Розділ 3260
У очах Дунфан Юя блиснула жорстокість, його обличчя спотворилося в шаленій гримасі, і він холодно розсміявся:
- З цими жалюгідними фокусами ти смієш виставити себе на сміх? Прими удар!
Дунфан Юй одним ривком вихватив довгий меч, закріплений за спиною!
Він пішов у лютий наступ на Нангун Люуня.
Його швидкість була просто неймовірною.
Тільки виблискнув блиск клинка, як цей довгий меч вже виявився на відстані одного чіжа від тіла Наньгун Люня.
Він був готовий ось-ось встромитися прямо у горло хлопця.
У глибині очей Дунфан Юя проминула люта, льодяна усмішка.
Саме тоді, коли він був упевнений у своєму майбутньому успіхі, усмішка на його губах раптово застигла.
Тому що невідомо коли Нанґун Луунь поставив вперед два пальці. І ці два довгих, блідих пальця в даний момент з легко затискували між собою холодне лезо меча.
В мечі Дунфан Юя була вкладена його величезна сила.
Аби завдати смертельного, відчайдушного удару і повністю знищити Наньгун Левуня, Дунафан Юй вклав у нього сто відсотків своєї сили.
Незважаючи на всі свої зусилля, Нанґун Люнь лише виставив пальці і не до кінця затиснув клинку.
Цей рух здавалося таким випадковим, його пальці виглядали такими розслабленими, але при цьому тримали меч твердо, як непорушна скеля.
Незважаючи на те що Дунфан Юй був готовий вирвати зброю, пальці юнака не кусали ні міліметра.
У глибині очей Дунфан Юя мигнув відтінок жаху.
Тільки в цю саму мить він по-справжньому зрозумів, що Нанґун Луунь, виявляється, був колосально могутніше за самого себе.
А впродовж усього цього часу на губах Наньгун Льоуня грала холодна, сумна усмішка.
Його глибокі очі були наповнені незбагненною таємницею.
Неначе глибокий омут, темний і похмурий, який зовсім не можна було прочитати.
Страх перед Дунфаном Юя зростав, а згин губ Нанґун Левюня ставав дедалі ширшим.
— І з такими навичками ти ще смієш задирати? — Наньгун Левюнґ зневажливо посміхнувся, а тон став донезя небрим.
Обличчя Дунфан Юя різко змінилося.
У глибині його очей спалахнуло божевілля. Потім усі побачили, як він закинув голову і вдарився довгим розкотистим сміхом — смердкою, від якої кров стила в жилах.
Група людей з слабкою силою була настільки пригнічена цим сміхом, що вони всі як один приступили затикати вуха руками, намагаючись відгородитися від цього шаленого диявольського звуку.
Але хоч би як сильно вони закривали вуха, цей божевільний диявольський звук вільно проникав крізь їхні долоні прямо в найбільш вразливі ділянки їх мозку.
— А-а! — Багато людей захопило себе від нестерпного болю.
З їхніх ротів, носа і вух постійно проливали кров.
Ті, хто був фізично слабкий, у той же момент непритомніють від звуку.
Якби ця диявольська звукова атака продовжувалася ще хоч трохи, ці люди однозначно були б насрати звукові хвилі.
Серед них були не тільки підлеглі Лі Юньлін, але й люди Цзінь Юаньбао.
Іншими словами, це була атака без розбору на своїх і чужих.
Навіть сам Цзінь Юаньбао відразу сів прямо на місці, закрив очі і почав циркулювати духовну енергію для боротьби з диявольським звуком.
Цинь Юаньбао чудово знав, що саме це і була найсильніша атака його дядька Дунфана.
Але він був розлючений.
Подібна тактика в стилі « вбити тисячу ворогів ціною втрати восьмисот своїх» була просто верхи тупості.
І поки Цзінь Юаньбао прокляв усе на світі, йому доводилося збирати волю в кулак і протистояти з усіх сил.
Сила атаки диявольського звуку з кожним разом ставала все сильнішою, а від нього урон — жахливіше і руйнівніше.
Цинь Юаньбао мовчки молився в душі.
Він знав, що коли диявольський напад дядька Дунфана вичерпається, настане ідеальний момент для удару по Наньгуні Льюню, тому йому потрібно було оберігати свої сили.
Адже Цзінь Юаньбао добре розумів, що коли вибухне остання хвиля диявольського звуку, Нангунг Люнґуні, який близько всіх до дядька Дунафана, неминуче отримає жахливі поранення.
Цзінь Юаньбао різким рухом стер слідом крові з кутка рота, в глибині його очей промайнув густий холод.
Він несміливий погляд подивився на Нанґун Люня, боячись пропустити кращу можливість вбити його.
