Розділ 3254
Су Ло потиснула плечима і, усміхнувшись обісраному старому чоловікові, помітила:
- Що ж, здається наш противник і вперто виявився повним ідіотом.
Старий палац:
—...
Су Ло не знала, хто вони такі. Проте, кинувши погляд на спотворені обличчя Лі Юньліна і старого палацового, вона без труднощів здогадалася: ця сворова чорних тіней має найбільш пряме й безпосереднє відношення до тих найманців, що з самого початку вели полювання за головою юнака в білому.
— Цинь Юаньбао, так це ти! « Лі Юньлін був глибоко зосереджений на брові, а в його крижаному оці — ворогові.
Цзінь Юаньбао розлютився покатистим сміхом, звертаючись до Лі Юліна:
- Брат Лі, який чудовий збіг! Ніколи не очікував зустріти тебе в такому місці!
— И впрямь, збіг. Однак у твого нерозумного брата виникла крайня проблема, яка вимагала негайного повернення в плем’я. Отже, дозволь на цьому відклатися: Лі Юньлін неймовірним зусиллям волі зберіг на обличчі чергову посмішку і спробував увести свій загін.
Але хіба люди Цзінь Юаньбао, які обступили їх з усіх боків, дозволили б Лі Юніліну піти ось так просто, варто було йому лише заінтригуватися про це?
- Гей, брате Лі, куди ти так поспішаєш? Згідно з одним повідомленням, зустріч ліпше за заплановане запрошення. Чому б нам не присісти, не поговорити по душі про життя і не обговорити наші високі ідеали? — Цинь Юаньбао схрестив руки на грудях, отримуючи абсолютну і непохитну самовпевненість. Він дивився на тих, хто потрапив у пастку людей зверху вниз з позиції господаря положення.
Укладка між брова Лі Юньліна пролягає ще глибше. Якщо б проблема представляла лише один Цзінь Юаньбао, це було б ще півбіди. Але поряд з цим жирним інтриганом стояв високий, худий чоловік старшого покоління, чиє обличчя Лі Юньліну було дуже добре знайоме.
Дунфан Юй. Цей чоловік мав жахливу силу, а його методи були підступними і непередбачуваними. Це буде неймовірно важко.
- Цинь Юаньбао, чого ти досягаєш? — Юньлін дивився на товсту жінку холодно.
— Правда хочеш знати? — На губах Цзінь Юаньбао заграла смішникська ухмилка.
— Казай, — каже Лі Юньлін. — Він зробив повільний глибокий вдих.
— А якщо я скажу, що хочу ненадовго позичити ту саму голову, яка зараз фарбується на твоїх плечах? — У частинах губ Цзінь Юаньбао скезла відверта, отруйна насмішка.
— Ты!. — Юньлін до кришталю стиснув кулаки!
Старий палаций зараз же вибухнув від обурення:
— Ви, шакали з племені Цзінь, переходите всі кордони! Це відкрита провокація! Хіба ви не боїтеся помсти від нашого племені Лі?
Однак, незважаючи на сподівання старого чоловіка, Цзінь Юаньбао відповів лише за допомогою гомеричного реготу:
— Мести з племені Лі? Ха-ха-хо! Ох, клянусь, це найкращий жарт, який я чув за весь цей рік! Ха-ха-Ха-хо!
Лі Юньлін і старий палац запалювали гнівом, розпалюючи гогочучий товстий погляд.
Нарешті, дещо відсміявшись і утерваючи сльози, Цзінь Юаньбао звернувся до Лі Юньліну:
— Ой, ну и насешили... Скажи мені на милість, як ти, будучи старшим молодим паном, умудрився вирости таким безпросвітним дурнем? Та твоє власне плем'я Лі спить і бачить, як би ти швидко відкинув копита! Чому вони мстяться за твоє нікчемне життя?
Хіба Лі Юньлін не міг скласти два і дві слова, почувши це?
