Розділ 3429
- Забирайся звідси? Ти що, серйозно надієшся коли-небудь залишити це місце? — Старина Юань втупився на Су Ло круглими від подиву очима, немов дивився на слабшу. — Невже ти справді будуєш плани на повернення?
- Що це означає? — Су Ло остаточно розгубилась.
— Дівчинко, раджу тобі раз і назавжди викинути ці дурні думки з голови. Покинути острів? Протягом минулих десятків тисяч років сюди прибували нові бідолахи, люди тут старіли і помирали. Але жодна жива душа не змогла вибратися звідси у великий світ, з великим жалем зітхнув Старина Юань, дивлячись на молоду красуню.
Така гарна дівчина з її красою повинна була блукати в кращих залах і насолоджуватися всіма благами життя, а тепер їй призначено до кінця своїх днів гнити на цьому богом забутому острові... Справді, дуже сумна доля.
- І треба було такого ж випадку, що бар'єр відкривається всього на один день у році... — пробурмотала Су Ло. І саме в цей зловісний день вони з Наньгун Левунем угамувались від розмаху летіти прямо сюди!
— Саме так, — весело підтвердив Старіна Юань, аж поки його товариші тихо посміялися над їх невезінням.
Су Ло повернулася до Нангун Люню. Її обличчя стало настільки сумішшю вселенської скорботи і розчарування, що вона була готова плакати прямо на місці.
Ну за що їм все це? Чи фортуна, яка так довго дякувала їй в Нижньому світі, остаточно відвернулася від неї після прибуття у світ Духів?
— Брат Юань, чи не могли б ви більше розповісти нам про цей острів демонів? — Су Ло вирішила змінити тактику. Вона усміхнулась і жестом запросила чоловіків сісти на плоскі валуни, щоб спокійно порозмовляти.
Су Ло логічно вважає, що ці люди вже давно товтаються тут. Навіть якщо колись вони мали запаси провізії в просторих кільцях, за довгі роки вони напевно дійшли до кінця, перетворивши звичайну їжу на найбільшу розкіш.
Вона м’яко усміхнулася і помахала рукою, витягла з своєї простори бочечок чудового вина.
— Святые боги! Це ж дорогоцінне вино Футань, зварене із застосуванням рогів Огнедиючого єдинорога! Воно не тільки задовольняє спрагу та відновлення сил, але й допомагає меридіанам засвоювати духовну енергію! — У Старини Юаня від одного тільки запаху затремтували ніздрі, а очі яскравозалителі.
— О боги! Справжнє видержане вино!
— И... і це соковите, смажене на меду ніжне м'ясо Огньоного Драконячого Звіра Цзитань!
— Справжня їжа! Справжня випивка! І все це найвищої якості!.
П’ятеро чоловіків втупилися на розкладені Су Ло делікатеси голодними, мало не божевільними очима.
Треба розуміти, що вони були ув’язнені на цьому проклятому острові вже кілька століть. Ті крихітні запаси провізії, що привезли з зовнішнього світу, закінчилися в перше десятиліття і вони майже забули смак нормальної їжі та вишуканих напоїв.
Су Ло пішла на цей крок свідомо. Вона встигла оцінити Старину Юаня — його погляд був прямим і чесним, без прихованої злоби. А рівень сили цієї п'ятірки значно поступався можливостям її самої та Наньгун Левюнюню, так що вони нічим не ризикували, встромивши їм такий обід заради цінних відомостей.
Реакція чоловіків повністю виправдала її сподівання.
У свій час, коли Су Ло купалася в торгових крамницях міста Небесного Огню, вона буквально скупо заробляла речі цілими павільйонами і збивала своє Простір тоннами вишуканої їжі, одягу та предметів биту. Хто б міг подумати, що в цьому суворому і бідному краю ці звичайні речі перетворяться на безцінний скарб, здатний відкрити будь-які двері.
Брати Юань накинулися на їжу з тваринами голодом. Як ураган, що пронісся над столом, вони за лічені хвилини знищили всі виставлені нами страви і не залишили жодної крихти.
— Хе-хе... кхм... Старина Юань соромився, коли набив животи і втамував спрагу. Він почувався дуже незручно за таку невгамовану поведінку перед молодою господинею.
Су Ло великодушно махала рукою, позбавляючи його від сорому:
— Все гаразд, брате Юань, я чудово вас розумію. То що ж насправді представляє цей таємничий острів Демони? І куди ви прямуєте в такому спорядження?
Кажуть, що сита людина є доброю людиною. Оскільки вони прийняли такий щедрий обід, то було б дуже невдячно приховувати від неї інформацію.
Ставлення Старовини Юаня до Су Ло стало ще ближчим і довірливішим. Він зітхнув і з радістю почав свою розповідь:
— Ви двоє навіть не уявляєте, куди вас занесло. Цей острів Демони — це не просто клаптик суші посеред океану. Це колосальне місце, яке не має аналогічних родовищ найдавніших зелених кристалів! Уся ця величезна територія складається з чистій кристалічної руди.
- Цілий величезний острів? — Здивована перепитала Су Ло.
— Саме так! Цілий острів площею сотні тисяч квадратних кілометрів... Похитав головою Юань. — Тут достатньо просто нагнутись і запустити пальці в землю, щоб набрати повну пригорнуту зелені кристали. Але вся трагедія у тому, що звідси неможливо вивезти назовні жодної крихти цього багатства ...
