Розділ 3533
Після двох місяців подорожі металічний літак зрештою перетнув просторові потоки, прорвався крізь величезну вогняну кулю і увійшов у світ простору, де жила молода звірина Суанья.
Прості потоки ще можна було витерпіти, але ця гігантська пожежа дійсно випробовувала людей.
Інородне полум’я не поступалося найвищому вогнянню Червоного Лотаоса. Навіть з відстані в десять тисяч, чи жарові хвилі могли обпалювати волосся та шкіру.
З наближенням часу металевий корабель мало не розплавився в золоту рідину.
Незрівнянно прекрасне обличчя Нанґун Люуня теж обвулилося до чорноти.
До межі, близько до повного обеззброєння!
Але непохитно й далі дотримувалася свого рішення.
Тому, використовуючи десять металевих кораблів, він зрештою разом з маленьким Божествленим драконом і чорним котем подолав вогняну кулю й досяг просторового світу молодого звіра Сюань.
Злякана шкіра на обличчі Наньгун Левуня, яка мала видиму швидкість, відступила і колір обличчя повернувся до стану.
Хоча зовні він відновився, їдкий отрута вогню вже проник у його тіло і тепер блукав всередині, роз’їжджа меридіани.
Хоча талант Наньгун Люня був винятковим, а прогрес - неймовірно швидким, зараз він все ще залишався лише на низькій частині ранги Шенгуа — долі нижнього бога і не міг повністю очистити остатковий отрута вогняного джерела.
Маленький Божевільний Дракон кожен день різався і стрибав, не помічаючи цього.
Але маленький чорний кіт, хоч і був гордим, мав гострим розумом та уважністю до деталей.
Він бачив, як кожного вечора Нанґун Льоунь стиснув зуби з холодом потім, градуючим по його неймовірно красивому обличчі, мовчки і наполегливо продовжував культивувати. Навіть з кам'яним серцем маленький чорний кіт в цей момент почав дивитися на Нангун Ляйня по-іншому.
Після того як вони прорвалися крізь вогняну кулю, здавалося, що далі все буде легше, але насправді це був лише початок.
Парястий замок лежав на висоті 300 000 метрів, а металевий корабель міг літати лише сто тисяч футів.
Весь простір між сотнями тисяч і 300 метрів був заповнений лютим ганфэном — небесним вітром.
Різкий ганфен блював, наче гострі ножі, маючи неймовірну силу і владу.
Металічний корабель у автоматичному режимі міг літати лише на 100 тисячах метрів, але під особистим контролем Нангун Льоуня він поступово, крок за кроком, піднімався все вище.
Чим вище вони піднімалися, тим більше ганфен.
Маленький корабель, на якому вони почали свій шлях, вже давно розплавився в золоту рідину, поглинуту вогняною кулькою. Тепер вони використовують найбільший корабель з усіх, що були біля Нанґун Люня.
Найбільший і найміцніший.
Але навіть він був покритий безліччю слідів, наче човен, затиканий стрілами. Сліди перетиналися в різних напрямках, і видовище виглядало справді жахливим.
Якби не управління Наньгун Ліюня, цей металевий корабель давно б розлетівся у щіпки під натиском лютого.
Шанс успішно добирався до садка, який летів по десятьмільйонну відстань.
Саме завдяки Наньгун Лююню ця десятимільйонна перетворилася на реальність.
Наньгун сам мав характерний атрибут вітру і надзвичайно точний мозок. Тому він завжди був першим, хто розрахував положення найсильніших потоків ганфену і або уникав їх, або коли його не можна було уникнути, зменшити пошкодження корабля.
Саме завдяки наймогутнішому мозку Нанґун Ляйня через три дні після входу в світ молодого звіра Сюаньу він нарешті зміг поступово підняти металевий корабель з висоти 100 000 метрів до 20000 тисяч, двісті п’ятдесяти тисяч і сотень дев'яносто тисяч футів...
Коли до парового замку залишалося лише десять тисяч метрів, маленький Божевільний Дракон збуджувався кулачки, його милі красиві очі радісно моргали.
Але маленький чорний кіт міцно стиснув лапки, напружено і тривожно дивлячись на Нанґун Люуня.
Розділ 3534
У цей момент красиві мечеподібні брови Наньгун Ліюня були глибоко нахмурені, тонкі губи міцно стиснули в білу лінію, а по його чистому бездоганному обличчю градом котився піт.