Розділ 3261
Тому що Дунфан Юй добре усвідомлював, що Наньгуна допомагав Ліюніну.
Щоб задушити і знищити Юньліна, спершу треба було вбити Нангун Люня.
Отже, коли Цзінь Юаньбао побачив хлопця в його очах, то відразу ж став би смертельним.
Саме в цей час дикий хохот Дунфан Юя ставав все голоснішим і жахливіше.
Під кінець він нагадував завивання вовків і плач примар, що жахає небо й розчавлює душі богів та демонів.
Кожен звук був божевільнішим за попередній.
— Ха-ха-Ха-хо!
У той момент, коли хвилі диявольського звуку ставали все вищими і вище, навіть Цзінь Юаньбао вже ледве міг це виносити.
Але Наньгун Льоуні все ще нерухомо височів на своєму місці, як величний гірський вершина.
— Ха-ха-хо... Кха!
У мить, коли Цзінь Юаньбао вже втратив терпіння, з гортанки Дунфан Юя вирвалася надзвичайно моторошна диявольська нота!
Як тільки почули цей звук, всі люди, які від цього розпачливо трималися і не падали, раптово відчули себе потемніли в очах. Їхні голови закрутилися, а до горла підвівся повний рот свіжої крові.
"Пф-пфф-pff!"
Звуки вип’ятої крові роздавались один за одним.
Люди постійно стукали на землю з глухими.
Обличчя Цзінь Юаньбао осяяло радістю. Судячи з його досвіду, далі повинен був слідувати найсильніший фінальний акорд дядька Дунфана.
Цзінь Юаньбао негайно став більш охочим і зловісним поглядом подивився на Наньгуна Люня.
Він був готовий атакувати в будь-яку секунду.
Але саме в цю мить аліє, тонкі губи Наньгун Ліюня прогнулися у дійсно демонічній, холодній висміці.
Його два пальці, які весь цей час затикали меч Дунфан Юя ...
У цю саму мить ніхто навіть не зрозумів, як саме посунулися його пальці. Але коли люди врешті зрозуміли те, що відбувається, вони побачили сцену, яку ніколи б не забули до кінця своїх днів.
Наньгун Левуні просто клюнув пальцями, і незрівнянний дорогоцінний меч Дунафан Юя — його найбільша гордість — в ту ж секунду зламався на кінчикі.
"Динь!"
Пронизливий звук розірвав тишу, яка зацарювала над землею.
Всі присутні розгорнули голови в цей бік.
І те, що вони побачили, було обломаним встрям меча, який стирчав прямо з шиї самого Дунфан Юя.
Остріє клинка ввійшла в основу, вилетіла з іншого боку шиї і нашивала десятьтисячелише старе дерево та швидко продовжувала політ назад.
"В'юх-вьюх вуху!"
Одне десятьтисячеле старе дерево за іншим у цю мить було проб’ється наскрізь.
І навіть це могло б просто не загасити колосальну кінетичну силу острої меча.
Тільки пробивши майже столітню частину стародавніх дерев, та вибухова сила, яку Нанґун Левюнь дав осколку клинку, нарешті припинилася.
Однак у той час увагу всіх привертали не до острої меча, а до самого Дунфана Юю.
Усі люди дивилися на сцену, яка розгорнулась прямо перед ними.
Після того як обстрілення меча прокололо його шию...
Дунфан Юю знадобилося досить багато часу, щоб самому усвідомити цю ситуацію.
Він з безглуздим виглядом простягнув руку і потрігав свою власну шию.
А потім тупо втупився на свої пальці.
У цей момент його рука була повністю покрита плямами яскраво-червоної свіжої крові - такою червоною, що різало очі, такої червоного, щоб це видовище приводило в жах.
Було очевидно, що Дунфан Юй і сам був смертельно наляканий. Його обличчя вмиг зблідло.
Тільки в цей самий момент Дунфан Юй нарешті відчув жахливий біль у шиї.
Цей біль з часом посилювався, а кінець настільки сильно обернулася, що він почав хапати повітря широко відкритим ротом.
Його дихання стало частим і приривливим.
У той час рана на шиї Дунфан Юя почала швидко розширюватися прямо на очах.
Спочатку кров тільки зійшла з - під нього, але невдовзі вона вже почала шалено хлестати назовні.
Його обличчя, одяг і навіть земля навколо були суцільно залиті кривавими плямами.
Усі люди були вражені і дивилися на речі, які відбулися.
Вони забули, як реагувати, забували як дихати і ледь не задихнулися.
Вони дивилися на нього як на абсолютний, сповнений жаху.
Можна було легко уявити, що ця сцена ще дуже довго не вияснить їх до кінця життя.