Глава 3653
Третім старшим не залишалося нічого іншого, крім того що вони були приречені та глибоко зітхали і намагалися вгамувати бурю. Його обличчя на мить спотворено від болю, наче він відірвав від серця щось безцінне.
— Добре! — Видав він, нарешті. - Ти можеш забрати цього птаха. Їж її, якщо вже так приспішало. Але пам’ятайте, що це стосується тільки однієї особи! Чуєш? Лише однієї! Ти мене зрозумів? Одна-єдина!
Подібно до нерозумної дитини, старійшина випрямляв праворуч і встромлював у повітря пальцем на знак « їдниці» перед носом хлопця.
Маленький підопічний дав йому очі, сповнені щирого співчуття до чужого скудоумії. Він мовчав, але в його голові вже був план. Він подумав: « Якщо ти не знатимеш, що робити? - А якщо сподобається ..." Юначе мимохідь ковзав поглядом хижака по саду. За його прикидками, там залишалося ще рівно дев'ятсот п'ятдесят три такі птахи.
Побачивши, що Сяо Ке мовчить, третій старійшина вирішив покірно прийняти рішення. Старик з полегшенням відпочив, відчуваючи, як гора звалилася з його плечей. Весь цей день пройшов для нього в стані постійного стресу — його серце часто йшло у п’ятірку. « Все, — вирішив він, - мені терміново потрібно знайти якийсь тихий куточок і прийти в себе, поки цей паршивець не викинув що-небудь ще."
Тим часом Ззо Цзечен і Юнь Іхан, які стояли поодалі, обмінялися красномовними поглядами. У їхніх очах проймалась жахлива шокова ситуація, змішана з безпорадністю.
« Наставник... він все-таки капітулював", - мовчки погодилися вони.
Вони так і хотіли дізнатися, з якої могутньої сім’ї походить ця примхлива, горда й невміння самовільного зірванця. Цікавість буквально спалювала їх зсередини.
Вони прагнули прочути ґрунт, але з огляду на те, що вчитель цікавиться юнаком, вони вирішили діяти обережніше. Перш ніж робити якісь кроки, потрібно було зібрати інформацію. Їхня допитливість досить швидко вивела їх на слід Гун Іжаня. Адже розповідь про те, як він прибіг до третього старійшини за допомогою, після чого старійшина сам спустився з гори, не була таємницею. Незабаром уся підготована пригода була ними "розкопана".
А в цей час Су Ло вже вела Малого підпеченого за руку до їхнього нового житлового будинку.
Сяо Ке вже встиг набити руку у свіжому дикті та роздробленні туш. Нещасна Векова безсмертна пташка в мить втратила оперення і потрохів. Очищену та промиту до блиску тварюку насадили на вертел і відправили на вогонь.
Су Ло, спостерігаючи за процесом, вирішила уточнити:
— Сяо Ке, а там в саду є багато подібних духовних звірів?
Молодий чоловік, який міг бути нечистий і колючий з будь - ким, у присутності Су Ло ставав надзвичайно слухняним; виховання приносило плоди. Не відриваючи жадібного погляду від Векової безсмертної птиці, чия шкірка вже почала жорстко лосося з жару він кивнув:
— Да, завались. Цілий натовп.
Су Ло з цікавістю запитала:
- І чому ж ти вчепився саме у цю?
Це питання спонукало Сяо Ке на мить задуматись. Він почесав макушку, відновлюючи події в пам'яті.
— Розумієш, коли я вдерся туди, інші духовні звірі заздрили мене і так викрикували тільки п’ятки. А ця... — Він презирливо фиркнув, — тільки опустила мене пихатим поглядом і продовжувала дрімати. Ну і кого мені було ловити, якщо не її?
Су Ло: - ...
Що ж, урок на майбутнє: навіть якщо ти « летюча пташка» не варто занадто вже задиратися. Той, хто забагато вражає себе, ризикує опинитися на поверненому боці.
Векова безсмертна пташка сама по собі була рідкісною, а за довгі роки життя поблизу Древа Цін’ю Сюншеан мала неймовірно чистішу духовну енергію. Тепер, коли її тушка підсмажилася, по округі залив аромат - густий, насичений і до болю звабливий.
Сяо Кэ не думав про прихованість. Він відчинив усі вікна і двері, щоб аромат міг вільно розтікатися по всій території. Спочатку аромат панував лише біля дому, але невдовзі він почав поширюватися у всіх напрямках.
Невдовзі внутрішні учні, що медитували у тіні Векового Дерева Цан’юй Сюншена, почали синхронно морщувати носа. Один за одним вони виходили з стану трансу.
який запах... Що це?
- Схоже на їжу... Але з яких це пір звичайна їжа може орати так божественно?
— Може, у їдальні придумали нову страву?
— Та ні, поглянь на напрямок: несе не від їдальні, а з глибини гаї, від Древа Цан’юй Сюншена!
По рядах учнів пролетів шепоток, який переріс у бурхливі розмови.
