Розділ 3589
Насправді, якби Нанґун Пенху знав про справжній статус Наньгун Ліюня в Клані Драконів і Феніксів, він при зустрічі повинен був негайно впасти ниць і покірно схилити голову.
Проте коли наказ спускався згори вниз, проходячи через незліченні рівні виконавців, його суть сильно спотворилася. Ці нижчі слуги помилково вирішили, що старший молодий пан хоче схопити і притягнути цього дрібного сородича з нижніх земель, а тому й поводилися так зневажливо та грубо.
Хоч би яким проникливим був Нанґун Левунь, він не міг знати про всі ці внутрішні хитрощі. Він лише знехтував сумнівами: судячи з тих павичів пам’яті, що вже встиг відновитися в його свідомості, він мав бути надзвичайно благородним і високим, але тут було явно не так легко поводитися.
Наньгун Люунь байдужо ковзав по велетням ледачим поглядом:
- А якщо я відмовлюся повертатися з тобою?
Наньгун Пэнху вибухнув гучноголосним реготом:
- Ти, нікчемна мурашка з нижнього світу, смієш мені відмовляти? Думаєш, у тебе взагалі є вибір?
Договоривши, Наньгун Пэнху безцеремонно простягнув свою велику лапищу і задумав схопити Ненґун Льоуня.
Але в цей момент пронизливий голос зі свистом розрізав повітря:
— Наньгун Пэнху! Який же у тебе зухвалий пес! Ти сміявся вбити мою жінку.
Після цього викриком перед зібраними постав високий і кістковий старий. Вдягнутий у сіру шату, він стискав довгу чорну дубину, якою в цей момент люто тикав прямо в обличчя Нангун Пенху.
Градочник Жунчена, ледве побачивши цього старого чоловіка, ледь не втратив дар мови, а його очі мало не вискочили з орбіт. Бідний градочник приклав руку до обличчя, не знаючи, що й сказати.
Що сьогодні таке? Чи в його тихому місті було вирішено організувати великий збір великих майстрів епохи?
Цей старий, що прибув, не був жителем Жунчена. Але він належав до тих небагатьох великих майстрів, чиї імена знали все на континенті Лунці! Він був неймовірно могутнім методом рангу Шенхуа! Він також займав місце першого лідера у грізній Долині Злодеїв!
Однак найсумнішими людьми того дня були не градочники Жунчена, а власник цього тлумачення. Коли в одному місці з’являється стільки грізних майстрів, чи не рознесуть їх у щіпку за лічені секунди?
Хоча закон суворо забороняв вести битви в місті, чи міг простий крамар зупинити тих, перед ким заходив градочник? Господар трактир був вже на межі сліз...
Наньгун Пэнху, побачивши непроханого гостя, несподівано збурив зіниці! На мить він буквально заціпенів.
— Ты... Як ти взагалі тут опинився?. — Наньгун Пэнху вже був готовий змазати п'ятки салам і дати стікача, але помітивши, що його головна мета, Нанґун Льоуня, як і раніше сидить за столом із найнебезжальнішим видом, він хитався, і його погляд забіг.
Бігти чи не втекти?
Якщо він зараз втече, хто знає, скільки сил і часу йому доведеться витратити наступного разу, щоб знову розшукати Нангун Люня! Але якщо він залишиться, у нього немає будь-якої впевненості, що він зможе здолати цього божевільного старого.
— Та що взагалі за жінка? Вона сама до мене чіплялася і вішала на шию! Якби я її не прибив, вона б мене зґвалтувала! — Пангун Пенху випив Нанґун, і в його голосі змішалися глибокі образи та сильний гнів.
Старий монстр в люті затряс дубиною, показуючи на Нангун Пэнху:
- Та на такого виродка і грому, як ти? Дев'яносто дев'яти наложниць не мають за що б у житті позарита! Розміщався, паршивий!
Наньгун Пэнху вип'яв шию і ображено заперечив:
— Твоя дев’ятсот дев'ята наложниця була круглою дурістю! Вона намагалася звабити мене тільки заради того, щоб я забрав її з собою на Центральний Континент! Тобі таке не під силу! А у мене є саме вільне місце!
Старий монстр ледь не луснув від злості:
— Сприяти тебе? Ха-ха-хо! Яка ж безглуздість! Не хочу більше слухати твій марення, відведи моєї дубини!
Старий божевільний, якому мало не наставили роги, остаточно втратив залишок розуму. Змахнувши своєю грізною зброєю, він з усієї сили ударив голову Нанґун Пангу!
- Ах ти, старий чорт! Я ж ні в чому не винен! За що ти мене тягнеш? — Наньгун Пенху, який був змушений відбиватися від лютих нападів, кричав і обурився.
Всі інші відвідувачі другого поверху давно в паніці розбіглися хто куди, і тільки в одній відокремленій кабінці як і раніше сиділи люди.
