Розділ 3264
З того часу як Юаньбао промовив ці слова, Лі Юньлін занурився у глибоку і важку задумливість.
Здавалося, все що відбувається навколо більше не мало до нього жодного відношення.
Він сам впав у своєму власному світі, сповненому без кінця смутку.
Однак саме ця фраза Су Ло вирвала його з пучини цього похмурого світу.
На губах Лі Юньліна з’явилася усмішка, але вона була настільки сумна і гіркою, що на неї було боляче дивитися.
« Цзінь Юаньбао не брехав, — голос Лі Юніліна все ще був наповнений глибоким сум’яттям і звучав тихо й незручно. - Те, що він хоче мене вбити - це незаперечний факт. Але якби у нього не було спільника, який би діяв зсередини, він б ніколи не отримав такого гнітючого привілею.
Су Ло мовчки слухала, не перебиваючи і не вставляючи ні слова.
І, як і очікувалося, Лі Юньлін продовжував говорити сам з собою:
- Той чоловік, про якого згадав Цзінь Юаньбао... це мій рідний брат Лі Юньсь.
На губах Лі Юньлін заграла гірка посмішка. Він повільно продовжив свою розповідь, коли приголомшений і невіруючими поглядами усіх присутніх:
- Колись і я був найбільшою гордістю нашої родини. Я виріс, оточений гарячими надіями і палким сподіванням старших. У тринадцять років я досяг рівня Святого, у п’ятнадцять — ранга Монарха, а в сімнадцять — рого Сюаньхуа. Але, на мій жаль, удача відвернулася від мене, а моє власне тіло мене підвело. Невдовзі після цього я захворів на хворобу, яка не мала ліків. Хоч би якою видатною була моя природа, все виявилося даремно. До цих пір... Я чітко пам'ятаю той повний відчаю погляд мого батька, коли він дізнався, що відтепер моя сила більше не зможе просунутися ні на дюйм ...
Голос Лі Юньліна був дуже тихим, дуже легким. Його слова, наче м’які й пухнасті сніжинки, повільно падали донизу.
Всі присутні засихли. Навколо запанувала абсолютна, майже лякаюча тиша, в якій не було чути ні звуку.
Майже кожен з нас не відривав шокованих поглядів Лі Юньліна.
Навіть його власні віддані піддані не знали цієї таємниці минулого.
Су Ло теж уважно слухала цю історію, сповнену горем.
Лінін тихо посміхнувся, і його усмішка була повна гіркотою:
« З того часу батько постійно хмурився, обличчя його не залишало вираз смутку і болю. Це тривало аж до дня, коли мій молодший брат перевіряв свій талант. Це був перший раз за дуже довгий час, коли на його обличчі з’явилася щира і радісна усмішка.
Усмішка Лі Юньліна стала легкою, як подих вітру:
— Я теж дуже любив свого молодшого брата. У дитинстві ми мали чудові стосунки. Але я не знаю, з якого моменту все почало поступово змінюватися. Щось у наших стосунках зіпсувалося.
« По суті, всі добре розуміють, що через таку позицію наступника Клана почав дивитися в небо Лі Юньлін. На його гарному, мужній обличчі застигла гірка усмішка. - Але ж він не знав... Він не знав, що я вже давним-давно ясно сказав батькові, щоб відмовитися від права наспадкування посади наступного глави Клана! Чому ж він цього не зрозумів? Ну чому він так і не зрозумів?
Під кінець його спокійний, ривовий тон раптово злетів вгору, наповнившись відтінком безнадійного, пронизливого божевілля.
Його голос був насичений густим, безпросвітним горем.
З давніх - давен братовбивство завжди було трагічним і жахливим явищем.
У багатьох присутніх зачісувалося в очах. Всі вони хотіли якось потішити Лі Юньліна, але не знали, з чого почати і які слова підібрати.
Та Юньлін не потребував потіхи. Він, який завжди звик тримати все в собі, швидко перетопив бурю у своїй душі. Тільки його голос як і раніше злегка тремтів:
- Немає сумнівів. Тим, хто випускав наш маршрут пересування, тим, які діяли зсередини в зговорі зі своїми ворогами, був чоловік Лі Юнья. Чоловік мого дорогого молодшого брата!
Чим більше Лі Юньлін говорив, тим сильніше він запалав гнівом!
Він добровільно, своїми руками поступився йому місце наступного розділу Клана! Він зробив все, що було правильне для Лі. Навіть його поїздка була створена, щоб домовитися про шлюб для Лі Юнья! Як він міг так вчинити... Як він міг учинити таку жорстоку пастку?
Чим більше Юньлін думав про це, тим сильніше йому ставало сумно. Він міцно стиснув кулаки так, що на тильному боці долоні здулися вени. Його тіло било велике тремтіння від люті.
З раннього дитинства Юньлін виховувався старим палацом. Коли він побачив, до якого стану дійшов його вихованець, старий палац відчув нестерпний біль у серці.
