Глава 3537
У такий момент найкраще було б випустити духовну енергію пурпурного кристала, але Су Ло не було Ручних печатей Небес Брахми Наньгун Ліюня, і вона не могла, як він, розбити фіолетовий самородок і перетворити твердий пурпуровий шар в газоподібний стан. Тому вона мусила лише застосувати цей метод.
На щастя, духовна енергія в просторі Су Ло також була надзвичайно густою і насиченою.
Поки Су Ло повільно виготовила духовну енергію з простору, вона обережно опустила Нангун Лююня на землю, сіла позаду нього в позу лотоса і притиснула долоні до точок на його спині.
Для Наньгун Левуня вогняна отрута була смертельною раною, але для Су Ло він став справжнім скарбом.
Останнім часом Су Ло була повністю поглинута проривом в культивації, і впав Червоний Лотос - її чужорідне полум'я -- вже дуже давно не звертав уваги.
Відчувши присутність вогняної отрути, падлий Червоний Лотос радісно підстрибнув. Язички полум’я заплювали, наче струни.
« Хочу їсти! Хочу їсти! Я хочу їсти!» - Діти збуджуються, коли літали на землю.
« Пам'ятай, не можна діяти занадто швидко, щоб не пошкодити тіло» — тисячі разів покарала Су Ло.
Колишній Червоний Лотос вже довго голодував. Несподівано, коли він зіткнувся з вогненним отрутою, то міг діяти надто різко і завдати шкоди Наньгуні Люню.
Коли долоні Су Ло щільно притиснулися до спини Наньгуна Люня, той, хто впав у Червону Лотос, простягнув дві тонисті нитки полум’я і проникв ними в тіло Ненгун Льойні.
Вогняний отрута, нічого не підозрюючи, як і раніше радісно носився туди-сюди, руйнуючи тіло Наньгун Люня.
Але невдовзі йому стало не до щастя.
Тому що той, хто впав на Червону Таросову землю і позаду оточив вогняний отрута, зафіксувавши його.
Потім через дві тонкиші струмки полум’я вогненної отрути почав безупинно поглинатися Падшим Червоним Лотосом.
« Як смачно!» — захоплено пригощав Падший Червоний Лотос, поглинаючи отруту.
Су Ло злегка нахмурила брови. Їй було не до розмов. Вона була зосереджена на тілі Нангуна Люня, вона боялася, що з ним щось піде не так.
« Не хвилюйся, вогненна отрута більше не зможе пошкодити тіло» — побачивши її занепокоєння, потішив падлий Червоний Лотос.
Су Ло похитала головою, нічого не відповівши, але настрій у неї був важким.
Вогняний отрута вже більше не міг шкодити тілу Наньгун Люня, але ушкодження, які раніше були спричинені. У кількох місцях його меридіани були спалені і розорвані.
Особливо постраждали два місця.
Перша — це частина серця, друга - біля данини.
Навіть у безнадії, Наньгун Левуні тримав на обличчі вираз нестерпного болю. Су Ло знала, що в цей момент його серце здавалося нестерпним для десяти тисяч комах. Неможливо описати словами, як це боляче.
Друге місце — біля дантя. Даньтя — це основа для культивації. Якщо його пошкоджено, то протягом усіх років наполегливих тренувань він буде знищений в одну мить.
Чому найважчим виявилося саме серце і данина? Чому саме вони? Серце Су Ло пронизала гострий біль, якого неможливо було виразити.
Який жахливий біль довелося знести Наньгун Левуню, щоб піднятися на цю висоту триста тисяч метрів?
Вона думала, що якщо надіслати листа, то все буде гаразд, але тепер розуміла, наскільки недооцінила його.
Чи міг він просто сидіти і чекати смерті, керуючись мудрістю, характером та турботою про неї? З його здібностями він навіть при відсутності умов створив би їх, щоб знайти її...
"М..." - думки Су Ло сплуталися, і в один момент вона не вистежила. Вогняний отрута завдав удару, і від різкого болю все її тіло сильно здригнулося.
Колишній Червоний Лотос з сумом подивився на неї: « Тепер я відчула біль? Потрібно зосередитися."
Су Ло на мить замовкла. Біль у серці розлилася ще сильніше.
