Глава 3515
Вчитель колись казав, що в цьому світі є люди, які від народження змушують всіх інших відчувати власну нікчемність. Боротися з такими — це власні плески для себе, які добровільно завдають собі шкоди. Зачем?
Так, дійсно, навіщо?
Коли Вей Чжунтян нарешті зрозумів це, він повністю відпустив той вузол у серці. І наступні його досягнення, як не дивно, виявилися зовсім не низькими. Але це вже історія майбутнього.
Ніхто не очікував, що Вей Чжунтян здасться так швидко. Проте його капітуляція для всіх присутніх виглядала цілком природною і законною.
Вей Чжунтя в останній раз глибоко подивився на Нанґун Люня, після чого широкими рішучими кроками пішов.
Після його відходу навколо запанувала абсолютна тиша.
Ніхто з присутніх не смів навіть голосно зітхати, бо всі були приголомшені, наче заворожені і дивилися на того, хто стояв у центрі залу в чорному одязі, як правдивий завойовник.
Наньгун Льоуні повернув своє незрівнянно прекрасне обличчя в сторону Су Ло і повільно посміхнувся.
У цей момент весь світ наче помер.
Ця усмішка, яка могла затьмарити красу цілого світу, здавалась для всіх присутніх.
Принаймні до самого кінця їхнього довгого життя вони ніколи не зможуть забути той полудень цього року і того дня - посмішку, від якої душа переверталася та втратила спокій.
Після того як Наньгун Люнґун переміг Вей Чжунтян, на острові Юйхуа він дійсно став непереможним.
Десять великих керівників визнали його своїм королем, з радістю називали великим головою, а самі охоче назвали себе його підпорядкованими.
Нанґун Левунь і Су Ло все ще жили в Леї Бані.
Все Лай Бан — від вершини до низви — захватало, бурліло збудженням і захопленням. Решта дев’ятьох провідників тільки скреготіли зубами від заздрості, коли кололися в груди.
Після цього дня Нанґун Левунь і Су Ло на острові Юйхуа по-справжньому « розступилися » — ситуація стала незаперечною.
Е Шен'ян з болем зітхнув:
- Не думав, що цей день прийде так швидко...
Він мимовільно гірко посміхнувся.
Ще зовсім недавно, коли пан Нанґун тільки прибув на острів Юйхуа і врятував йому життя, стати його слугою здавалося цілком досяжним. Але тепер... Навіть якби Шен'ян хотів стати слугою, він більше не мав на це права.
Найважче, звичайно, був пан Лао Тоу (в’язничний наглядач).
Саме він відчував зміни, які відбулися глибше за всіх.
Лише уявіть собі, як на острові Демони він спеціально випустив магічних тварин Юйгуа, намагаючись підставити Су Ло і Наньґун Люня. Пізніше, коли всі чотири звірі були вбиті, йому нічого не залишалось крім того, щоб відправити їх на острів Юйхуа, сподіваючись, що голова Лунгу Бана та Лаей Бана Лечжоу своїми руками знищать цю пару.
Але людські розрахунки поступаються небесним...
Тепер навіть не Лей Ічжоу, а дідусь Лей - Ічкоу з жахом бачив Наньгун Льоюня як миша перед котом: шанобливий, благоговійний і наляканий, не сміючи навіть голосно дихати!
Швидкість, з якою світ перекинувся, була настільки приголомшливою, що пан Лао Тоу просто не знав, як на це реагувати.
А великий герцог Лей Мін вже давно зняв з нього посаду начальника в’язниці. Тепер він був лише рабом, спеціально приставленим прислуговувати панові Наньгуну...
Поки Лао Тоу опускався в спогади про минуле, біля його вуха раптом пролунав голос:
— Тобі навіть чашку чаю принести — і то цілу вічність! На що ти взагалі придатний? У пана Наньгуна гарний настрій, але не думайте, що великий герцог Лей Мін теж буде таким поблажливим!
Лао Тоу обернувся і побачив, що це один з рядових членів Лей Бана.
Після такого вимовляння він інстинктивно спалахнув гнівом!
Але той член банди лише зимно посміхнувся:
- Змушився виявити неповагу до пана Нанґуна, і ще маєш нахабство обурюватися?
Лао Тоу задихався від люті!