Незважаючи на це, його очі, чорні, як обсидіан, все ще випромінювали тихе, але сліпучі спалахи, повне зарозумілою, невиселеної гостроти! Лінія підборіддя була аристократично напруженою, холодною і відірваною! І все ще сяяла вроджена, царська держава, яка наказує всім світом королівську аура!
Маленький чорний кіт пильно дивився на Нангун Люуня. Навіть він не помітив, що його погляд на справи став для нього чимось більшим, ніж тривога!
Останні десять тисяч метрів висоти були найважчими.
Один крок назад — і всі зусилля підуть до пороху.
Один крок вперед - і це буде важче, ніж піднятися на небо.
Однак під контролем Нанґун Льов’юн великий металевий корабель продовжував впевнено підніматися, дюйм за сантиметром наближаючись до паряючого замка.
Навіть тепер, коли він вже витрачав усі свої сили і перевитратив свій потенціал.
Сильний вогненний отрута, наче змія зм’ячої змії, лютував у його тілі і розривав нервові закінчення болю.
Але кожен рух Наньгун Левуня залишався вишуканим, пихатим і стриманим, наче стародавній аристократ з мільярдами років спадку.
Хоча крихітний Божевільний Дракон був милим, кумедним і живим, його інстинкти дозволяли йому відчувати, в якій важкій та небезпечній ситуації зараз знаходиться Наньгун Люнь.
Тому він постійно кликав Су Ло у своїй свідомості.
Саме тому і сталося те, що трапилося, коли Су Ло стрім вибіг з кімнати.
Раз Су Ло могла відчути присутність Малого Божествного Дракона, то як міг молодий пан, будучи господарем цього просторового світу, не помітити цього?
У цей момент вираз обличчя молодого пана був дуже поганим. Він стояв у величезній вітальні з чорним від гніву обличчям.
Хоча палацічний Куб був поруч, він тримався на значній відстані.
Тому що молодий пан, який розлютився над усім тілом, міг одним рухом пальця перетворити його на попіл.
- Цей чоловік прийшов забрати у мене маленьку дівчинку, яка готує рибу? — Молодий пан люто заричав на дворикого Магічний Куб!
Звідки палац Магічний Куб був знати, що Су Ло була викрадена його молодим паном? Звідки йому було знати про існування Нанґун Люня? Почувши це запитання, він просто задрижав.
Не чекаючи відповіді, молодий пан холодно посміхнувся:
Звісно, він прийшов забрати маленьку дівчинку з цього молодого пана, яка готує рибу! Хмпф!
Після цього молодий пан з різким "шуа" вихопив пояс із талії. Висихнув фіолетовий світло, і пояс перетворився на зловісне сяйво пурпурного меча!
Це сліпучо - фіолетове сяйво витіснило густу, люту вбивчу ару. Лише мигцем, що стоїть на палаці Магічний Куба, він почав відчувати непереборне бажання впасти в коліна!
Як страшно... Одного погляду було достатньо, щоб відчути себе вже мертвим.
Обижений юнак підбурив меча, щоб згуртуватися вперед. Але не встиг він зробити і кроків, як по залу рознісся м'який, добрий і спокійний голос:
— Сяо Кэ, куди ти зібрався?
Як тільки цей голос пролунав, кров у всьому тілі палацового Магічний Куб миттєво прилила до голови, а в мозку запанувала повна порожнеча!
Н-н-небо... Якщо він не помилявся, цей м'який голос належав ...
З гучним "плюх" палацовий Магічний Куб інстинктивно впав на коліна, притиснувся лобом до підлоги і застиг нерухомо, наче статуя.
- Не твоя справа! — Ображений юнак з роздратованим обличчям сердито рикнув на висячий на стіні портрет усміхненої надзвичайно красивої жінки!
Прекрасна жінка тихо зітхнула, її голос залишався м'яким:
- Сяо Ке, ти не можеш його вбити.
Ображений юнак вперто втупився на очі прекрасної жінки на портреті:
- Чому це я не можу його вбити? Я обов'язково вб'ю його! Раз ти не дозволяєш, я тим більше його вб'ю!
Прекрасна жінка говорила лагідно, але в її голосі схволювала спокійну владу людини, яка довгий час займала високе становище.