Коли Су Ло дивилась на цю яростну потасовку, вона трохи розслабила насуплені брови і з усмішкою звернулася до Нанґун Люню:
- А я думала, що люди з Клана Драконів і Феніксів, які прийшли схопити тебе, будуть неймовірними майстрами. Але хто б міг подумати, хі-хі...
Розділ 3590
Однак у очах Наньгун Левюня не було й натяку на недбалість. Він спокійно відповів:
— Тому що наш розвиток виявився занадто швидким, аби перевершити всі їхні сподівання. За ці два століття пересічна людина мала б отримати найкращу частку лише до початку рангу Юйхуа. Якби це було так, то Нанґун Пенху зі своєю силою не міг би нічого зробити, щоб мене скрупити.
Оскільки переслідувач мав лише таку силу, втікачі вирішили не поспішати з відходом. Вони все ще сиділи на своїх місцях, неквапливо пробуючи делікатеси Жунчена і з цікавістю обговорюючи розгорнений бій між старим монстром та Наньгун Пэнху.
Су Ло навіть перебувала в такому сердечному настрої духу, що привітно вигукнула градочника Жунчена:
— Хто знає, скільки ще триватиме їх схоплення. Стояти, мабуть дуже стомливо, чому б вам не сісти за стіл?
На лобі градочника виступив великий холодний піт ...
"Ну і залізні ж нерви у цієї пари ... Ті двоє зовні своїми ударами можуть весь Жунчен по цеглинках розібрати, а вони сидять тут як ні в чому не бувало! Звідки в них стільки невміння?"
Тим часом двоє бійців спочатку ще пам’ятали, що знаходяться всередині міських мурів і стримували свою силу. Але коли битва накаялась, вони почали повністю вивільнити свої сили, через що руйнівна сила їх атак зросла багато разів.
"Бум, бугле, мішень!"
Дерев’яні стіни другого поверху, столи та стільці розлетілися на шматки, засипаючи всі навколо щіпками і обломами.
І в цей самий момент, наче за законом підлоти, важкий облом дерев'яної балки полетів прямо у бік Су Ло і пребільшно вдарив її по щиколотці.
Дівчина дуже захоплено розмовляла з Наньгун Левунем і не встигла справити враження. Від різкого удару вона тихенько скрикнула:
— Ой! — У її голосі прозвучала явний біль.
У очах Наньгун Левюня в той же момент спалахнула лінива душа жадобою вбивства.
Повний занепокоєння, він тут же опустився перед нею на одне коліно, ніжно зняв з неї сапожок і взяв у свої долоні її вишукану, білу як бездоганний нефрит ніжку. Його брови, немов бичка, зіпсувались від жалю до коханої.
На ніжній шкірі вже пролізла подряпина і пошкодила палець.
Су Ло навіть трохи злякалася від такої уваги:
- Все гаразд, нічого страшного... Просто випадково зачепило...
Наньгун Левуні обережно тримав її ногу однією рукою, а долоню інший м’яко притиснув до щиколотки. Тепла духовна енергія тончастої нитки почала повільно перетікати в вуха.
Невдовзі багровий слід повністю розсмоктався, і шкіра на щиколотці Су Ло знову стала ідеально гладкою та чистою.
Наньгун Луюнь мовчки допоміг дівчині взутися.
Су Ло вирішила, що на цьому інцидент вичерпано, але Наньгун Люні повільно піднявся у повний зріст і повернувся обличчям до б'ється.
Битва цих двох чоловіків досягнула апогею, і кожне їхнє руху було надзвичайно смертоносною силою. Якби вони не були приблизно однаковими, весь цей трактир вже давно перетворився би на купу пилу!
Помітивши, що Нанґун Льоунь швидко наближається до них широкими кроками, Натан Пэнгун Пенху дуже перелякався. Він істоно закричав:
- Гей, хлопче! Куди ти це робиш? Я і сам ледве тримаюся проти цього божевільного, а ти чому досі не втік?
Але на бездоганно красивому обличчі Нанґун Левюня застигла, щипаючи лють. У цю мить він здавався, наче смертельний Асурой, який несе смерть і кровопролиття.
Наньгун Пенху занервував ще сильніше, ледь не притоплюючи від безсилля:
— Ах ти, дубина стоеросова, ідіот! Біжи! Не випробовуй мою витривалість, я тебе не зможу захистити!
Великан розумів, що цей хлопець - той, кого наказав доставити сам старший молодий пан. Якщо з його голови впаде хоч одна волосина, Нанґун Пеньху не тільки втратить будь - яку нагороду, але й буде жорстоко покараний після повернення.
Старий монстр, зауваживши, як сильно занервував його противник, в душі люто посміхнувся.
"Похоже, цей сопляк дуже важливий для Нангун Пэнху! Оскільки цей тупоголовий громіла сміло позбавити життя мою дев'ятсот дев"яту наложницю, тоді я вб'ю того, хто йому дорогий!"
З цією злодійською думкою старий божевільний різко кинув Нанґун Пэнху і, видавши жахливий, зловісний хохот, на повній швидкості пішов прямо до Нанггун Люню.