Глава 3745
У цю мить лазутчик, на якому залишився лише мізерні лоскоти, які мало не прикрили сміттям, більше не дбав про гідність. Він мчав уперед з усією можливою швидкістю, що підготувалася єдиним бажанням: якомога швидше довідайтеся головою секти про льодяну душу!
Тінь і не підозрював, що у свій час двоє його великих наставників, Чорний та Білий майстра, щоб переконати Су Ло старше займатися практикою, дали її безліч цінних артефактів. Одним з таких скарбів був особливий охоронний Масив.
Учителі боялися, що під час медитації або в момент прориву на новий рівень хтось може вдарити їх улюблену ученицю. Після довгих пошуків вони нарешті знайшли рідкісну річ — П’ятикутний охоронець Масив.
У звичайний час цей п’ятикутний охоронний Масив був лише вишуканим окрасою Су Ло, який носив його на голові як заколки для волосся. Однак коли вона була в стані прориву, потужні потоки світової духовної енергії активували приховані властивості артефакти. Заколка пробуджувала величезну захисну силу, яка автоматично атакувала будь-якого незапрошеного ворога, який посміявся захопити її приватний простір!
Радіус дії цього щита складався з десяти метрів від Су Ло, і кожен, хто опинився в цій місцевості з неправильними намірами, негайно ставав метою знищення.
Майстеру відділку Теней фаталально не пощастило: саме в той критичний момент він відчинив двері таємницею кімнати і крокнув пряміком у зону поразки П'ятикутного Охранного Масива. І ось на нього впала вся сила вогненного помсти...
Лазутчик і досі не знав, що того лютого вогняного змія випустила сама Су Ло. Його охопив жах і біль, він летів до резиденції свого пана.
У той час Фен Сін’ї, пане голова секти, виявляв дух сердечності і неквапливо приховував чай. Тиша і спокій його спокою були раптово порушені, коли перед ним з'явилася в найвищій мірі жалюгідна фігура.
Волосся приходька було спалено кловками, брови зникли без сліду і обличчя нагадувало обвулу голову. У цей прохолодний час року він виглядав, м'яко кажучи, занадто "налегке".
Тінь з спотвореним від страждання обличчям впав на коліна і в розпачі вигукнув:
— Пане, біда! Боюся, та дівчина у смертельній небезпеці!
- Що? — Глава секти швидко вскочив на ноги, ледь не прокинувши чайну чашку.
Доля цієї дівчини була нерозривно пов'язана з божественним відприском, а все, що стосувалося Сяо Ке, вважалося державною справою!
Захоплюючись словами і ледве не плачучи, лазутник продовжив:
- Ваш нікчемний слуга лише хотів пробити можливості цієї дівчини, але не встиг я навіть побачити її обличчя, як на мене впала люта атака вогняного дракона! Клянуся небесами, я тільки чудом залишився живий і зміг повернутися до вас, великий глава!
- Невже все настільки серйозно?
— О да! Це чиста правда! Погляньте на мої рани. — Причитав тінь. — Той вогненний дракон був неймовірно могутній. Я всім серцем хотів врятувати пані Су Ло, але мої сили були нікчемними перед таким противником. Мені нічого не залишалося, крім як бігти за вашою допомогою!
Фен Сін’ї охопила тривогу:
— Я піду і в усьому розберуся!
З цими словами голова секти швидко попрямував до стародавнього духовного дерева Цан’юй Суанішеана.
Маленький дерев’яний будиночок лежав прямо під деревом. Чи не постраждало саме дерево Цен’юй Сюншена, якщо вона зазнала нападу? Це був один з найбільших скарбів всієї школи!
Голова секти мчав у великій опорі, долаючи відстань в миг ока!
Але коли Фен Сін’ї прибув, його зустріла давня майже засушлива тиша.
Сюанішеан — це стародавнє духовне дерево Цен’ю, яке простягнуло свої густі гілки і витіснило потоки чистої духовної енергії. Пісна листя мерехтіла на вітер.
Вишуканий і розкішний дерев’яний будиночок, посланий першим старійшиною, спокійно стояв на своєму місці. Оглянувши його зовні, голова секти не виявив жодної подряпини, жодних слідів гарі чи руйнування.
« Странно... — Він подумав, — хіба не розповів про пожежу? А де сліди нападу вогняного дракона? На вигляд все повністю ціле."
У серці Фен Сін’ї закралися сумніви. Він обережно випустив свої божественні почуття, проявляючи внутрішній простір будинку. І що ж він побачив? Усередині було чисто, прибрано і акуратно. Копоті та обгорілих меблів взагалі не натякають на нещодавню битву.
"Невже цей безробітник з Відділу Теней насмілювався брехати мені прямо в очі?"
Пан - голова секти був украй збентежений. Він знову і знов скакав будинок своїми почуттями, намагаючись знайти хоч якийсь слід цієї "нікчемної" дівчини. Якщо цей « бойсор» дійсно був викрадений вогняним драконом, то лють Сяо Ке буде справді страшений.
