Глава 3601
Як тільки ці крижані слова зірвалися з губ Наньгун Ліюня, весь простір навколо в той же момент ніби застигло, скушене невидимою, що пронизує до самих кісток Стужей. Здавалося, що повітря віщувало тверду моноліт, а саме небо над головами присутніх налилося важким і безжиттєвим свинцем.
Лік Наньгун Люхао, чиї риси були такі бездоганні і гострі, ніби їх висікли з цільного шматка вічного льоду найвеличніший майстер давнини, вмиг покритий пелена суворого інея. Від нього тяглися густі хвилі, які майже не мали ауру спраги крові і заповнювали кожну п’ядь. Його погляд, що блищить гордим, крижаним і пронизливим блиском, встрявав у нижчих, як пара відточених клинків, які не знають жалю.
— Що таке? - Він вицікавив його крізь зуби.
Лише два слова, але Наньгун Сяжань, Натан Ібай та Нангун Пангу відчули, як їхня кров у жилах застигає і перетворюється на крижану крихту, а кінцівки кам’яніють. Вони стояли в полоні жаху, не могли поворухнути навіть пальцем, немов їхні тіла за одну годину стали важким і неподатливим залізом.
- Старший молодий чоловік, це... Все було ось як... Старший Сяо, він... — Наньгун Пэнху спробував заговорити, але його голос зірвався на жалюгідний хріп, а слова безсвясно плуталися.
Повільно, але пронизливо - коричневий погляд Наньгун Люхау повільно помив по обличчю Нангун Пангу. У ту ж мить рот бідолахи ніби зашивали його невидимими сталевими нитками — він не зміг вичавити зі себе більше жодного звуку, а лише судноплавний ловив повітря. У глибині очей Наньгун Пенху спалахнула дика паніка, яка не контролюється.
Наньгун Сяожань, зібравши останні крихти своєї мужності, після важкої, задушуючої паузи нарешті заговорив затинаючись від страху:
- Ваш покірний слуга... Я не знав, що він і є другий молодий пан. Тому, коли настав час захоплення... Я наніс йому надто важкі рани...
— Захопила? — Холодні очі Наньгун Люхао спалахнули зловісним, кровожливим блиском. — Мій наказ був: « Запросити». Але ви, нікчемні люди, добровільно вирішили влаштувати "захоплення"?
- Старший молодий чоловік, ми... ми просто невірно розчули ваше розпорядження... — Він слабо й шкода намагався виправдатися, благаючи про допомогу лише зарано.
У очах Наньгун Люхао проминула бездонна, ледяча душа холодність, не залишаючи місця для милосердя:
- Пояснення мені не потрібні.
Ці слова зірвався з його губ, як права долоню Нанґ Люхао прийшла в рух. Вітер був настільки сильний, що простір навколо нього захитався. Його рука, несучи в собі руйнівну силу, зачепила удар прямо на груди Нангуна Сяжаня!
"Бум!"
У ту ж секунду на грудях бідолашного просихнув іссіня-черний відбиток долоні - Ручний слід Великого Опустелювання. Після цього з рани почали вириватися струйки сідкого диму, що супроводжується нудотворним шипінням палаючого тіла...
— Старший... Молодий... Пане... « У очах Нанґун Сяжаня, який ще хвилину тому поводився настільки зарозуміло і зухвало, тепер став дуже наляканим. Це було усвідомлення неминучої, дихаючий у затиках смерті.
Він добре знав, що ця техніка старшого молодого пана ніколи не застосовувалася через дрібниці. Але якщо наньгун Люгао завдав цього удару, то ніколи не залишав ворога живим.
Обличчя Наньгун Сяжуня стало біліше мела, його тіло тряслася шалена, конвульсивна тремтіння. У наступній мить його тіло почало спонтанно запалюватися зсередини. До того моменту, коли його кістки охоплені невидимим примарним полум'ям, впали в безкрайні, холодні води океану, від нього не залишилося нічого, крім кількох сірих попелу, який тут же розвів вітер ...
Повне знищення тіла. Усі сліди існування людини у цьому світі прискорюються.
У цю мить Наньгун Ібай і Натанґун Пэнху дивилися на Ненґуна Левюня очима, сповнені благоговійного трепету та благоговіння. Лише одна фраза цього юнака — і старший молодий пан без тіні сумніву знищив могутнього Нанґун Сяжана. І хоча цей другий молодий пан протягом останніх десяти тисяч років провів у бідних енергіях нижніх світах, його проникливість, рішучість і глибина думок явно переважали всяку уяву.