Член банди продовжував насміхатися:
— Тобі доручили подавати пану Наньгуну чай і воду. Це велика честь! Інші не можуть про це мріяти, а ти ще й тягнешся! Чого застыл? Швидко пішов!
У очах рядового члена банди світилася холодна насмішка, але ще більше - нестерпна заздрість!
Глава 3516
Заздрість?
Зрозумівши це, Лао Тоу відчув, що в його серці запанував неймовірний хаос емоцій!
Колись він був тим, хто міг будувати хитрощі проти Нангун Люня. А тепер, у статусі раба, подаючи йому чай, він ще й викликає в інших заздрість...
Обличчя Лао Тоу потемніло від приниження і образи, але йому нічого не залишалося, крім як взяти піднос з чаєм і перенести його нагору.
У головному залі десять великих провідників стояли внизу, а пан Наньгун та інші скарби заховані в їхніх особистих скарбницях.
Лао Тоу знову відчув гострий біль у зубах.
Усі ці речі були справжніми скарбами для культивації. Раніше ці десять керівників, напевно, гризлися за них до крові. А тепер? Кожен з них був сповнений радості і бажання догодити Наньгун Люню, сподіваючись, що він зверне увагу саме на скарби зі свого сховища.
Не тільки Лао Тоу - навіть великий герцог Лей Мін ще не до кінця зв'язався з такою різною зміною. Але це не завадило йому докладати всіх зусиль, щоб догодити панові Нанґуні.
Лао Тоу поставив чай на стіл і вже збирався піти, коли раптом Су Ло підняла голову й зустрілася поглядом з його сповненим образи та злоби обличчям.
— Ого, — здивовано вимовила Су Ло.
У мить шум у залі. Усі ці погляди швидко попрямували до Лао Тоу.
Лао Тоу відразу відчув, що десять голів банд мають нижчий щабель ранги Юїхуа.
- Це ти? — Су Ло з посмішкою дивилася на цього напівзнайомого незнайомця і вказала на нього пальцем. - Хіба ти не той самий начальник в'язниці з острова Демони, який тоді знущався над нами?
Як тільки ці слова почулись, Лао Тоу відразу відчув, як на нього з усіх боків побігли численні несхвальні погляди.
Острів Демони. Знущання. Дівчина Су Ло? Пане Наньгун?
Чого тепер найбільше бракувало десяти великим лідерам? Можливості послужити панові Наньгуну! Тепер перед ними відкрилася така чудова нагода - якщо вони не скористаються нею, то дійсно будуть ідіотами!
У той же момент всі десять керівників кинулися вперед. Голову банди племені Юй був особливо проворений, він першим схопив Лао Тоу за шиворот і люто витаривши очі, рикнув:
- Що? Ти знущаєшся над дівчиною Су Ло?
Інші дев’ятеро керівників відразу схопилися за серце від прикрості, як швидко цей тип встиг!
— Ця людина заслуговує смерті! Всі разом - вперед!
Невідомо хто першим закричав, і інші дев'ять керівників відразу ж отримали законний привід кинутися відбирати « виробу»!
— Стійте! Негайно припиніть!
— Ви, звірі в подобі людське! Ви — шановані голови банд, не майте так нагнітатися!
— Ааа! Мої штани...
Струнні, що дюдяли воплі Лао Тоу постійно роздавалися по залу. Вони ставали все більш відчайдушними, дедалі тривожнішими, а в кінці вже перейшли у повне викривлення.
— Моя рука...
— Моя нога...
— Ааа...
Врешті-решт крики Лао Тоу ставали все слабшим і слабкішим, поки нарешті... Зовсім ні.
Су Ло дивилась на те, що перед нею трапилось.
Вона лише хотіла, щоб начальник в'язниці відкрив очі і зрозумів, як сильно він повинен шкодувати про те, що колись посміяв їх образити.
Але ці десять розділів банд виявилися занадто... Старацьких. Настільки старими, що Су Ло просто втратила дар мови.
Десять провідників одночасно напали на людину, запекло змагаючись хто сильніший помститься за Су Ло і Нангун Люня, хто краще виявить свою відданість... Але це ж десять розділів банд! Їх сила, їх прийоми...
Спочатку вони все ще стримувалися. Але хтось повинен був почати діяти серйозно, як усі інші негайно припинили це робити.