Розділ 3265
Старик навіть засів горючими слізьми:
- Старший молодий пан, ах, старший юний пане! У вас таке слабке здоров'я, благаю, не гнівайтесь так сильно! Що ж ми будемо робити, якщо у вас знову станеться приступ хвороби? Будь ласка, прошу вас, перестаньте злитися!
Він був байдужим, коли дивився на драму довкола Лі Юньліна. Для нього єдиною людиною у світі, яка має значення, була Су Ло. Всі інші були для нього лише картонними декораціями, істотами без життя.
Однак емоції Су Ло трохи торкнулися.
Вона кинула повзувний погляд на Лі Юньліна і сказала:
Стан вашого тіла зовсім не подібний на наслідки важкої хвороби. Швидше, це схоже на хронічне отруєння.
Су Ло спочатку не хотіла прив’язуватися до цієї мутної води, але коли побачила її впродовж усього цього шляху, то зрозуміла, що Лінлін — це справді рідкісна перлина у світі.
Вони з Наньгун Люнем часто грали разом у словесні ігри, але він ніколи не розлютився і не втратив обличчя. Одного разу Су Ло було достатньо, щоб його добре вразило. Тому вона вирішила сьогодні зробити добре діло і допомогти цьому молодому панові, який потрапив у таку скруту.
Навряд чи Су Ло злетіли з її губ, як обличчя Юньліна і старого палацового разом побледеніли. Вони в усі очі витріщилися на дівчину:
- Що ти сказала?
Су Ло недовольно стріляла в них очима:
— Якщо не розчули, забудьте.
— Нет, нет, погодите! Дівчина Су, ви щойно сказали, що наш старший пан не страждає від важкої хвороби, а потерпає від хронічного отруєння! — Старий палацій кинувся прямо до Су Ло.
Жахлива хвороба — це воля небес, а хронічне отруєння рук людини. Різниця між цими двома речами була колосальною!
Не тільки старий палац, але й усі інші були приголомшені подивом на Су Ло!
Обличчя Лі Юньліна стало мертвим-бледним, без єдиної кровінки.
Су Ло лише злегка усміхнулася. Погляд, яким вона дивилася на Лі Юньліна був серйозним як ніколи раніше:
— Скажи мені, у твоїй кімнаті круглий рік стоїть горщик зі Снігом Червоного місяця?
Лінін ще не встиг відповісти, як обличчя старого палацового відразу змінилося. Він вискочив вперед і голосно закричав:
— Да, да! У кімнаті старшого пана дійсно стоїть горщик зі Сніговим лотосом Червоного місяця! Але цей Сніжний лотос подарував я! Я сам вибирав його в ті роки, тут не може бути жодної помилки!
Старий палац з силою забив себе кулаками в груди, видаючи гучні звуки ударів.
Су Ло зовсім не звернула на нього уваги. Замість цього вона повернула голову і продовжувала уважно та серйозно дивитися на Лі Юньліна:
— Ти ж часто вживаєш у їжу кольорову капусту з духовної нитки Золотого Круна, чи не так?
Лі Юньлін був приголомшений, коли дивився на Су Ло.
Його харчування і щоденне життя керували виключно старим палацом. Ніхто з сторонніх не міг знати таких подробиць.
Горло старого палацового задрижало від неконтрольованого хвилювання:
— Да, да! Старший молодий пан найбільше на світі любить їсти кольорову капусту з духовної нитки Золотого Крука! Как... Звідки ви взагалі все це знаєте?
Старий палац дивився на Су Ло так, ніби побачив привида.
Кутки губ Су Ло злегка піднялися в легкій усмішку, і вона недбало сказала:
- Я не тільки знаю, що в кімнаті вашого старшого молодого пана стоїть Сніжний лотос Червоного місяця. Я не тільки знаю, що він обожнює кольорову капусту з духовної нитки Золотого Крука. Я також знаю... що спосіб культивування, який практикує ваш молодий пан - це техніка Чіян, здатна зігрівати тіло.
— Вы... — Старий палаций оглядав Су Ло.
Су Ло легко посміхнулася, і її погляд знову зупинився на Лі Юньліні:
- Ти і сам чудово знаєш свій пульс. Зелені меридіани на вашому тілі знаходяться лише в трьох цунях від серця.
— А-а!
Старий палацець так злякався, що поп'явся назад і в результаті з розмаху плюхнувся на дупу.
Якщо інші речі ще хтось міг випадково розговорити, то про це знали тільки двоє: сам старший молодий пан і він, старий слуга, що доглядає за ним з дня на день. Старий палац був абсолютно впевнений, що не вимовив про це жодного зайвого слова.
Су Ло не потрібно було більше ні про що питати. Досить було поглянути на вираз обличчя старого палацкого, щоб зрозуміти: все, що вона сказала, потрапило точно в ціль.