Зараз його сила, можливо ще не могла тягатися з великими експертами Центрального Континенту, але сам факт того, що він зміг досягти таких висот культивації в матеріальному плані був вражаючим. Коли він повернеться у сім’ю і буде хреститися в святій Пруді Водяного Духа, то його потенціал стане справді страшним... Одна думка про це по шкірі зносила холод, а хребет обдавався холодною.
— Другий брат, ходімо, — Нанґун Люхао м’яко і майже ніжно похлинув наньгун Левуня зламаного плеча, наче намагався стерти зі пам’яті недавню розправу.
У цей момент Наньгун Левюні, з останніх сил придушуючи металевий смак крові і ледве тримаючись на межі непритомності, впав поглядом в брата. У його голосі, незважаючи на крайню слабкість, задзвонила сталева непостійність:
- Запам'ятай... Мої люди... Якщо ти посмієш зворушити їх хоч пальцем, тебе не чекає нічого, крім вічного падіння в безодню, з якої немає повернення. Я не жартую! Сподіваюся, ти чітко і до кінця розумієш, що саме я вкладаю в ці слова!
Коли остання фраза зірвалася з його блідих, тремтячих губ, свідомість остаточно покинула Наньгун Ліюня, і тіло почало повільно осідати.
Наньгун Люхао ніжно підхопив брата і переніс його в розкішну, сліпучо чудову паланкін-колесанницю. Дивлячись на його бездоганний, наче викопаний з каменю профіль і мужні, благородні обриси обличчя, старший брат тихо, ледь чутно зітхнув:
— Эх, другий брат... Коли ми повернемося в клан і ти пройдеш обряд хрещення, спогади про ці десять тисяч років будуть назавжди зметені з твоєї пам’яті. Ти ніколи не дізнаєшся, що в твоєму житті колись існувала дівчина на ім'я Су Ло.
— Якщо ти не пам’ятатимеш минулого, то ніколи не заречеш свого старшого брата на вічне прокляття. — Домовившись про це, Нанґун Люхао дозволив слабкій і ледь помітній усмішки зворушити його губи.
Коли він дивився на Нанґун Левуня, його очі були щирими, глибокою прихильністю — зв’язок крові, який був для нього священним. Але варто було йому відвернутися, щоб віддати наказ підлеглим, як його обличчя знову перетворилось на непроникну крижану маску, яка нічого не виражає крім холодної волі:
— Відправте двох.
- Слухаємося! — З восьми носилацьких носильників, які тримали паланкін, мовчки вийшли двоє.
Ці двоє негайно кинулися в ту сторону, де втікав металевий корабель Су Ло. Рухаючись зі швидкістю, яка дорівнює ударам блискавки, вони незабаром перетворилися на дві непомітні точки й зникли остаточно за горизонтом, немов падаючі зорі...
Глава 3602
Малий світ Сюаньу.
Сяо Ке, наш молодий дитинчат, в останні кілька днів перебував у дуже поганому і роздратованому настрої духу. Його з’їдали зсередини, позбавляючи сну та апетиту.
Хоча кімчі в його розпорядженні ще було достатньо, що кожного дня лише мариновані овочі не задовольняли потреби цього створіння. Що ж стосується інших яств... Як не дивно, якщо їх готувала не та маленька кухарка, він не міг змусити себе проковтнути ні шматочка. Це було дійсно боляче і злило його до глибини душі!
Сяо Ке, вчепившись зубами у соковитий білий редис завбільшки з його власну руку, люто гризв йому, то й справа із силою тупаючи ногами від переконуючого його обурення.
"Може, варто піти і знову зловити її?" - ця думка нав'язливо крутилася в голові Юного дитинчати. Дозрівши до кінця товстий, білий корінь, підліток сів біля вікна і втупився у нескінченну даль затуманену точку зору.
Саме в цей момент на стіні, де висіла тиха і непідвладна картина, раптом пробігала легкою, ледь помітною хвиля, наче поверхня дзеркальної води потремтіло випадково.
Сяо Кэ невдоволено, сповідь зірвався і проворчав, не приховуючи своєї образи:
- Я тільки подумав про це, адже я не пішов її ловити насправді! Чого ти так розхвилювалася? Зрештою, хто є твоїм рідним сином — я чи вона!
У цю мить на олійній полотні ожила жінка неземної, божественної краси. Вона дивилася на Сяо Ке з безмежною ніжністю, а в її погляді сквошили материнську любов і легке, добре лукавство. Її голос, м'який і мелодійний, говорив з явною сумішшю:
- Невже наш Сіо Ке ревнує?