Глава 3538
Огненная отрута. Вона витримала його лише одну секунду, і це принесло їй стільки болю. А Наньгун Лууні з тих пір, як отруївся цим ядом, все одно прагнув вперед і врешті піднявся на висоту в триста тисяч метрів... Який же біль він насправді переніс?
Тупа, нічний біль розлилася в грудях Су Ло...
Худощаючи спина Нанґун Левуня, покрите кривавими слідами на зовнішньому одязі, викликала такий щем’яче жалість, що сльози мимовільно потрапили з очей.
Су Ло дуже хотів обійняти цю спину, зігріти її, сказати йому, що вона все ще тут. Але вона не могла.
Вона могла тільки нерухомо сидіти, ретельно і зосереджено притискуючи до його спини та разом з Пагорбом Червоним Лотосом протистояти вогненному отруті.
Хоча той, хто втратив Червоний Лотос, говорив легко, але насправді поглинання вогню було дуже важким завданням.
Хоч би яке завдання було складне, вона не перевершувала спільних зусиль Су Ло і Пагорб Червоного Лотаоса.
Поглинання проходило повільно, але безперервно, немов тонка струмка води, і вогняна отрута поступово зменшилась.
Час минув.
Пройшов один день за іншим.
Дворецький Магічний Куба вже давно привів людей, щоб забрати Нангун Льойня, але Су Ло і Наньгун Левюні були повністю заховані простором гравітації. Вони поглинали вогненну отруту, і її не слід було турбувати.
Тому дворецький Магічного Куба так і стояв зовні разом зі своїми людьми.
Нарешті, коли остання крапля вогненного отрути була повністю поглинута Пагорбачим Червоним Лотосом, настав десятий день.
Наньгун Левуні вже прийшов до свідомості, але тіло його залишалося дуже слабким.
Він м'яко припав до Су Ло, обличчя було блідим, без крові, дихання - слабким, ніби ось-ось обернеться. Побачивши це, Су Ло страждала від нестерпного болю.
Вона ніжно обняла його, в очах якої була занепокоєна:
- Як ти себе почуваєш?
Наньгун Левюнь жалібно подивився на неї. Його тонкі губи були бліді, голос був слабким і безжиттєвим.
— Погано.
— Де болить? Де тобі погано? Що з тобою ще відбувається? Скажи мені швидше! — Су Ло зовсім розгубилась.
— Скрізь болить, скрізь погано, не можу встати, немає сил... — Наньгун Люунь дивився на неї вологими, повні образи очима, як кинутий цуценя, який боїться, що його залишать.
Такий красивий хлопець. Його чорні, як туш, волосся були зібрані просто червоною стрічкою. Через ран кілька прядів розтріпалися і спадали на чистий лоб.
Чорні волосся робили його і без того чисту шкіру ще більш прозорою та сяючою, наче покрита легким м'яким свічким.
Його глибокі чорні очі зазвичай були холодні, наче темний омут, а блідо-розові тонкі губи переважно були щільно стиснуті в тонку білу лінію, як у благородного аристократа. Але зараз, перед Су Ло, він виглядав неймовірно слабким, наче без її плеча відразу ж впав би і перестав дихати ...
Привалившись до її плеча і вдихаючи давно знайомий, рідний аромат Су Ло, Наньгун Льоюні злегка прикривав свої прекрасні очі. Густі, злегка загнуті вії ледве помітно тремтять, а обличчя сяяла щаслива і задоволена усмішка.
Су Ло все ще була в тривозі і раптом відчула, як його голова безсило схилилася. Вона ще більше розхвилювалася:
- Все ще дуже боляче?
Наньгун Левюнь притиснув руку до грудей, визираючи вкрай жалібно:
— Боляче-більшо-ліно...
— З такими важкими ранами не боліти просто неможливо, — лагідно погладила Суй Ло. - Тут не місце для довгого перебування. Давай спочатку виберемося звідси?
— Нет сил... - Голос Наньгун Ляйня був ледь чутний, ніби ось-ось перерветься.
Су Ло рішуче покрила себе по грудях:
- Я тебе понесу на спині.
Але коли вона побачила криваві сліди на грудях Нанґун Левуня, то відразу передумала:
— Краще я тебе на руках понесу, щоб не здавати груди і не погіршувати рани.
Су Ло підхопила його на руки в класичному «принцесі ».
Наньгун Люун: «...»