- То ти наштовхнув нас у каньйоні, намагаючись перебити всіх цих великих зелених вовків! — Пальці пальців Лі Юньліна побілили від напруженості.
« А ти, виявляється, не зовсім тупий, — Цзінь Юаньбао досить приглушився, нагадуючи добродушного пухлого Будду Майстрію, але слова, що зриваються з його губ, були насичені крижаним холодом, ніби доносились із вісімнадцятого яруса преподней. — Ось тільки, Лі Юньлін, коли ти помреш, не смій повертатися у вигляді мстивого духу по моїй душі. Адже я лише виконую завдання високоповажного замовника, роблячи свою роботу чесно.
— Цинь Юаньбао, не смій виносити напрасливу і перекладати вину! — Юньлін, здавалося, про щось здогадався; на його блідому до синіх лоба почали одна за одною знущатися пульсуючі вени.
Наш старший молодий пан Лі прогнівився! Мабуть, ти вже все зрозумів? Просто відмовляєшся визнати цю гірку правду? Ха-ха-хо... У глибині душі ти знаєш ліпше за будь - кого: той, хто прагне твоєї смерті більше від усіх у цьому світі — це не я, а твій рідний брат! Ха-ха-Ха-хо!
— Заткнись! — лоб Лі Юньліна покрилася густою іспанкою. Великі краплі піта, зливаються докупи і одна за одною котилися по його спотвореній обличі.
Коли Лі Юньлін побачив сильний удар, Цезін Юаньбао відчув невимовну радість і задоволення садистів.
- Невже навіть зараз, коли всі маски зірвані ти все ще годуєш якісь ілюзії? Юньлін, хіба до твоєї порожньої голови ніяк не дійде? Твій секретний маршрут слідування... Звідки, скажи на милість мені, Цзінь Юаньбао, було про нього відомо, якщо б хтось навмисно не злив мені цю інформацію? — Промовляючи це, Цзінь Юаньбао чванився під ноги Лі Юнліну шматок шовкової тканини.
Розділ 3255
Юньлін тремтячими руками стиснув цей шматок шовку, але так і не опустив очі, щоб подивитися на нього.
Він до одури боявся дізнатися правду.
Але Цзінь Юаньбао безжалісний, крок за кроком продовжував втоптувати його у багно:
— Лі Юньлін, карта на цьому шовку намальована особисто рукою твого улюбленого молодшого братика. Чи ти не хочеш помилуватися його елегантним виглядом і знайомим почерком? Ха-ха-Ха-хо!
Лі Юньлін стиснув кулаки з такою нищівною силою, що шовковий лоскот, на який він так і не подивився, миттєво розсипався в мірошний пил.
Цей пил, наче пісок у піскових годинах, просочувався крізь його товсто стиснуті пальці і падала на землю.
— Ех, бідний, жалюгідний старший молодий пан Лі. Твій рідний брат спить і бачить, як би відправити тебе на те світло, а ти у свою чергу продовжуєш його вигоряти та захищати. До чого таке благородство? — Цзінь Юаньбао збився. — Хочеш дізнатися, яку круглу суму в зелених кристалах твій брат призначив за твою голову? Ха-ха-хо!
Погляд Юньліна, поглинутий концентрованою ненавистю, впав в обличчя товстука:
— Ти закінчив базікати?
Цинь Юаньбао з радістю кивнув.
— Насміявся здоволься?
Цинь Юаньбао знову кивнув.
— Тоді атакуй!
Юньлін з лютістю скинув Цзінь Юаньбао очима:
— Кому жити, а кому померти — вирішиться в бою! Сіятиму й вбивати клину між братами — хіба це справжні герої та добрі чоловіки?
Почувши ж се, тільки хмикнув Цзинь Юаньбао і кивнув:
- Думаєш, я злякаюсь якогось жалюгідного хворого замороху на кшталт тебе? Хочеш битися, буде тобі бійка! Однак... - І в цей момент погляд Цзінь Юаньбао нарешті зосередився на фігурі Нангун Люня.