- Хто ревнує? Це я ревную? Та ні за що у світі! З чого ти взяла? « Цей юнак, наче той уловлений на місці злочину, відразу спалахнув гнівом. Його обличчя залив густою пунцовий рум'янець, і він почав збуджено стрибати на місці, відчайдушно намагаючись приховати своє замішання.
Жінка на картині, Великий Бог Сюань, продовжувала тепло і лагідно посміхатися, дивлячись на бурхливі протести сина:
- То Сяо Каті хоче поїхати на її пошуки?
- Ти знову намагаєшся виводити мене назовні! — Молоде дитинча злякало матусю, блищаючи очима.
Багато років тому Великий Бог Сюаньо, бажаючи захистити нещасних експертів Континента Суані від нескінченних і руйнівних проказ свого не в міру активної дитини, заборонила йому залишати межі малого світу.
Жінка на картині тихо, серебристо розсміялася:
— То це означає, що Сяо Кэ дійсно хоче вийти погуляти?
— Хто хоче? Я і не думав про це зовсім! — Він зарозуміло і збудив підборіддя, нагадуючи гордого павича, який розпустив свій барвистий хвіст. У цю мить він виглядав надзвичайно живим, яскравим і по-дитячому безпосереднім.
Богиня на портреті, прикривши витонченою долонею рот, підставила легкий сміх:
— А якщо... Якщо б ви дійсно могли вийти у великий світ?
Сяо Ке, який так рішуче заявив, що нікуди не піде, раптово відчув себе жертвою власних слів. Втратити обличчя перед матір'ю не хотілося, тому він понуро опустив голову і почав тихо та ображено бурчати собі під ніс:
— Тепер, навіть якщо ти зі слізьми благатимеш мене, я нікуди не піду. Хіба що... якщо ти сама дуже, ну сильно мене попросиш.
Жінка на картині — та сама легендарна Богиня, володаря небес і землі. Вона мала м’яку ягку й помазувала кров, наче тонча шовк. Вона не стала сперечатися і просто майстерно змінила тему:
— Малий світ Сюань скоро закриється. Раз ти так не хочеш йти, що ж, проведеш наступні сто тисяч років у глибокій медитації і абсолютно відокремленій практиці... Це піде тобі на користь.
Обличчя юнака в мить перекосилося від невимовного жаху і відчаю.
"Що? Сто тисяч років загони? Ви що, знущаєтеся наді мною?!"
Підліток підскочив на місці, як ошпарений, видавши крик, повний праведного обурення:
— Выхожу! Виходжу! Я зараз виходжу! Що це за нісенітниця про сто тисяч років медитації? Я на це не підписувався і ні за що не погоджуся!
Богиня на портреті легко і переможно розсміялася:
- Ви можете вийти, це не така вже проблема. Але спершу нам потрібно законно укласти угоду з трьох умов. Назвемо це "Домовка з трьох статей".
Сяо Ке був готовий особисто відвісити себе оплеуху за поспішність і неконтрольність. Якби він погодився відразу, то не було б жодних умов! Але, згадавши про неймовірну і непостійну силу своєї матусі, Юна дитина тільки понуро та похмуро запитав:
— Які ще три статті? Говори вже швидше.
Обличчя жінки на картині вмиг стало трохи серйознішим, у її подобі проникла велична строгість відповідно до божественності:
- Стаття перша: коли знайдеш Су Ло, ти зобов'язаний у всьому її слухатись. Не робіть нічого без неї. Чого вона не дозволяє, — цього робити КАТЕГРИЧНИКам неможливо. Ти зрозумів мене, синку?
— А? — щелепа Юного дитинчатиша з гучним стуком відвисла, а рот прийняв форму ідеальної літери "О".
"Що за нісенітниця? Він, великий і могутній Спадкоємець, маленький господар всього світу Сюаньу повинен у всьому підкорятися якійсь земній покорі? Та ні за що на світі!"
Але Сяо Ке з лютістю набрало в груди повітря, щоб почати голосно сперечатися і кати права, як велика Богиня Суаньу самим владним та холодним поглядом миттєво підвела його протест.
- Якщо ти не хочеш виходити, то я зовсім не наполягаю. Залишайся тут на сто тисяч років.
- "А-у-о" — Сяо Ке у безсилій злобі і розпачі голосно топнув ногою, ледь не проламавши підлогу.
Незважаючи на вкрай сильне невдоволення і глибоке пиху, він все ж таки, скріпивши серце та стиснувши зуби, кивнув, офіційно прийняв першу умову.
— Ну, а друга і третя статті? Що там ще? - Молодий хлопчик сердито втупився на неї своїми круглими, блискучими очима.