Він шукав всюди, і раптом ... Хм?
Глава 3746
Дівчина знайшлася в кухні. І, здається, вона була неспокійно зайнята приготуванням їжі?
Голова секти завмер. Одяг Су Ло була в ідеальному порядку, жодна волосинка не вибився з її акуратної зачіски, а обличчя світилося спокійним і незнищенним. Вона зовсім не походила на людину, яка перенесла кіднепінг або напад.
"Що за чортівня не несе ця тінь?"
Ще раз Фен Сін’ї, з дотошністю досвідченого майстра, оглянув всю будівлю, але так і не знайшов жодного натяку на легендарного палаючого дракона. Зробивши остаточне рішення, він подумки вдивлявся у вир найбільш горезвісних прокльонів.
« Подивіться на цю дівчину, вона ж просто готує їжу! Здається, це шматочки курячого м'яса... Схоже, вона збирається їх гасити. А пахне-то як привабливо ...."
Навіть слинка потекла від цього аромату, але панові секти вгамувався. Він добре знав, наскільки ревно Сіо Ке захищає свою їжу. Якби він стягнув хоч шматочок, божественний відрив би напевно виконав свою загрозу і перестав навчати його "Картінам п'яти духовних мечів".
Фен Сін'ї здушив і, придушуючи апетит, тихо розвернувся та пішов геть.
Але по дорозі його не залишало дивне відчуття, ніби щось у цій картині було неправильним... Йому все здавалося, що ттушку того птаха він десь вже бачив.
« Напевне, це якась рідкісна дикість з нашого волера магічних звірів», — меланхолійно роздумував голова секти. Але це не стримувало мене.
Коли він майже дійшов до власного подвір'я, його раптово осінило, і обличчя голови секти миттєво придбали землісто-зелений відтінок!
Він упав з місця і зі швидкістю блискавки помчав у свої покої!
Раптом Фен Сін’ї усвідомив, що серед пір’я на кухні було кілька таких, які йому знайомі краще, ніж власні чотки.
На макусі його улюбленого їздового піта Фенікса, що літевій Хлака, росло саме таке: товстий смарагдно-зелене перо!
"Ні-ні, це не може бути! Будь ласка, нехай це буде помилкою!» - випив він про себе вдирався у будинок і радісно озираючись на пошуки свого вірного супутника.
На подвір'ї його не було.
У кімнатах нічого немає.
На даху немає душі.
— Призию тебе, Фенікс літаючого Хмарака! Негайно повернися до мене! — Голова секти кричав так, що на чолі виступив холодний піт.
Тому що недавно Фенікс Летючий Хмарка розпочався періодами шлюбних ігор, і Фен Сін’ї дав йому тимчасову свободу. Якщо подумати, він вже кілька днів не бачив свого благородного коня...
Коли голова секти спробував активувати контракт, він побачив щось жахливе!
Зв'язки не було! Якщо говорити точніше, контакт був розірваний! Він повністю втратив контроль над Феніком Літаючим Хмаром!
Від цього усвідомлення у Фен Сін'ї підтормилися ноги...
"Не-не-ні... Бути не може! Це ж мій Фенікс, що літає!!"
Пан секти був по-справжньому наляканий, його обличчя стало блідим як полотно. Важко дихаючи, він вже збирався з усіх ніг кинутися назад до Су Ло, щоб особисто переконатися, чи та пташка була в казці його нещасним пташатом або ні.
І поки він стояв у заціпенінні, повз нього валлю прошепотів Сіо Ке. Малюк з панням гриз якусь кісточку, і аромат, який походить від неї ... та сама енергія, що витікала навколо...
« Це ж дух мого Фенікса, що літає! »
Поки Фен Сін’ї не усвідомлював масштабів катастрофи, то Сяо Ке встиг піти досить далеко.
Голова секти, задихаючись від несамовитого гніву, кинувся вдихом за гроно уявної сили цього хлопчика. Незабаром він наздогнав його і не витримав, видавши грому крик:
— А ну стій!
Сяо Ке, продовжуючи обговорити кістку Фенікса Літнього Хлака, обернувся і з виглядом останнього недоумства втупився на Фан Сін'ї:
- Ти чого ореш? Чого тобі треба?
Пан секти, який лютував і зніс кулаки:
що ти гризш за кістку!
З цими словами він безцеремонно вирвав « груду» з рук хлопчика. Один погляд був достатнім, щоб не сумніватися в цьому. Це була кістка його власного Фенікса Літаючого Хмара!
Голова секти мало не втратив розум. Він тремтів від обурення і закричав на Сіо Ке:
— Ты! Ти хоч розумієш, що ти наробив? Це був мій особистий їздовий улюбленець, а не якась зарядна дієта! Ця рідкісна тварина родом з Центрального Континента, я в свій час витратив неймовірні зусилля, щоб дістати її! А ты... ти взяв і просто з'їв його! Це... Це вже за межами! А-а-А!