Розділ 3569
А потім -
— А-а! Моя голова!
— А-а! Моя рука!
— А-а! Моя нога!
...дні за іншими лунали жалібні крики - ритмичні, з певним наспівом, ніби хтось співав пісню.
Двадцять чоловік — і менше як за двадцять секунд усі вони були повалені на землю.
Кожен з них був настільки побитий, що обличчя стали синьо-зеленими, вони виглядали дуже жалюгідно і потреновано, валялися на землі, стіні та охляті - видовище було справді мізерним.
У цей момент дівчина остаточно розірвала...
Її мигдалевидні очі широко відчинилися, і вона нерозумно дивилася на елегантно повернутого Су Ло маленького чорного кота, який зарозуміло й холодно дивився на неї...
О небо!
Ці двадцять двозіркових Чорнокрилих вартових, якби їх звільнили на волю, у місті Небесному Огню могли б ходити поперечинком усього. Дівчина була абсолютно впевнена в перемозі, але зараз... За менше ніж двадцять секунд усі переможені!
Насправді дівчина не знала, що маленький чорний кіт навмисне сповільнився швидкість, щоб зберегти ритм і музика.
Інакше...
Ці двозіркові Чорнокрилі сторожі всього лише четвертого-п'ятого рівня рангу Хуаньхуа перед ним, маленьким чорним котом сьомої зірки ранга Юйхуа, були не більше ніж мурашками, яких можна розчавити одним рухом лапи!
— О небо... — Нарешті дівчина встала до тями, усвідомила, що справа не так і розвернулась і кинулася бігти вглиб вілли!
Тому що вона знала: тільки батько, який зараз займається культивацією в таємній кімнаті зможе її врятувати!
Маленький чорний кіт простягнув лапку, неквапливо і елегантно вхопив дівчину за косичку.
Бідна дівчина відчайдушно намагалася бігти вперед, але косика була міцно затиснута в лапці маленького чорного кота. Тому вона висіла в повітрі, продовжуючи робити бігові рухи, але ніяк не могла зсунутися з місця ... Дівчина була на межі сліз.
Су Ло злегка посміхнулася і сказала маленькому чорному коту:
- Відпусти її.
Маленький чорний кіт фиркнув пару раз, розтиснув лапку, і дівчина стрілою вмчалася геть!
Побачивши, що маленький чорний кіт все ще не може заспокоїтися, Су Ло приступила його потішити:
— Якщо не відпустити дрібних, як старші вийдуть захищати? Почекай, головне бачення ще попереду. У тебе ще буде можливість побитися.
Колись такий вишуканий, зарозумілий і гордий маленький чорний кіт, який голзнув робити хід, тепер перетворився на такого ж любителя підростати, як малий Божий дракон.
Після того як дочка міського пана втекла, Су Ло і Наньгун Льоуні вже вільно йшли по віллі.
Там, де вони проходили, охоронці стояли з опущеними очима, носом до серця наче статуї, а не живі люди.
Отже, Су Ло і Наньгун Левуні увійшли до своєї вілли.
Усередині вілли майже нічого не змінилося. З першого погляду, все знайоме.
А в цей момент дівчина якраз тягнула когось за руку і схвильовано щось говорила.
Людина обернулася. Су Ло злегка усміхнулася, бо цього чоловіка вона вже бачила.
Це був не хто інший, як управитель міського пана.
Коли директор побачив, що Су Ло і Наньгун - Левюня були шоковані!
Дівчина продовжувала збудливо кричати йому:
— Прийшли дуже сильні вороги! Швидше клич мого батька! Швидко поклич батька!
Управитель відсунув погляд від дівчини, повернувся, злегка приглушив очі, і в глибині його очей промайнувся холодний, мінливий блиск.
Він думав, що зробив це досить швидко, але не знав, Що Су Ло і Нангун Люнь все помітили.
Су Ло злегка посміхнулася:
— Ого, кого я бачу. Виявляється, це управитель пана міського. Давно не бачилися. Як ся маєте останнім часом?
Управитель опинився у скрутному становищі.
Якщо сьогодні підіграти Су Ло, то це буде рівнозначне визнанню, що їхній міський пан незаконно захопив чужу віллу.
