався відправити на допомогу для безпеки пана.
Але на обличчі Наньгун Люня пром'яла мимолітна, непристойно-ліня усмішка:
— Проповідуй надто. Вирушаємо негайно. Що стосується складу групи, генерал-майору Чену не варто турбуватися - у мене є свої причини на цей рахунок. Можеш йти.
Але як Натан Чен міг залишатися спокійним? З одного боку, спеціалісти Світу Асуров наступали з неодолімою силою, а Клан Лен стежив за кожним кроком, наче зграя голодних тигрів. У звичайний час Нанґун Чен був загартований у боях старим воїном, чия хоробрість не знала кордонів, але, коли справа стосувалася цієї дорогоцінної крові основного гілки роду, він не міг знайти собі місця від тривоги.
Тільки невелика частина обраних членів Клану Драконів і Феніксів знала, що хрещення того року не тільки збільшувало силу Наньгун Левюня. Воно пробудило в ньому родовід Головного Бога Драконів і Феніксів, а ступінь пробудження становив неймовірні сто відсотків!
За незліченні мільйони років існування Клана Драконів і Феніксів їх покоління розрослося до неймовірних масштабів, але ніхто не міг досягти ставідсоткового пробудження. Цей випадок був абсолютно унікальним, єдиним в історії!
Інші нащадки вважали б, що найбільше щастя можна досягти принаймні 50 відсотків, але ніколи не було.
Що це означало?
А це означало лише одне: поки Нанґун Левюнь не поступиться своїм життям і коли його життя передчасно закінчиться від нещасного випадку, настане день, коли він сам стане єдиним джерелом сили — божественним божеством та новим головним Богом! І не лише богом, а надзвичайно могутнім Богом Драконів і Феніксів! Він підніме свій клан на недосяжну висоту, і тоді навіть скинути імператора з його престолу не буде здаватися чимось неможливим!
Розділ 392
Майбутнє і слава всього роду Нанґун тепер повністю заснована на одній-єдиній людині - Наньгун Левюне!
Більш того, у клані вже було несхвально вирішено: через десять тисяч років пост голови Клана Драконів і Феніксів перейде саме до нього.
Неважко уявити, наскільки дорогим і цінним сьогодні вважався другий молодий пан.
Наньгун Левюнґ, сам по собі, здавалося, зовсім не звертав уваги на винятковість своєї крові і її тремтіння.
Якщо він щось вирішував, ніхто не міг змусити його змінити думку. Тепер Нанґун Льоунь вже був на шляху до Облачого моря.
Су Ло рухалася з заходу на схід, в той час як Нангун Льоунь тримався шлях зі сходу на захід... Ніхто не міг знати напевно, чи це двійняк зіткнеться на безмежних просторах шляху. Залишалося лише гадати, наскільки шляхетна до них буде доля.
Тим часом Су Ло та її супутники на борту "Шенлун" відчували себе, що називається "як риба у воді".
Слід розуміти, що всі інші пасажири не могли їсти свіжі морепродуктів. В їх просторових сховищах, на відміну від простору Су Ло, не було можливості збереження свіжості продуктів. Після того як на кораблі припинили видачу їжі, очі багатьох пасажирів почали зеленитися від голоду.
Звичайно, у них були запаси борошна, рису та інших основних продуктів, які зберігалися роками, але ось біда - готувати вони зовсім не вміли... І чи є багато задоволення, коли сумно гризти сухий пайок?
Члени залу Дев’яті Праведних були також у дуже поганому настрої.
Все почалося ще півмісяця назад.
Тоді Су Ло і Тан Ялань швидко прогулювалися по палубі й наткнулись на Гу Сюаніан. Вона буквально світилася від самовдоволеності — якби у неї був хвіст, то могла б бути зараний до самого неба.
Причина проста: під час останніх двох закипів Небесної шовковичної сіті Майстру Зал Дев’яті Праведних зміг виловити відповідну кількість морськопродуктів. Це не тільки принесло їм багато пурпурних кристалів, але й зумовило їхню славу у всьому кораблю. У очах інших вони почали перетворюватися на найсильнішу команду неофітів.
Ґу Сюан дуже пишалася тим, що стосується Залу Дев’яті Праведних. Тому, ледь заздрючи Су Ло і Тан Ялань, вона у своєму високому мірі забула про пристойні та вибухнула градом сарказмів в адресу Су Л.
Су Ло сприйняла її випади не більше, ніж собача лайка. Вона відразу зв’язалася в перепалку, і справу ледве не дійшло до рукопашної.
Тільки коли Су Ло силою забрала Тан Ялань геть, буря тимчасово вщухнула.
Гу Сюанян, подумавши, що Су Ло просто струсила, кричала їй в спину, повністю стираючи:
— Су Ло! Як ти можеш залишатися на цьому кораблі? Якби я була на твоєму місці, то вже давно б зігнила в хмарне море від ганьби!
Тан Ялань була готова вибухнути від люті!
Її сестра Су може вільно спускатися в Облачне море, а ти, Гу Сюанян, на це здатна? А твій хвалькуватий Зал Дев'яті Праведних?
Їхня компанія щодня співає, поїдаючи свіжих морських тварин різних видів, а ти, Гу Сюанян, можеш собі таке дозволити? А твій Зал дев'яти Праведних?
У Тан Ялань було стільки підстав для хвастощів, що слова так і просилися назовні, але через звички Су Ло триматися в тіні їй доводилося стримуватись. Вона ледве не заробила собі внутрішнього ушкодження від перевищення неконтрольованих емоцій, і зрештою їй залишалося лише шалено зіскакувати на Гу Сюан’ян.
У цей момент Су Ло раптом обернулася і з нескверним сарказмом глянула на образчиця:
— Отже, ти так кусаєшся лише тому, що прийшла до Залу Дев'яті Праведних і вони можуть ловити морепродукти?
Гу Сюанян гордо вдерла свій гострий підборіддя:
— Да, кичусь, і що з того? Було б ти здатною, теж би знайшла спосіб до них підлизатися!
Су Ло подарувала Гу Сюан’ян одній з тих усмішок, що здатні полонити все живе:
— Тепер я поняла.
Се промовивши, вона потягла Тан Ялан за собою і невтомливо почала бити його геть.
Су Ло була винятковою до крайнощів, а навіть тоді, коли вона навмисно усміхнулася настільки звабливо... Гу Сюаніан не на жарт занепокоїлася.
Вона готова була вчепити собі ляпаса за довгий язик!
Вона добре знала красу Су Ло, але не могла стримати її від провокації своїми палицями. А що, якщо Су Ло дійсно вирішить піти на все і пустить в хід свої чари, щоб звабити хлопців з Залу Дев'яті Праведних?. Ця думка дуже розчарувала Гу Сюан.
Саме тому що вона усвідомлювала, наскільки жахливим може бути краса Су Ло, серце Гу Сюан’ян стискувалося від страху.
А Тан Ялань тим часом з цікавістю потягнула Су Ло за рукав:
- Сестренка, невже нас чекає щось цікаве?