Розділ 3430
Оскільки їх не можна вивезти у зовнішній світ, значить на них неможливо нічого купити за межами цього купола.
— Але ж ці зелені кристали можна використовувати для власного вдосконалення і піднімання сил, хіба ні? — Засмучено примітила Су Л.
Старина Юань у замішанні почухав затилиць:
« Теоретично — так, але на практиці ефективність поглинання сирої руди мізерна. У світі Духів кожна дитина знає, що для швидкого й позитивного засвоєння енергії потрібно використовувати особливий очищений розчин зеленого кристала, який виробляють досвідчені алхіміки та фармацевти.
Су Ло і Наньгун Левюні мовчки переглянулися. Насправді вони обидва поняття не мали про це правило, адже їхні тіла володіли унікальною здатністю безпосередньо і без залишку поглинати чисту енергію з необроблених зелених кристалів...
Щоб не завдати болю старій Юаніні і уникнути зайвих підозр, Су Ло почала просити про їхній унікальний дар.
Для звичайних замкнених тут практик це гігантське родовища було непотрібним вантажем, але для неї і Наньгун Ліюня древній острів Демони раптово перетворився на колосальну скарбницю!
- Ти питала, куди ми прямуємо? Ми йдемо в забій, добуваємо руду — серйозно подивився на неї Старина Юань. — І, зізнаюся, дуже скоро вам двом теж доведеться поміряти роль звичайних рудокопів.
Махати кирку в темній копальні? Яка безглузда трата дорогоцінного часу! Су Ло поспішно запитала:
— Хіба не можна відмовитися від роботи в руднику?
— Це цілком імовірно! — суворо відрізав Старина Юань. — Наш острів Демони, який ми називаємо островом Ада, має ще одну офіційну назву, про яку я вам не згадав.
- Яке саме?
— Острів-тюрма, - з важким зітханням вимовив Старіна Юань. « По суті, цей клаптик суші — це не більше ніж гігантська темниця посеред океану.
- В'язниця? — Су Ло здивувала очі.
- Саме так. І ця в’язниця має свого жорстокого наглядача. Вам навіть не доведеться його шукати, бо він сам з’явиться на ваших серцях. Старина Юань підірвався і випростався усміхнувся Су Ло на прощання. — Маленька сестірка, ми з братами живемо в печері під номером 178. Буде час - обов'язково заглядайте до нас в гості.
Перш ніж піти, Старіна Юань вирішив виявити турботу і негромко застеріг її:
- І ще... Ти занадто довірлива для цього місця. Зрозумійте, будь-які речі і продукти з зовнішнього світу тут цінуються на вагу золота. Будь обережним і не виставляй свого багатства напоказ, інакше ризикуєш накласти на себе смертельну небезпеку.
"Дзвичайна руда? В'язниця? Наглядач?" — Су Ло була готова назавжди втратити дар мови від такої несправедливої долі. Вона лише погодилася працювати разом з графом Карлом у місто Тяньйо, і врешті опинилася замкнена на цьому страшному острові без можливості повернутися назад!
Дівчина всадила кулаки.
І як на підтвердження слів Старини Юаня, в цей самий момент з глибокої тіні скель неквапливо виступив лютий вид громілу. У його волосатий руці була затиската важка бич з шкіри драконячої змії, якою він з силою розтягнувся і від розмаху вдарив по кам’яній плиті біля своїх ніг!
"Хлись!"
Зворушливий, оглушений свист і плескіт змусили Су Ло миттєво підняти голову й наскочити.
— Вы двоє - новенькие? — крижаним, колючими очима затріпотіла Су Ло.
Су Ло мовчки кивнула. Вони не мали жодного значення, бо їхній одяг і дивовижний вигляд видавали їх з особою протилежної статі.
Свірепий наглядач небрим жестом штовхнув під ноги Су Ло і Наньгун Лююню два тканинастих нарукавника брудно-червоного кольору і безстрашно сказав:
— Наденьте их зараз! Відтепер ви офіційно є власністю острова Демонів! Пам'ятайте, тут діє лише одне незмінне правило. Кожного дня ви зобов'язані здавати мені рівно десять шматків необробленої руди зелених кристалів. Все, що зможете накопати над цією нормою - ваше. Так, і вільних печер у нас більше немає, так що житла видалятимете самі.
- І навіщо нам потрібні ці ганчірки? — Су Ло брезгливо підчепила пальцем запропонований їй брудний нарукавник яскраво-малого кольору.
— Хоч ця штука і виглядає огидно, вона служить клеймом та ідентифікатором особи, — Старіна Юань непомітно вказав на власне право передплетення, де фарбувався точно такий же наврукавник, і тихо шепонув їй на вухо: « Як тільки ти одягнеш його, наглядачі зможуть відстежити кожен твій крок на острові.
"Хлись!" - важка батарея швидко зі свистом опустилася на плече Юана, змусивши того поморщитися від болю.
— Закрий пащу и не чеши язиком! Живо за роботу, лодир! І пам’ятайте, що сьогодні норма здобичі для всієї вашої п'ятірки подвоюється!
Після того як лютий наглядач зіткнувся з цією загрозою, він розвернувся і зробив важкий крок — пішов геть.
Один з товаришів Старої Юаня відразу ж обурився:
— Подвоюється? Тобто ми повинні здати по двадцять шматів руди за день? Це ж фізично неможливо зробити!
— Та ми в звичайні дні добували десять шматків, повертаючись у печери без задніх ніг, а тут аж двадцять? Так простіше відразу пристрелити нас на місці!