Глава 3382
Хоча дракон не бував у клані Драконів, він прокинувся інстинкт захисту своїх "Звірю Зіркивного Неба".
Звір гірко посміхнувся:
- Тоді чекаю, коли мій маленький пан стане достатньо сильним, щоб звільнити мене.
У цей момент зовні почулися шоршки. Звір Зоряного Неба попередив:
— Ті люди знову прийшли за жетоном другої зірки. Ви впевнені, що він вам не потрібен?
— Притримай його в себе, щоб їх поранити, а коли прийде час, ми повернемося, — відповіла Су Ло. Після цього вона, схопивши Малого Божествного Дракона і кота, зникла в просторі за допомогою телепортації.
Звір почесав затилиць, намагаючись своїм гігантським мозком зрозуміти чому Су Ло відмовилася від жетона, який могла легко забрати.
Маленький Божевільний Дракон, вискочив назовні, з таким же здивуванням дивився на Су Ло, запитливо схиливши голову. Чому?
Су Ло поплескала його по голові і з посмішкою прошепотіла:
— Сестрянка хоче влаштувати для них дуже цікаву гру.
Маленький Чорний Кіт дав її презирливим поглядом. З його інтелектом він давно розкусил намір Су Ло.
Су Ло з розплідниками безшумно вибралися назовні, так що ті, хто прийшов за жетоном, навіть не помітили слідів її присутності. Їх було двоє. Су Ло відразу дізналася про тих самих переслідувачів.
Тепер, коли правила були чіткі: лише ті, хто має жовтоподібну зірку, мали знати, чи ці дві зірки мають їх.
Су Ло простежила за ними. Вона бачила, як вони викопали глибоку яму і заховали туди два жетони першої зірки.
— Коли вийдемо назад, заберемо жетони! - Сказав перший перехожим.
— Договорились, разом увійшли, спільно вийшли! — Другий відповів.
- А якщо хтось з нас отримає жетон другої зірки, то два жони першої зорі стануть ще одним компенсацією!
— По руках, идем!
Вони обмінюються поглядами, рішуче кивнулися і рушили до печери.
Побачивши, як вони обережно пробираються всередину, Су Ло усміхнулась. Стояло їм сховатися в печері, як маленький Божественний Дракон кинувся вперед, викопав лапками обидва жетон першої зірки і з гордим виглядом приніс їх Су Ло.
Та погладила йому в голову, і дракончик з радістю засяяв.
Невдовзі з печери донеслися розпачливі крики! Невдовзі з неї вилетіли дві фігури. Вони розбіглися в різні боки — один на схід, другий на захід. Навіть Су Ло вдарила за швидкість, з якою вони втікали від смерті.
— Р-р! - Звір Зоряного Неба видав переможець.
Дві фігури зникли в мить ока. Звір обернувся до Су Ло, і та показала йому великий палець. Звір тільки фиркнув. Маленький Божевільний Дракон скопіював жест Су Ло, теж піднявши вгору лапку. Звір Зірки Неба тут же розплився в усмішку, і в його очах промайнула така батьківська ніжність, що, здавалося, він ось-ось розтане.
Звір не міг довго залишатися ззовні, а сонячне світло було для нього шкідливим. Це була ще одна причина, чому він не міг залишити печеру. Помахавши дракончику рукою, він з явним жалем сховався в темряві, то й справа озираючись назад...
Су Ло, помітивши його тугу, пообіцяла:
- Не хвилюйся, ми не підемо надто далеко. Твій маленький пан дуже полюбив цю гру.
Глава 3383
« Це наш маленький пан так любить грати! » — подумала людина, яка допомагає своєму молодому господареві, симпатія Звір’ю Зірки Неба до Су Ло злетіла аж у небо.
Звідки йому було знати, що справжня мета Су Ло - використати силу звіра, щоб допомогти їй « безпечно» заволодіти жетонами першої зірки?
Звір пішов, постійно озираючись назад — він не міг залишатися зовні.
У цей момент маленький Чорний Кот, який має гострим мимо, прошепотів:
- Хтось йде до нас.
Су Ло кивнула, підхопила дракона з котом і сховалася за могутнім стародавнім деревом. Затанувшись, вона обережно виглянула з укриття.
Просто до них повільно наближався знайомий силует. Він кружляв навшпиньках, постійно озираючись - на його вигляд відразу було зрозуміло: вчинив щось незаконне і тепер трясеться від страху. Це був ніхто інший, як той « прохожий No1».
Зрозумівши, що Звір Зірка Неба зник, він з полегшенням видихнув. Потім він поспішив до місця, де вони закопали свої жетони першої зорі.
Але, ледве почавши копати, він відчув, що щось не так. Цю землю вже хтось перекопував!
На його обличчі відобразився жах. Він почав копати руками ще швидше, але чим глибше він заходив, тим більше його тривога зростала.
Пусто...
Чому? Чому порожнеча?
Два жетони першої зірки, які він закопав власними руками, зникли безслідно? Це неможливо!
Тут, крім нього, його напарника і Звіря Зоряного Неба, нікого не було. Звірю жетони точно не потрібні. Отже... Невже напарник приходив сюди тиху?
У той момент, коли « прохожий No1» перебував у замішанні, йому на плече лягла чиясь рука, і пролунав нахабний голос:
- Дивлюся, ти вже добрий половину дня тут копаєшся. Знайшов що-небудь?
Це був прохожий No2.
— Жетони першої зірки зникли, — випалив No1.
— Шутишь? Як вони могли зникнути? — No2 оскаженів! Це були ті самі жтони, які він добув з такою важкою працею і ризикував своїм життям! Без них його відбір буде провалений!
— Хто ж знає? Їх просто немає, — No1 втупився на напарника, намагаючись зловити найменшу зміну у виразі його обличчя.
- Якщо тут нікого, крім нас і звіра, значить ти брешеш! — No2 посміхнувся.
— Верно, крім нас нікого. Хто ж їх міг забрати? — парував No1.
Після спалаху гніву No2 помітив щось недобре. У його голові промайнула здогадка:
- Ти запідозриш мене?
No1 мовчав. Мовчання — знак згоди. No2 вибухнув:
— Да я сам підозрю! Ти викопав їх, поки робив вигляд, що прийшов пізніше!
— Ты лжешь! Ти забрав їх, а тепер звалиш на мене! — No1 был позамочився.
- Твоє сумління мов смола!
Спочатку вони ще трималися пристойних вимог, обмежуючи словесну перепалку, але невдовзі перейшли до худоби. У якийсь момент хтось не розрахував сили і пішло-поїхали...
У кущах Су Ло, маленький Божевільний Дракон і малий Чорний Кіт — ця компанія з людини та двох духовних звірів - із широко розкритими очима мовчки спостерігали за видовищем...