Цзоу Цзечен і Юнь Іхан переглянулися. Їхні очі застигли розумом. То той птах і вперто затиснули... Пам’ятайте, що та Векова безсмертна пташка, хоча й не блищала бойовими навичками, була улюбленкою самого Ґлука Секти. Він особисто підкормлював її протягом декількох років. Її статус в секті був неймовірно високий, і ніхто не очікував, що її фінал виявиться таким... - Куулінарним.
Через те що запах ішов з « запряженої» зони Векового Дерева, більшість учнів налякала їх і змусили триматися подалі.
Розділ 3654
Проте, завжди знайдуться люди, чиє цікавість сильніша за будь-який страх. Однією з них була найстарша сестра Янь Чжуоцзюн. У неї була запальна натура і дві вагомі причини для гніву. По-перше, вона була таємно закохана в Гун Іжаня. По-друге, її наставником був Седійський старійшина, який відповідав в секті саме за збереження рідкісних птахів і тварин.
У той час Сьомого старійшини не було в секті, а він вирушив на пошуки нових талантів. У його відсутності доглядати за розплідником було доручено саме їй.
Цзоу Цзечен і Юнь Іхан не сиділи склавши руки. Вони розшукали Гун Іжаня і, як би між іншим, розповідали йому історію про «нову чудесну дитину » в найясніших барвах. Зрештою, це ж і справді була легендарна історія! Клянуся небесами, вони зовсім не збиралися нікого страчувати... Майже.
З чистої випадковості саме в цей момент Янь Чжуоцзюнь прийшла відвідати Гун Іжаня. Стоячи за дверима, вона почула новини, які понесли її в шок і лють.
Що? Той сопляк, що посміяв підняти руку на її дорогоцінного Іжаня, тепер з додзвону третього старійшини живе в самому серці зони Векового Дерева? І ще до всього, він викрав і пожер Векову безсмертну птицю!
Наставник перед від’їздом довірив їй сад рідкісних звірів!
Янь Чжуоцзюнь мала вибухним характером, і почуте стало для неї останньою краплею. Вона не почала задумуватися. "Свист" - з її спини миттєво залетів холодний меч, і дівчина на всіх парах -- "Зо-соо Сооо", рвонула в бік Векового Дерева Цан'юй Сюаньшеун!
Цзоу Цзечен і Юнь Іхан обмінялися поглядами. Старший, Цзоу Цзечен, нахмурився:
— Здається, справа приймає непристойний обворот.
Юнь Іхан лише зневажливо хмикнув:
- З чого б це? Здається, все йде чудово.
- Цей хлопець, хоч і примхливий, але подивися, як вчитель перед ним лебезит. Очевидно, що за ним стоїть хтось дуже впливовий... І якщо виявиться, що це ми розговорили зайвого...
Юнь Іхан перебив його:
— Брате, відповіси мені: « Чи могла б вона терпіти образу, завдану Ґун Іжаю? »
— Нет.
- А якби вона знала її характер, то могла б ігнорувати той факт, що хтось дозволив їй на шашлик птаха з його розплідника?
— Звичайно, ні.
— Ось бачиш! Конфлікт був неминучий. Рано чи пізно вона б дізналася про це від когось іншого і все одно пішла б крати все підряд. Ми тільки трохи прискорили процес. Крім того, — очі Юнь - Іхана були підступно блищені, чи ж вам не цікаво побачити справжню силу цього хлопця?
Хоча їм було неприємно бачити прихильність вчителя до чужої людини, цікавість щодо могутності та походження Сіу Ке перевішувала все інше. Якщо його сила є визначеною, то вони як прагматичні люди просто визнають поразку і змиряться.
Зрештою обидва брати поспішили слідом за Янь Чжуоцзюн.
А тим часом глибоко в рощі Су Ло старанно змащувала тіло птаха пахучою олією. Кіночка ковзала по золотистій шкірі, роздавалася веселе шипіння "Пш-Ш", а від нарощеного аромату Малого підопічного вже буквально текли слинки.
"Ву-о, це точно буде божевільно смачно..."
Су Ло мірошком глянула на знівечого від нетерпіння спрацьовника і строго запланувала:
— Ти пам’ятаєш, що руки перед їдою треба мити? Іди, відмий їх як слід.
Якби хтось інший наважився заговорити з сином головного Бога в такому тоні, він би на ту ж секунду перетворився у відбивну. Але Сяо Ке в присутності Су Ло вже перетворився на « образливого малюка».
І ось цей грізний маленький тиран, що навів жах на оточуючих своєю зарозумілістю, слухняно потрусился до води. Він помив руки до ідеальної чистоти і прибіг назад, не забувши гордо продемонструвати ладани Су Ло. У його очах світилося неприкрите бажання отримати похвалу за свої « зусилля ».
Су Ло ла ніжно потріпала його по голові:
- Молодець. Тепер йди, розстав посуд. Скоро все буде готово.
Сяо Ке, хоч і не звик до таких ніжних почуттів, просто збентежено відвів свого блідого личко, але сперечався не став. Він слухняно побіг розставляти тарілки та палички, чекаючи початку бенкету.