Якщо ж удавати, що не впізнаєш... Сто років тому ці двоє були дуже відомі в місті Небесному Огню, і знали їх далеко від одного й не двох людей... Як ти тут ховаєш?
Розділ 3570
У цей момент наївна дівчина, почувши слова, трохи здивувалася:
— Дядюшка Лі, ти їх знаєш? Це вони вдерлися до будинку, швидше збирай людей і вбий цю дівчину!
Управитель гірко посміхнувся.
Не те що знає... Ця вілла - твій батько силою забрав її у них. Тепер господарі повернулися, і це було цілком законно.
У голові менеджера все швидко прокрутилося. Врешті-решт, він склав руки в привітній жесті у напрямку Нангун Люня і Су Ло:
- Пане Наньгун, дівчина Су, виявляється, ви все ще живі! Це справді радісна і зворушлива подія, ха-ха!
Су Ло подивилася на нього з напівусміхкою:
що ми досі живі, для вас навряд чи є радісною подією. Не знаю, чого радіє і що вітає директор?
Управитель, якого так вдало заткнули: «...»
Він незручно кашляв, прочистив горло:
— Дівчина Су, ви, право, жартуєте, хе-хе.
Су Ло з незграбним виглядом сиділа на своєму звичному теплому відтінку дивані, вибрала зручне позу і глянула на стольника.
Ця цілком природна й господарська манера швидко розлютила молоду дівчину.
Дівчина нахмурила брови і холодно сказала:
- Хто дозволив тобі сідати? Тут є місце для тебе? Ти хто така взагалі! Швидко вставай!
Су Ло подивилася на управителя і ліниво посміхнулася:
- Чому я маю право тут сидіти, ваш управитель може дати відповідь. Чи не так, управитель Лі?
Дівчина здивовано подивилася на управителя Лі.
Управитель Лі гірко посміхнувся.
— Дівчина Су жартує. Ця вілла... Якщо говорити, то вся справа у перекрученні долі. Понад сто років тому чорнокрилі охоронці, які повернулися з роботи, повідомили, що ви загинули. Тому вілла була цілком природною конфісковована, коли її керівник мирних слів пояснював Су Ло і Наньгун Левію.
— Умерли? — Су Ло усміхнулась. — Якщо я не помиляюся, на головних воротах цієї вілли є відбиток моєї лівої долоні з накладеним світловою кільцем. Там залишилася моя духовна енергія. Доки я жива, енергія не зникне. Тож дозвольте запитати управника - світлове кільце-відбиток на дверях зникло?
Управитель негайно став у глухий кут: «... То світлова кільце-відбиток..."
Хіба світло-відбиток на дверях цієї вілли не пошкоджено? - З подивом втрутилася дівчина.
Су Ло з напівусмішкою дивилася на управителя Лі.
Директор Лі соромився, не знаючи, як відповісти.
Холодний погляд Су Ло був гострим, наче меч:
— Порвердено? Як же вчасно воно пошкодило.
У цей момент зовні почувся повільні кроки.
Управитель Лі почув їх і злегка зітхнув з полегшенням.
Згодом з’явилися кілька голів сімей.
Су Ло підняла голову. Вона не знала цих людей, але це було неважливо. Директор Лі вже допомагав їй викликати їх.
- Пане Мужун! Пане Дунфан! Пане Чжо! Пане Юань! Пане Шаню! « Побачивши цих панів, керівник Лі кинув погляд на Нанґун Люня і Су Ло, а в глибині очей у нього промайнула усмішка.
Вісім великих родин були в місті Небесному вогні. Зараз тут зібралися голови п'яти з них. Якщо додати сім’ю пана Сіту, то всі вісім великих сімей зберуться.
Як тільки голови цих п’ятьох родин увійшли, просторий головний зал вілли відразу з'явився трохи тісним.
Тому що голови цих п’яти великих сімей випустили свою давню ауру, яка обкутала цілу зал!
Вони прийшли сюди саме тому, що отримали повідомлення від директора — повернулися перші власники вілли.
Управитель був надзвичайно ясний: якщо вони зможуть вбити Наньгун Льюня і Су Ло, міський пан дасть їм деяку вигоду.