— Чому б пану, який багато поважно ставиться до нас і не відпочити? А коли я закінчу тут свої справи, цей нікчемний з великим задоволенням запросить вашу милість в наше плем'я Цзінь як найприємніший гість. Що скажете?
Старого палацового миттєво охопила дика паніка!
Адже єдина причина, чому він сміявся і кинув виклик противнику - це те, що в їхніх рядах був всемогутній пан Нанґун. Якщо пан Нанґун умиє руки і залишиться осторонь, то їхній старший молодий господар не матиме шансу вижити — це смертна смерть.
Але, подумавши ще секунду, цей чоловік заспокоївся. Адже пан Нанґун наймав їх молодим господарем! Як він може порушити слово і кинути їх на довільну долю?
Але, не встигла захватити серце старого палаца, як наступні дії Наньгуна Люня зачепили його в стан повного паралізуючого шоку.
На безподобному обличчі Нанґун Люня застигла та ж напівулибка-полунашка. Він простягнув руку, потягнув Су Ло за собою, і вони вдвох спокійно відійшли в сторону.
Цей мовчазний, але промовистий жест чітко й недвозначно пояснив його позицію: він залишається абсолютно нейтральним і не хоче втручатися в цю бійню.
— Ха-ха-Ха-хо! А цей господар, виявляється, вміє пристосовуватися до обставин і розуміє звідки дме вітер! Справжній мудрець! Чудово, чудово! — Цзінь Юаньбао загрупав в долоні, бухаючи радісним сміхом.
Від побаченого шея старого палацового побагромвела і роздулася від гніву. Не в змозі контролювати свої емоції, він упав на істошний крик:
- Ви забули? Наш старший молодий пан найняв вас! Ви зобов'язані захищати нас! І тепер, в найсуворіший момент, ви вирішуєте відсидітися у кущах, рятуючи свої шкури? У вас взагалі залишилася хоч крапля професійної етики?
Су Ло і Наньгун Левуні мали настільки досконале розуміння, що їм було достатньо лише зустрітися з поглядами, щоб прочитати думки один одного.
Тому Су Ло лише зверхньо усміхнулася і, вказавши пальцем собі під ноги, запитала:
- А ви взагалі знаєте, де ми зараз знаходимося?
- Де? — Машинально перепитав старий палаций.
Су Ло неквапливо, з відкладом, обвела вказівним пальцем землю під ногами. На її губах грала лукава усмішка:
Ми зобов'язалися захищати вас, поки ви не покинете межі лісу Цзянань. А тепер опустіть очі і подивіться собі під ноги. Де ми зараз стоїмо?
Ця єдина фраза Су Ло вплинула на людей Лі Юньліна як удар кувалдою, ледь не довівши їх до колективної знепритомності від жаху.
Тому що тільки в цю мить до всіх них кристально ясно зрозумів сенс того, що сталося. За домовленістю, їхні стосунки були повністю завершені за одну секунду, коли вони залишать ліс Цзянань. А зараз...
Прямо зараз вони були поза лісом Цзянань!
Іншими словами, усі зобов’язання пана Нанґену перед ними були вичерпані і він більше не буде бити палець за пальця заради їхнього порятунку.
Усвідомлюючи цю льодяну душу реальність, всі члени загони впали у ступор, відчуваючи, як земля йде від них з-під ніг.
Старому палацу і зовсім непогано. Він тупо, з відкритим ротом п'явся на Су Ло, а потім перевів такий же ошарашений, повний розчарування погляд на Наньгун Люня.
Наньгун Левюнґ, як ні в чому не було, стояв, склавши руки за спину. На його бездоганно-президентному обличчі грала легка, розслаблена усмішка, а його чарівні очі були спрямовані виключно на Су Ло, отримуючи океан безмежної ніжності і балуючої любові.